36. Гемохроматоз: визначення, класифікація, патоморфологія, прояви, наслідки.

Гемохроматоз

• Первинний – самостійне захворювання із групи тезаурисмозів (хвороб накопичення)

• аутосомно-домінантний тип успадкування

• пов’язаний з дефектами ферментів тонкої кишки, що спричиняє підвищене всмоктування харчового заліза, обмін заліза еритроцитів не порушується

• поражаються печінка, підшлункова, ендокринні, слинні, потові залози, сітківка ока, синовіальні оболонки

• симптоми – бронзовий колір шкіри, цукровий діабет, пігментний цироз печінки

• Вторинний – хвороба, яка розвивається при набутій недостатності ферментних систем, що забезпечують обмін харчового заліза, спиричиняє поширений гемосидероз, підвищений вміст заліза у крові

Причини: надмірне надходження з їжею чи залізовмістними препаратами, резекція шлунка, хронічний алкоголізм, повторні переливання крові, гемоглобінопатії. Накопичення феритину та гемосидерину в печінці, підшлунковій та серці, призводить до цирозу печінки, цукрового діабету та кардіоміопатії. Фатальний кінець.

Різниця між загальним гемосидерозом і гемохроматозом

• загальний гемосидероз спричинений надлишком катаболічного заліза: при надмірному руйнуванні еритроцитів

• гемохроматоз – надлишком анаболічного заліза: через надмірне щодо утилізаційної спроможності ферментів надходження в організм.

37. Кругообіг жовчних пігментів в організмі. Прямий та непрямий білірубін – морфофункціональна характеристика.

ЖОВЧНІ ПІГМЕНТИ — забарвлені нітрогенвмісні продукти розпаду гемоглобіну, що входять до складу жовчі та у невеликих кількостях наявні у крові й тканинах. Утворюються в печінці, виділяються з жовчю у вигляді білірубіну і білівердину. Виводяться Ж.п. в основному з калом, частково із сечею. Підвищений вміст у крові призводить до розвитку жовтяниці. До структури Ж.п. входять 4 пірольних кільця, з’єднаних атомами карбону. За звичайних умов в організмі людини утворюється за добу близько 280 мг Ж.п. Одним із головних Ж.п. є білірубін (лат. bilis — жовч + ruber — червоний), мол. м. 584,68; міститься в невеликих кількостях у плазмі крові хребетних тварин і людини (у крові людини в нормі міститься від 0,25·10^-3% до 1,2·10^–3% білірубіну, причому близько ¾ становить частка вільного білірубіну). У печінці білірубін шляхом кон’югації перетворюється переважно на білірубіндиглюкуронід. У нормі — один із проміжних продуктів розпаду гемоглобіну, який відбувається в макр GXP) офагах селезінки, печінки і кісткового мозку. Білірубін утворюється з білівердину шляхом ферментативного відновлення. При утрудненні відтоку жовчі (закупоренні жовчних проток) і деяких захворюваннях печінки концентрація білірубіну в крові підвищується (що спричиняє жовтяницю), і він з’являється в сечі. 

Білірубін прямий (зв’язаний, кон’югований) – показник патології печінки. Це малотоксична фракція загального білірубіну, що утворюється в печінці при розпаді гемоглобіну, міоглобіну і цитохромів, зв’язана з глюкуроновою кислотою. Проведення тесту призначають для диференціальної діагностики гіпербілірубінемій. Концентрація прямого білірубіну наростає в сироватці крові при різних захворюваннях печінки, що супроводжуються ураженнями її паренхіми: при вірусних гепатитах, гострих токсичних гепатитах, патології жовчовивідних шляхів – холециститі, холангіті, обтурації жовчних проток, пухлинах. Наростання вмісту прямого білірубіну відбувається при печінкових (паренхіматозних) жовтяницях. Причиною такого підвищення є запальний процес/набряк в печінці, внаслідок чого підвищується тиск у жовчних протоках і частина жовчі потрапляє в кров.

Білірубін непрямий (вільний, незв’язаний) – показник патології печінки. Білірубін непрямий – фракція загального білірубіну. Білірубін непрямий визначається як різниця при визначенні білірубіну загального і білірубіну прямого. Проведення тесту призначають для диференціальної діагностики гіпербілірубінемії. Вміст непрямого білірубіну збільшується при гемолітичній анемії (гемолізі еритроцитів), при жовтяниці новонароджених, хворобі Жильбера (доброякісна гіпербілірубінемія).

Збільшення вмісту непрямого білірубіну у крові відзначається при таких захворюваннях і станах:

1. Обтурація внутрішньопечінкових і позапечінкових жовчних проток: холецистит, холангіт, пухлина голівки підшлункової залози, біліарний цироз первинний і вторинний.

2. Пошкодження печінкових клітин, особливо в пізньому періоді хвороби – при гепатиті (вірусні гепатити, включаючи і ураження при цитомегаловірусній інфекції та інфекції, викликаній вірусом Епштейн-Барр), токсичне ураження печінки (медикаментозний гепатит).

3. Пухлини печінки та метастази.

4. Холестаз (препарати, що викликають холестаз).

5. Жирова дистрофія.

6. Синдром Дубіна-Джонсона (гіпербілірубінемія, обумовлена порушенням переносу прямого білірубіну з печінкових клітин в жовч). 7 Синдром Ротора (одночасне порушення процесів глюкоронування в гепатоциті та транспорту прямого білірубіну через клітинну мембрану).