I державнi сiльськогосподарськi пiдприємства враховують свої

конкретнi умови виробничо-пiдприємницької дiяльностi, до-

тримуються свого Статуту, вимог госпрозрахункової результа-

тивностi та забезпечення iнтересiв працiвникiв пiдприємства.

Вказiвки Мiнагропрому та його органiв, обласної i район-

ної ланки органiв державного управлiння з питань забезпе-

чення схоронностi їхнього майна, коштiв, цiнних паперiв,

усунення порушень Статуту пiдприємства, забезпечення ра-

цiонального використання земель сiльськогосподарського

призначення, додержання вимог екологiчного законодавства

та iнших пiдлягають виконанню пiдприємствами в першу

чергу.

6. Здiйснення державно-правового

регулювання сiльського господарства

1. Державно-правове регулювання сiльського господарства

Провадиться шляхом органiзацiйно-правового забезпечення

виконання норм аграрного права, що вмiщенi в актах аграр-

ного законодавства. Поняття i сутнiсть належного виконання

цих норм полягає в окресленому нормами права колi субєк-

тiв, якi згiдно з своїм правовим становищем зобовязанi вико-

нувати вимоги аграрних правомочностей, визначеннi обєк-

тiв, тобто галузей i ланок сiльськогосподарського виробницт-

Двржавно-правове регулювання сiльського господарства 221

ва, на якi цi норми спрямованi i покликанi їх регулювати; в

тому, якими правовими засобами, способами i методами ре-

гулюються суспiльно-виробничi вiдносини у регульованiй

сферi; у визначеннi i реалiзацiї органiзацiйно-управлiнських,

економiчних, майнових, трудових, господарсько-договiрних

вiдносин, що регулюються у кожному конкретному випадку.

При цьому необхiдно визначати ефективнiсть i результатив-

нiсть застосування цих норм.

Норми аграрного права визначають лише основоположнi

риси сiльського господарства. Процес господарювання поряд

i виконанням (додержанням) вимог права включає в себе

широку активнiсть i iнiцiативу керiвникiв, спецiалiстiв i пра-

цiвникiв - виконавцiв сiльськогосподарських робiт, сфери

i)|нм|МММмхнiiн<>iо обслуговування, збереження i схорон-

iiiЦВiРлткої продукцiї. Тi ефективної реалiза-

СцИНЯрЯО її господарської дiяльностi в цiлому. Здiйс-

нення державно-правового регулювання охоплює собою реа-

лiзацiю субєктивних прав i юридичних обовязкiв кожним iз

учасникiв сiльського господарства.

2. Належне виконання аграрно-правових актiв забезпечу-

ється шляхом прийняття їх щодо правового становища поса-

i дових осiб (керiвникiв i спецiалiстiв сiльського господарства),

| правового режиму майна (фондiв), що належить колективно-

| кооперативним та державним пiдприємствам, визначення

| правосубєктностi окремих виробничо-господарських пiдроз-

i дiлiв та iн. Наприклад, таким актом є Положення про спецi-

алiста сiльського господарства. Положення про паї та розпо-

дiл дивiдендiв у КСГП та iн. Серед внутрiшньогосподарських

(локальних) актiв особливу значущiсть має Положення про

оплату працi в колективно-кооперативному пiдприємствi. За

сучасних скрутних економiчних умов виконанню цього акта

органи державного управлiння сiльським господарством на-

лежної уваги не придiляють, до питань оплати працi членiв

КСГП, ВСГК, АСГТ, СпС ставляться байдуже, виправдову-

ють своє невтручання виробнйчо-господарською самостiй-

нiстю цих пiдприємств.

3. В науцi теорiї права вкладається вiдповiдний змiст в по-

няття виконання вимог правової норми i права застосування

юридичної норми. Виконання вимог правової норми є

обовязковою правомочнiстю сiльськогосподарського пiдпри-

ємства як юридичної особи. Такими ж обовязковими є вiд-

Роздiл XI

ПРАВО ВЛАСНОСТi КОЛЕКТИВНОГО

СiЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПiДПРИ¦МСТВА

i. Поняття права власностi

колективного сiльськогосподарського пiдприємства

i. Наукою полiтичної економiї власнiсть розглядається як

суспiльно-економiчнi вiдносини з приводу iсторично кон-

кретної форми привласнення, розпорядження i використання

матерiальних благ i, насамперед, засобiв виробництва. Влас-

нiсть лежить в основi виробничих вiдносин i проявляється у

вiдповiдних формах. Форма власностi зумовлює, кому нале-

жать засоби виробництва - всьому суспiльству (народу), дер-

жавi, колективу чи окремим особам. Основною у вiдносинах

власностi є обставина, яка визначає, хто привласнює засоби

виробництва. Форма власностi на засоби виробництва обу-

мовлює форму власностi на продукти виробництва i форму їх

розподiлу мiж членами суспiльства.

Суспiльнi вiдносини власностi i права власностi врегульо-

ванi Конституцiєю України. В Основному Законi нашої дер-

жави визнається право державної, комунальної та приватної

власностi (ст. 41). У цьому актi не згадується про колективну