132. Клітинна та внутрішньоклітинна форми регенерації. Загальні та місцеві умови, які визначають характер перебігу регенераторного процесу.

У морфогенезі клітинної регенерації розрізняють стадії проліферації і диференціації. У період фази проліферації розмножуються молоді недиференційовані клітини. Ці клітини називаються камбіальними, стовбуровими і клітинами-попередниками. Для кожної тканини характерні свої камбіальні клітини, які відрізняються ступенем проліферативної активності. У фазі диференціації молоді клітини дозрівають, відбувається їх структурно-функціональна спеціалізація.

Внутрішньоклітинна регенерація відбувається за рахунок оновлення тих або інших внутрішньоклітинних органел. Така регенерація характерна для високодиференційованих клітин (нейрони ЦНС, міокардіоцити міокарда). Розрізняють три види регенерації – фізіологічна, репаративна, патологічна. Фізіологічна регенерація відбувається протягом усього життя організму і супроводжується постійним оновленням клітин епідермісу, слизових і серозних оболонок, внутрішніх органів, волокнистих структур та їх основної речовини. Репаративна або відновлювальна регенерація розвивається за умов дії різних патогенних чинників, що спричиняють пошкодження клітин і тканин та їх відмирання. Розрізняють дві форми репаративної регенерації – повну та неповну.

133. Морфогенез регенераторного процесу; фази проліферації та диференціювання; їх характеристика. Камбіальні, стовбурові клітини та клітини-попередники. Співвідношення між замісним склерозом та регенерацією паренхіматозних елементів в залежності від типу клітин (лабільні, стабільні, перманентні).

фаза проліферації - розмноження молодих, недиференційованих клітин (камбіальних, стовбурових, клітин-попередників)

) фаза диференціювання - дозрівання і структурно-функціональна спеціалізація молодих клітин. Стовбурові клітини, також відомі як штамові клітини — це первинні клітини, що зустрічаються в усіх багатоклітинних організмах. Ці клітини можуть самовідновлюватися шляхом поділу клітини, а також можуть диференціюватися в досить велику кількість спеціалізованих типів клітин. Лабільні клітини – це мітотично активні клітини (наприклад, базальні епітеліальні камбіальні клітина всіх типів епітелію, гемопоетичні стовбурні клітини в кістковому мозку), вони активно діляться протягом всього життя і є джерелом для відновлення клітин, які безперервно гинуть. Лабільні клітини мають короткий період відпочинку або міжмітотичний період. Безперервна втрата зрілих клітини даної тканини – безперервний стимул для входження неактивних клітин в мітотичний цикл. Зрілі диференційовані клітини в цих специфічних тканинах не можуть ділитися; їх кількість підтримується діленням стовбурних лабільних клітини.

Ушкодження тканини, що містить лабільні паренхіматозні клітини, супроводжується швидкою регенерацією і супроводжується повною регенерацією клітин від базального гермінативного шару протягом декількох днів. Руйнування еритроцитів в периферичній крові (гемоліз) стимулює гіперплазію клітин-попередників гемопоезву в кістковому мозку, що в результаті приводить до регенерації зруйнованих червоних клітин крові. Регенерація в тканинах з лабільними клітинами відбувається тільки тоді, коли після ушкодження залишається достатня кількість таких лабільних клітини. Наприклад, радіоактивне випромінювання або високі дози деяких ліків, можуть знищити всі клітини-попередники гемопоезу в кістковому мозку і тоді регенерація неможлива, і це приводить до розвитку апластичної анемії.

Відносно стабільні клітини (зворотно постмітотичні), прикладами яких є паренхіматозні клітини найважливіших залозистих органів (печінка, підшлункова залоза) і мезенхімальні клітини (фібробласти, ендотеліальні клітини), мають, як правило, тривалий термін існування і тому характеризуються низькою мітотичною активністю. Вони мають тривалий постмітотичний період (часто протягом років), але зберігають здатність до ділення, тобто входити в мітотичний цикл у міру виникнення потреби. На відміну від лабільних клітин, які є недиференційованими клітинами і діляться часто, а дозрівають і стають функціонуючими їх дочірні клітини, відносно стабільні клітини диференційовані і є функціонуючими клітинами, які повертаються до ділення тільки при необхідності. Хоча відносно стабільні клітини мають тривалу стадію відпочинку, вони можуть швидко ділитися при виникненні потреби, наприклад, паренхіматозні клітини печінки швидко відновлюються після некрозу гепатоцитів.

Регенерація в тканинах, утворених з відносно стабільних клітини, вимагає наявності достатньої кількості життєздатної тканини для забезпечення регенерації паренхіматозних клітин, а також вимагає збереження сполучнотканинної основи тканини. Так при некрозі клітин епітелію канальців нирки (гостра ниркова недостатність) із збереженням сполучнотканинної основи ниркових канальців регенерація відбувається швидко, і втрачені клітини замінюються шляхом ділення клітин канальців, що вижили. З другого боку, коли відбувається некроз і паренхіми, і сполучної основи тканини (інфаркт нирки), регенерація неможлива і загоєння відбувається шляхом формування рубця.

Постійні клітини (незворотно постмітотичні клітини), прикладами яких є нейрони в центральній і периферичній нервовій системі, клітини міокарду, не мають ніякої здатності мітотичного ділення в постнатальному житті. Ушкодження постійних клітини завжди супроводжується формуванням рубця. Повна регенерація неможлива. Втрата постійних клітин тому незворотна і, якщо некроз обширний, це може приводити до стійкого порушення функції органів.