III. Юридична ситуація

A. Бернська конвенція

Велика законодавча різноманітність, що панує в сфері права слідування, по­яснюється, зокрема, гнучкістю положень Бернської конвенції про охорону літе­ратурних і художніх творів (Паризький акт, 1971), відповідно до яких держави Бернського союзу вільні вводити або не вводити це право до їх внутрідержав­ного законодавства. Стаття 14^ter Конвенції дійсно передбачає наступні поло­ження:

«1. Відносно оригінальних творів мистецтва і оригіналів рукописів письмен­ників і композиторів, автор, а після його смерті особи чи установи, уповнова­жені національним законодавством, користуються невідчужуваним правом часткової участі в кожному продажу твіру після його першого відчуження, здійсненого автором.

2. Охорона, передбачена попереднім пунктом, може бути витребувана в кож­ ній країні Союзу, тільки якщо національне законодавство країни, до якої належить автор це дозволяє, і в обсязі, допустимому законодавством країни, де витребується ця охорона.

3. Порядрк збору і розміри сум визначаються кожним національним законо­ давством».

B. Застосування права слідування в державах-членах

Як зазначено вище, національні законодавства держав-членів Європейсько­го Союзу становлять чисельні відмінності і в тому, що стосується введення пра-

⁷ Ibid

123

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України

ва слідування до внутрідержавного правопорядку, деякі країни не скористали­ся своїм дискреційним правом.

Крім того, можна зазначити, що деякі режими залишилися без фактичного ефекту, тоді як інші відрізняються високим рівнем охорони. В загальних рисах ситуація склалася таким чином.

1. Франція

У Франції право слідування було визнано вперше законом 1920 p., доповне­ним декретом і різними постановами. Та тільки законом 1957 р. це право було введено до законодавства про авторське право. Чинне законодавство (кодифіка­ція 1992 р.) не обмежує більше право слідування продажем з публічних торгів, а розповсюджує його на продаж творів за допомогою торгівця. Проте це положен­ня не набуло чинності через відсутність регламенту державного апарату, необ­хідного для його впровадження. Цей регламент відсутній і для публічних аукціо­нів, але за існуючою практикою це право все ж застосовується.

2. Бельгія

У Бельгії право слідування було введено законом 1921 р. майже одночасно з його закріпленням у Франції, обкладаючи правом винагороди публічну купів-лю-продаж творів мистецтва.

На відміну від французького права, текст не був внесений до попереднього закону про авторське право від 1886 р. Разом з тим, право слідування в дійснос­ті стягувалося від моменту його офіційного визнання.

У 1994 р. Бельгійський парламент прийняв новий закон про авторське і су­міжні права. Цей закон містить нові положення в галузі слідування. Він закріп­лює в Конституції відміну закону 1921 p., але підпорядковує це вилучення за­стосуванню деяких статей, введення в силу яких підпорядковано королівській постанові, яку ще не було прийнято.

3. Італія

Право слідування також запроваджене в Італії. Але закон 1941 р. приписує такі складні правила, що це право так ніколи і не було застосовано. Цікаво за­значити, що законодавство стосується і приватного продажу, а оподаткування права базується на прибутку. Зміни, внесені декретом 1979 p., здається, не по­ліпшили становища. З тих пір норми закону мають лише формальну цінність, j