I державних програм, якi регулюють розвиток сiльськогоспо-

дарських ринкових вiдносин. Основне регулювання тут сто-

сується порядку встановлення цiн на сiльськогосподарську

продукцiю, закупiвлю, збереження i упаковку сiльськогоспо-

дарської продукцiї, стандартизацiю i iнспектування якостi,

особливо щодо продукцiї, яка швидко псується.

Слiд зауважити, що iстотно почав впливати на розвиток

сiльського господарства та становище фермера у кожнiй ок-

ремо взятiй країнi не тiльки внутрiшнiй ринок, а й вся полi-

тика загального ринку ¦вропейського спiвтовариства з його

новими стандартами i регулюванням цiн та iнших умов євро-

пейського сiльськогосподарського ринку. Сучасна держава за

рубежем намагається втручатися в аграрнi вiдносини лише в

тих випадках, коли порушується встановлений законодав-

ством порядок або виникає загроза суспiльної небезпеки.

Останнiм часом проблемам зарубiжного аграрного права

присвячена монографiя проф. Г. Ю. Бистрова1.

" ) Бнстров Г.Е. Земельньїе й аграрнне реформи в зарубежннх странах. -

Минск, 1999. - 196 с.

Аграрне право зарубiжних країн 661

3. Правове становище

сiльськогосподарського пiдприємства

Головним iнститутом сiльськогосподарського права є iн-

ститут сiльськогосподарського пiдприємства, правове стано-

вище якого визначається законодавчими приписами, судово-

арбiтражною практикою та виконавчою дiяльнiстю держав-

них органiв. iнститут сiльськогосподарського пiдприємства

включає правовий режим власностi, повноваження сiльсько-

господарського пiдприємця щодо сiльськогосподарського ви-

робництва, найманої працi, правила передачi пiдприємства з

одних рук в iншi.

Центральне мiсце у системi вiдносин щодо регулювання

сiльськогосподарського пiдприємства займають вiдносини

власностi та користування рухомим i нерухомим майном i,

перш за все, землею. В основi аграрних вiдносин i нинi ле-

жить право приватної власностi, яке бере свiй початок вiд

римського права з його повноваженнями володiння, користу-

вання i розпоряджання. Цi положення зберегли своє значен-

ня аж до Цивiльного кодексу Наполеона 1804 р. Де у ст. 544

було записано, що власник має право розпоряджатися i ко-

ристуватися речами найбiльш абсолютним чином.

Однак подальший розвиток вiдносин власностi i перш за

все земельної власностi внiс i суттєвi змiни. Вони повязанi з

визнанням землi особливим обєктом власностi, у викорис-

таннi якого належним чином зацiкавлене суспiльство. Такий

розвиток вiдносин призвiв до ряду обмежень. Перш за все за-

конодавець встановив, що власнiсть не повинна використо-

вуватися всупереч закону. Це стосувалося обмежень в публiч-

них iнтересах, через встановлення сервiтутiв (право проходу,

Проїзду, прогону худоби, право вiд платної реквiзицiї земель-

ної дiлянки для задоволення публiчних iнтересiв), потiм про-

слiдували обмеження, повязанi з неналежним використан-

ням земель.

- У бiльшостi країн було прийнято закони, якi дозволяли

вилучати або примусово передавати у користування iншим

особам за плату невикористовуванi або неналежним чином

Використовуванi сiльськогосподарськi землi. Потiм були об-

меження, повязанi з вимогою належним чином обробляти

землю, використовувати її за призначенням. Невиконання

цих вимог могло призвести до вилучення земель у нсрадивих

господарiв, якi погано обробляли землю, як це передбачено i