24. Фібриноїдне набухання: визначення, механізми, патоморфологія, наслідки.

Фібриноїдне набрякання – це глибока і незворотна дезорганізація сполучної тканини, в основі якої лежить розпад її основної речовини, волокон, колагену і деполімеризація глікозаміногліканів. Процес супроводжується різким збільшенням судинної проникливості і утворенням фібриноїду.

Фібриноїд – це складна речовина, до складу якої входять білки та полісахариди розпадаючих колагенових волокон, основної речовини і плазми крові, а також клітинні нуклеопротеїди. Хімічний склад фібриноїду при різних захворюваннях різний, але обов’язковим його компонентом є фібрин.

Причиницього виду дистрофій ті ж, що і мукоїдного набрякання, які діють більш тривало і з більшою силою. Як місцевий процес фібриноїдне набрякання може виникати у вогнищах хронічного запалення.

Патогенез.Крім основної речовини, розпаду зазнають колагенові волокна, продукти розпаду пропитуються білками плазми крові, в тому числі фібриногеном, глікозаміноглікани деполімеризуються. Порушується також синтез волокон і глікозаміногліканів. Взаємодія і полімеризація продуктів розпаду основної речовини, колагену, білків та полісахаридів плазми крові супроводжується утворенням білково-полісахаридних комплексів фібриноїду.

Завершення.Фібриноїдне набрякання завершується розвитком фібриноїдного некрозу з послідуючою організацією (склерозом) змертвілих мас або процес переходить в гіаліноз.

Значення для організму.Фібриноїдне набрякання призводить до різкого порушення, а часто і до припинення функції органу.

25. Гіаліноз: визначення, патоморфологічна характеристика, класифікація, наслідки.

Гіаліноз (від грец. Hyalos – прозорий, скловидний) характеризується утворенням в сполучній тканині однорідних напівпрозорих щільних мас гіаліну, які нагадують гіаліновий хрящ.

До складу гіаліну входять білки плазми крові (в т.ч. фібриноген) та сполучної тканини, полісахариди, ліпіди, компоненти імунних комплексів (імуноглобуліни, фракції комплементу) та солі кальцію. Гіалін стійкий до дії кислот, лугів, ферментів, кислими фарбниками (еозин, кислий фуксин, пікрофуксин) фарбується в червоний або жовтий колір.

Розрізняють гіаліноз судин і гіаліноз власно сполучної тканини, кожен з яких може бути розповсюдженим (системним) і місцевим. Місцевий гіаліноз частіше спостерігають в сполучнотканинних рубцях, в сполучнотканинних капсулах навколо патологічних процесів, у вогнищах хронічного запалення.

Причини:Гіаліноз розвивається як завершення фібриноїдного набрякання, плазматичного просочування сполучної тканини та пошкоджених стінок судин, а також у вогнищах хронічного запалення, некрозу, склерозу.

Патогенез.Провідними факторами в розвитку гіалінозу власно сполучної тканини є деструкція волокнистих структур і підвищення тканинно-судинної проникливості в зв’язку з ангіоневротичними, метаболічними та імунопатологічними процесами. Внаслідок цього відбувається вихід за межі судин плазми крові і просочування нею тканин з адсорбцією її компонентів на змінених волокнах та послідуючою преципітацією, ущільненням і утворенням складного глюколіпопротеїду – гіаліну. Із судин гіалінозу піддаються переважно дрібні артерії і артеріоли. Йому передують пошкодження ендотелію, його мембрани, клітин гладких м’язів судинної стінки і просочування її тканин плазмою крові. В подальшому відбувається взаємодія її складових частин і продуктів розпаду тканин з утворенням гіалінових мас.

Патоморфологія.При гіалінозі сполучної тканини мікроскопією виявляють набрякання пучків колагенових волокон, їх потовщення, вони зливаються в однорідну щільну масу, яка фарбується еозином в рожевий колір. По мірі накопичення гіаліну в стромі органів, їх паренхіматозні елементи стискуються і атрофуються. В залозистих органах гіаліноз сполучної тканини супроводжується потовщенням базальних мембран залоз, стискуванням залозистого епітелію з наступною його атрофією. Макроскопічно сполучна тканина при гіалінозі стає щільною, білястою, напівпрозорою.

Системний гіаліноз стінок кровоносних судин проявляється утворенням гіаліну під ендотеліальним шаром, що призводить до потовщення стінок судин та атрофії середньої м’язової оболонки. В завершенні процесу судини перетворюються в потовщені скловидні трубочки з різко звуженим або повністю закритим просвітом. В разі вираженого процесу, органи, які обслуговуються ураженими судинами, атрофуються, деформуються, зморщуються. Гіалінізовані тканини стінок судин можуть звапновуватися (піддаватися петрифікації), що супроводжується їх розривами і крововиливами.

Завершення.В більшості випадків процес незворотній. Іноді при місцевому гіалінозі гіалінові маси можуть розсмоктуватися. Гіалінізована сполучна тканина може піддаватися слизовому метаморфозу (позаклітинній слизовій дистрофії, ослизненню).

Функціональне значення.Системний гіаліноз призводить до різкого порушення функції органів. Функціональне значення місцевого гіалінозу залежить від локалізації та міри розвитку процесу.

«Глазурована» селезінка.