Основні положення

В інформаційному суспільстві стає можливим передавати твори та інші об'єкти, які охороняються правами інтелектуальної власності, туди і назад за допомогою мережі. Така діяльність, яка стала можливою завдяки розвитку технології, є новою і не підпадає під чинне законодавство. Права на прокат та позичання можуть застосовуватися шляхом цифрових передач, але, задля правової чіткості, в законодавстві необхідно визначити, як повинна функціону­вати така система.

1. Вступ

Порівняно з аналоговими методами, технічні рамки цифрової передачі або розповсюдження є дуже широкими, а якість — високою, що ставить питання про законодавство, яке застосовується до цифрового розповсюдження або пе­ редачі, на одне з центральних місць системи законодавства з інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві. Деякі категорії володільців прав, пере­ важно виробники фонограм, вимагають запровадження нового виключного пра­ ва щодо цифрового розповсюдження та передачі, тому що бояться, що їхній ри- 1 нок може вийти з-під контролю. 1

182 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Рамки запропонованого права чітко не визначені, тому спробуємо розмежу­вати поняття наведенням двох виключних випадків. Таке право може тлумачи­тися в широкому розумінні та включати в себе будь-яку передачу через циф­рову мережу, або з однієї точки до іншої точки, або ж з однієї точки до багатьох інших точок. Тоді цифрова передача в ефір була б включена. З іншого боку, щоб запобігти включенню передачі в ефір, можна обмежити термін «цифрове роз­повсюдження або передача» передачею з однієї точки до іншої, або, принаймні, виключити з нього передачу в ефір. Оскільки подібні послуги передаються з од­нієї точки до іншої, вони відрізняються від передачі в ефір з однієї точки до ба­гатьох інших точок. Таким чином споживач може допускатися працювати з ни­ми, і здається виправданим надання специфічного режиму для цифрової пере­дачі.

З такої точки зору «цифрова передача» або «розповсюдження» включали б в себе передачу з будь-якого персонального комп'ютера або іншого цифрового обладнання, яке належить приватній особі, або з будь-якої бази даних до одно­го чи більше персональних комп'ютерів або іншого цифрового обладнання, яке належить приватним особам або фірмам. Таким чином, система відео за запи­том була б включена, за допомогою чого споживачі могли б замовляти кінемато­графічні твори на свій вибір, які б їм присилалися електронними засобами.

Необхідно вирішити, як повинні класифікуватися такі категорії дії, як вони можуть визначатися та як вони повинні регулюватися — виключні права, спра­ведлива винагорода або повна свобода.

2. Сучасний правовий ас'пект

1. Таке право на цифрову передачу або розповсюдження повинно бути ви­ значеним. В Бернській конвенції є посилання на «будь-який публічний зв'язок» (стаття 2), але це повинно означати публіку як невизначене коло осіб, а не спе­ цифічних осіб, які належать до приватних груп. В цьому аспекті і розглядаєть­ ся форма первинної передачі кабельними засобами. В Римській конвенції пе­ редбачається тільки міжнародна передача в ефір.

2. Відповідні положення містяться в законодавстві Співтовариства. В Ди­ рективі про охорону комп'ютерних програм вказується, що в разі, коли «пере­ дача» комп'ютерної програми вимагає її відтворення, то на таке відтворення необхідно одержати дозвіл володільця авторського права (стаття 4). Це відтво­ рення, яке вимагає дозволу, незважаючи на саму передачу.

Положення Директиви про ефірне мовлення через прокат і кабельне розпо­всюдження розглядаються в розділі, присвяченому цьому питанню (розділ VI). Відповідає такому змісту і Директива про право на прокат і деякі суміжні права.

В Директиві про право на прокат і деякі суміжні права визначаються право на прокат і право на позичання. Такі права узгоджуються в цьому документі та відносяться до виключних прав, а також визначені їх межі та правоволодільці (автори, виконавці, виробники фонограм та фільмів і телерадіомовні організа­ції) а також окремі винятки.

Таким же чином у Директиві про охорону комп'ютерних програм запроваджу­ється виключне право на прокат стосовно комп'ютерних програм (стаття 4 (с)).

В обох директивах право на прокат визначається в широкому розумінні: в Ди-I рективі про охорону комп'ютерних програм «прокат» означає «надання ком-f п'ютерної програми або копії з неї в користування на обмежений період з ме-

183

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України

тою одержання доходу». Чинне законодавство, включаючи Директиву про охо­рону комп'ютерних програм, повинно розглядати питання, які постають через окремі специфічні типи комерційної діяльності, включаючи цифрову передачу.

В Директиві про право на прокат і деякі суміжні права визначається «прокат» як «надання в розпорядження для використання на певний обмеже­ний строк і з метою економічної або комерційної вигоди, прямої чи опосередко­ваної» (стаття 1 (2)). Слід переглянути надто широкий характер такого визна­чення, включивши до «прокату» такі об'єкти, як фонограми або фільми для пу­блічного виконання або передачі в ефір. Розширення права на прокат у цифровому середовищі означає, що повинні розглядатися дані щодо нових по­слуг та необхідне детальне тлумачення стосовно законного використання об'єк­тів, які передаються.

«Прокат» творів або інших об'єктів, що охороняються, як визначено тут, по­ряд з публічним виконанням і передачею в ефір, охоплює також відео за запитом та інші електронні форми, які базуються на передачі з однієї точки до іншої.

Поряд із прокатом у Директиві розглядається «позичання» як «надання в розпорядження для використання на обмежений або необмежений час з метою економічної або комерційної вигоди, прямої або опосередкованої, коли це на­дання здійснюється установами, доступними невизначеному колу осіб» (стат­тя 1 (3)). Для «позичання» необхідна «установа, доступна невизначеному колу осіб», але передача між приватними особами не охоплена; разом з тим визна­чення включає цифрове надання послуг установами, доступними для публіки.

На практиці економічний бік електронного прокату творів або інших об'єк­тів, що охороняються, є суперечливою діяльністю, подібною до прокату з мага­зину, тому виправданим є застосування тих же самих прав в обох випадках. Такий аргумент переконує, що ознайомлення з твором з публічної бібліотеки є нічим іншим, як позичанням копії твору.