136. Процеси компенсації і адаптації: основні поняття, стадії розвитку, значення.

Пристосування (адаптація) – здатність організму адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що змінилися.

Компенсація – це сукупність реакцій організму на пошкодження, які спрямовані на відновлення порушених функцій в організмі шляхом підсилення діяльності неушкоджених систем, органів або їх складових елементів.

Фази

1) фаза становлення (син.: аварійна) – характеризується включенням структурних резервів організму з відповідними змінами їх функції у відповідь на дію патогенного чинника;

2) фаза стабілізації (син.: компенсації, закріплення) – характеризується перебудовою структури органу з відповідними змінами його функціонування для забезпечення місцевого й загального гомеостазу в умовах дії патогенного чинника;

3) фаза декомпенсації (син.: виснаження компенсації) – виникає при недостатності компенсаторно-пристосувальних змін, внаслідок чого розвиваються різноманітні порушення роботи органів і тканин.

136. Гіперплазія: визначення, механізми, типові приклади, морфологічні прояви.

Гіперплазія - збільшення числа структурних елементів тканин шляхом їх надлишкового новоутворення. Гіперплазія може виникати в результаті різноманітного впливу на тканини: стимулюючі розмноження клітин: порушення нервової регуляції, процеси обміну і зростання, порушення кореляційних зв'язків в системах внутрішніх секреций, посилення функцій того чи іншого органу (тканин) тканинного розпаду, бластомогенних і канцерогенних речовин.

Прикладом гіперплазії може бути посилене розмноження епітелію молочних залоз при вагітності, епітелію маткових залоз в передменструальному періоді. До залозистої гіперплазії відносять аденоматозні поліпи слизової оболонки носа, шлунка, кишечника, матки; регенераторні гіперпластичні процеси мієлоїдній тканини і лімфоїдної тканини, що розвиваються при важкому недокрів'ї і при деяких інфекціях - іноді в таких випадках регенеративні розростання кровотворної тканини відбуваються за межами кісткового мозку, наприклад в печінці, селезінці, лімфатичних вузлах.

Гіперпластичні процеси при інфекційних захворюваннях (малярія, поворотний тиф, затяжний септичний ендокардит, туберкульоз, лейшманіоз) особливо різко виражені в селезінці. Гіперпластичні процеси в ретикулярної тканини (лімфатичні вузли, селезінка, кістковий мозок) лежать в основі імуногенною антителообразования при антигенному роздратуванні будь-якої природи. Завдяки гіперплазії іноді відбувається заміщення тканини (компенсаторний характер гіперплазії), втраченої в результаті патологічного процесу, наприклад гіперплазія кровотворної тканини після крововтрат. Гіперпластичні процеси є причиною посиленої гіперпродукції тканин. У ряді випадків гіперплазія веде до надмірного новоутворення атипового будови, до розвитку пухлин

136. Гіпертрофія: визначення, механізми (регуляція, зміни фенотипу), типові приклади, морфологічні прояви.

Гіпертрофія – збільшення об’єму клітин, тканин, органа за рахунок збільшення її структурних елементів (якісний показник).

Гіпертрофія:

фізіологічна – збільшення в об’ємі органів і тканин внаслідок посилення їх функцій під впливом природних факторів (гіпертрофія скелетних м’язів і кісток при напруженому функціональному навантаженні, гіпертрофія підшкірної клітковини при надмірній годівлі)

патологічна – збільшення об’єму органа або тканини під впливом патологічних факторів; на відміну від фізіологічної – на певному етапі розвитку порушуються процеси нейрогуморальної регуляції органів і гіпертрофія закінчується атрофією і дистрофією.

робоча (підвищене функціональне навантаження на орган (гіпертрофія лівого шлуночка при звуженні клапанного отвору);

вікарна (при відмиранні частини органа або після оперативного видалення одного із парних органів);

нейрогуморальна (при порушенні функцій ендокринних залоз; пр: при старечій атрофії сім’яників гіпертрофується передміхурова залоза);

вакатна (заміщення паренхіми атрофованого/видаленого органа сполучною або жировою тканинами; пр: при атрофії нирки порожнина її капсули заростає жировою тканиною);

гіпертрофічне розростання (спостерігається коли при дії подразників змінюється нервова регуляція оточуючих ділянок, що призводить до збільшення в об’ємі тканини чи органа; пр: розростання при хронічному запаленні слизових оболонок у вигляді поліпів).

За характером розрізняють справжню і несправжню гіпертрофію.

Ознаки справжньої гіпертрофії:

збільшення об'єму і маси органу,

інтенсивне забарвлення органу,

збереження звичайної форми і пропорції частин тіла,

посилена функція органу.

Кінець справжньої гіпертрофії - повернення до нормального стану, або перехід у несправжню гіпертрофію.

Несправжня гіпертрофія - збільшення об'єму органу внаслідок розростання в ньому сполучної або жирової тканини. Паренхіматозна  тканина зменшується, тому несправжня гіпертрофія є атрофічним процесом.

Ознаки несправжньої гіпертрофії:

збільшення об'єму органу,

зменшення паренхіматозних елементів,

розростання сполучної або жирової тканини, внаслідок чого орган стає твердим, блідим, змінюється його форма, структура анатомічних частин.

Функція органів при несправжній гіпертрофії знижується. Несправжня гіпертрофія - процес незворотний.