451.Тропічні інфекції. Епідеміологія, етіологія, патогенез, клініко- морфологічна характеристика, ускладнення, наслідки, причини смерті.

• Тропічні хвороби — група різноманітних хвороб, більшість якої складають інфекційні захворювання, які переважають в тропічних та субтропічних районах.

Особливістю людської малярії, яку спричинює P. falciparum, тобто тропічної малярії, є переважання у неімунних осіб тяжкого клінічного перебігу над більш легким, у них практично відразу виникають загрозливі для життя стани. Це пов'язано з особливістю самого збудника, його своєрідним розвитком в організмі людини. Під час тканинної шизогонії при тропічній малярії утворюється до 40 тисяч тканинних мерозоїтів всередині однієї шизонтної морули в гепатоциті. Таким чином, при інших рівних умовах у разі тропічної малярії в кровоток надходить значно більше число тканинних мерозоїтів, що впроваджуються в еритроцити, ніж при інших видах людської малярії.

453.Чума. Визначення, етіологія, епідеміологія, патогенез,патологічна анатомія, ускладнення, насідки, причини смерті.

Чума-гостре інфекційне захворювання з групи конвенційних хвороб.

Етіологія. Збудником є паличка чуми, яка є аеробом та факультативним анаеробом, виділяє фібринолізин і гіалуронідазу і персистує в поліморфних лейкоцитах і макровагах.

Епідеміологія. Чума- типовий антропозооноз. Джерелом та резервуаром збудника є дикі тварини, в основному це гризуни;із домашніх тварин- кішки, верблюди. Можливі два шляхи зараження людини: від хворих гризунів при укусі блох( бубонна або шкірно-бубонна чума);рідше- повітряно-крапельним шляхом від хворого чумною пневмоніє(первинно-легенева чума).Інкубаційний період триває від декількох годин до 6 діб. Від місяця зараження при укусі блохи збудник розповсюджується лімфогенно, в регіонарному лімфовузлі розвивається запалення- лімфаденіт. Не залежно від форми чуми, для неї найбільш характерна гематогенна генералізація збудника. Захворювання перебігає як сепсис, що пояснюється недостатністю при чумі фагоцитарної реакції і гуморального імунітету.

Патологічна анатомія. Розрізняють бубонну, шкірно-бубонну, первинну-легеневу і первинно-септичну форми чуми. Бубонна чума характеризується збільшенням регіонарних у відношенні до воріт лімфатичних вузлів(первинні чумні бубони першого порядку). Бубони досягають 5-8 см в діаметрі; лімфатичні вузли спаяні, тістуватої консистенції , не рухомі, на розтині темно-червоного кольору, с осередками некрозу, тканина набрякла. При мікроскопічному обстеженні визначається картина госторого серозно-геморагічного лімфаденіту: тканина лімфатичного вузла насичена кров’ю і серозною рідиною. На цьому фоні з’являються осередки некрозу, лімфаденіт стає геморагічно-некротичним. Як реакція на гнійне запалення, з’являються виразки.

При лімфогенному розповсюдженні з’являються нові бубони(другого і третього поряку), де розвив. Ті ж самі морфологічні зміни що і в регіонарному. Гематогенне розповсюдження супроводжується швидким розвитком чумної бактеріємії і септицемії, які проявляються висипаннями, численними геморагіями, гематогенним походженням лімфовузлів, селезінки, вторинною чумною пневмонією, дистрофією і некрозом паренхіматозних органів.

Висипання бувають у вигляді пустул, папул, еритем, але обов’язково з геморагічними і некротичними компонентами. Селезінка септична, збільшена в 2-4 рази, в’яла, з осередками некрозу і лейкоцитарною реакцією на некроз. В легенях із розвитком серозно-геморагічного запалення з’являються множинні темно-червоні осередки з ділянками некрозу, в яких виявляється велика кількість збудника вторинної чумної пневмонії. Дистрофічні і некротичні зміни торкаються багатьох паренхіматозних органів- серця, печінки, нирок та ін.

Шкірно- бубонна чума відрізняється від бубонної тим, що крім бубона розвиваються зміни в місці зараження, тобто розвивається первинний афект у вигляді «чумної фліктени»(міхур з серозно- геморагічною речовиною) або чумного геморагічного карбункула. На місці карбункула відмічається набряк, ущільнення шкіри, яка стає темно-червоного кольору; на розтині видно кров’янисте просочування всіх шарів шкіри, осередки некрозу, оточені лейкоцитами. В подальшому карбункул перетворюється на виразку.

Первинно-легенева чума надзвичайно контагіозна. Тривалість 2-3 доби. Виникає часткова пневмонія, як правило, з розповсюдженням запалення на плевру – плевропневмонія. На розтині тканина легені сіро-жовта; плеврит – серозно-геморагічний. Спочатку захворювання супроводжується повнокрів’ям тканини, в порожнині альвеол містять серозно-геморагічний ексудат; в подальшому приєднуються стази, крововиливи, осередками некрозу та вторинного нагноювання, що супроводжується тяжкою інтоксикацією.

Ускладнення при чумі смертельні. При бубонній, шкірно-бубонній та первинно септичних формах чуми хворі вмирають від септицемії або кахексії( чумний маразм); при первинно- легеневій чумі-від інтоксикації або легеневих ускладнень.