Стаття 32 Застереження

1. Під час підписання або депонування своєї ратифікаційної грамоти або до­ кумента про прийняття, схвалення або приєднання будь-яка Держава може за­ явити, що вона застерігає за собою право відповідно до правил, передбачених частиною 2 статті 15 цієї Конвенції, обмежувати на своїй території ретрансля­ цію програм, що містять рекламу алкогольних напоїв, але тільки в тій мірі, в якій вона не відповідає її внутрішньому законодавству. Інші застереження не допускаються.

2. Застереження, сформульоване відповідно до попереднього пункту, не мо­ же бути предметом заперечення.

3. Будь-яка Договірна Держава, що зробила застереження на підставі части­ ни 1, може повністю або частково зняти його шляхом повідомлення на адресу Ге­ нерального секретаря Ради Європи. Зняття застереження вступає в силу від да­ ти одержання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4. Учасник, що зробив застереження на підставі частини 1 цієї статті, не мо­ же вимагати застосування цього положення будь-яким іншим Учасником. Од­ нак, це можливо, якщо його застереження має приватний або умовний харак­ тер, і тільки в тій частині, в якій воно була ним самим прийнято.

Стаття 33 Денонсація

1. Будь-який учасник може в будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом повідомлення, адресованого Генеральному секретарю.

2. Така денонсація вступає в силу першого дня наступного місяця по закін­ ченні шестимісячного строку після дати одержання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 34 Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Держави-члени Ради Євро­пи, інші Держави-члени Європейської культурної конвенції і будь-яку Держа­ву, яка приєдналася до Конвенції, про:

1. будь-яке підписання Конвенції;

2. депонування будь-якої ратифікаційної грамоти або документа про при­ йняття, схвалення або приєднання;

3. будь-яку дату введення цієї Конвенції в дію відповідно до положень ста­ тей 29, ЗО, 31;

4. будь-яку доповідь, складену відповідно до положень статті 22;

5. будь-який інший акт, декларацію, повідомлення або сповіщення стосовно цієї Конвенції.

На засвідчення чого, нижчепідписані, належно уповноважені на це, підписа­ли цю Конвенцію.

234

РАДА ЄВРОПИ

Вчинено в місті Страсбурзі, 5 травня 1989 року, англійською і французькою мовами, при цьому обидва тексти є автентичними, в одному примірнику, який повинен зберігатися в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи пересилає завірені копії кожній Державі-члену Ради Європи, іншим Держа-вам-учасницям Європейської культурної конвенції, Європейського Співтовари­ства і будь-якій іншій Державі, якій було запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

ДОДАТОК

Арбітраж

1. Про вимогу звернення до арбітражу необхідно давати повідомлення Гене­ ральному секретарю Ради Європи. В ньому зазначаються найменування іншої сторони спору і предмет спору. Генеральний секретар пересилає одержану та­ ким чином інформацію всім Учасникам цієї Конвенції.

1. В разі спору між двома Учасниками, один з яких є Державою-членом Євро­ пейського Співтовариства, оскільки остання сама є Учасником, вимога про звер­ нення до арбітражу повинна бути адресована як Державі-члену Співтовариства, так і Співтовариству, які спільно повідомляють Генерального секретаря протя­ гом одного місяця після одержання такої вимоги про те, хто стане стороною спо­ ру — Держава-член Співтовариства, або спільно Держава-член Співтовариства і Співтовариство. За відсутності такого повідомлення протягом вищезазначеного строку Держава-член Співтовариства і Співтовариство вважаються однією сто­ роною спору з метою застосування положень, які регулюють формування скла­ ду арбітражу і порядок арбітражного розгляду. В разі, якщо Держава-член Спів­ товариства і Співтовариство спільно оголосять себе стороною спору, застосовую­ ться ті ж правила. У випадках, передбачених цієї частиною, встановлений частиною 4 строк тривалістю один місяць продовжується в подальшому до двох місяців.

2. До складу арбітражного суду входять три арбітри: по одному від кожної із сторін; призначені таким чином два арбітри вибирають за спільною згодою тре­ тього арбітра, який стає головою арбітражного суду. Він не повинен бути грома­ дянином жодної із сторін спору і мати постійне місце проживання на території будь-якої із сторін і працювати за наймом для будь-якої з них і не повинен ма­ ти ніякого відношення ні в якій якості до цієї справи.

3. Якщо одна із сторін не призначає арбітра протягом одного місяця після по­ відомлення про таку вимогу Генерального секретаря Ради Європи, він призна­ чається за вимогою іншої сторони Головою Європейського Суду з прав людини протягом наступного строку тривалістю один місяць. Якщо Голова Суду не мо­ же цього зробити або є громадянином однієї із сторін спору, то таке призначен­ ня здійснюється Віце-головою Суду або старшим за віком суддею — членом Суду, який перебуває на місці і не є громадянином однієї із сторін спору. Якщо протягом одного місяця після призначення другого арбітра голова арбітражного суду не буде призначений, то застосовується та ж процедура.

4. Положення частин 3 і 4, залежно від випадку, застосовуються з метою за­ повнення будь-якої вакансії.

6. Дві або більше сторони, які за загальною згодою встановлюють свій спіль­ ний інтерес, призначають арбітра спільно.

235

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України

7. Сторони спору і Постійний Комітет забезпечують арбітражний суд всіма засобами обслуговування, необхідними для ефективного проведення арбітраж­ ного розгляду.

7. Арбітражний суд приймає свій власний Реґламент. Рішення приймаються більшістю голосів членів суду. Арбітражне рішення є остаточним і обов'язко­ вим для обох сторін.

7. Рішення арбітражного суду передається Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає його всім Учасникам цієї Конвенції.

10. Кожна із сторін спору сплачує витрати призначеного нею арбітра; сторо­ ни сплачують в рівних частках витрати іншого арбітра, а також всі витрати на проведення арбітражу.

236

РАДА ЄВРОПИ