Iнших iнтересiв. На пiдставi цiєї норми права селяни та iншi

громадяни обєдналися в колективнi сiльськогосподарськi

пiдприємства, сiльськогосподарськi кооперативи, спiлки се-

лян, акцiонернi товариства, агрофiрми та iншi форми сiльсь-

когосподарського виробництва та пiдприємництва.

Конституцiя України визнала землю, її надра, воднi та iн-

шi природнi ресурси обєктами права власностi Українського

народу. Вiд iменi Українського народу права власника здiй-

снюються органами державної влади та органами мiсцевого

самоврядування (ст. 13). Встановленi в статтi 13 i 14 Консти-

туцiї земельнi правомочностi конкретизовано в Земельному

кодексi України та земельному, аграрному, цивiльному зако-

нодавствi.

В Основному Законi (ст. 41) закрiплено три форми влас-

ностi: державна, комунальна i приватна. На пiдставi цiєї пра-

вової норми здiйснюється право повного господарського вi-

дання державними сiльськогосподарськими пiдприємствами.

Безпосереднє вiдношення до усiх форм органiзацiї сiль-

ськогосподарського виробництва має ст. 42 Конституцiї Ук-

раїни, в якiй йдеться про правоздатнiсть усiх громадян Украї-

ни займатися пiдприємницькою дiяльнiстю. Це право грома-

дянина тiсно повязане з реалiзацiєю ст. 36 Конституцiї Ук-

раїни i утворенням цiлої системи сiльськогосподарських

виробничих, сервiсних, заготiвельних, постачальницьких, пе-

реробних пiдприємств, товариств, фiрм та обєднань.

2. В Українi основним виробником сiльськогосподарської

продукцiї є колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства.

Україна - єдина держава, що прийняла Закон "Про колек-

тивне сiльськогосподарське пiдприємство". Правовими нор-

мами цього Закону визначено правове становище КСГП як

виробничо-господарського утворення, що поряд з вироб-

ництвом продуктiв харчування i сировини для харчової i лег-

кої промисловостi виконує неоцiниму суспiльно-соцiальну

функцiю працевлаштування працездатного населення сiл i се-

лищ та вирiшення соцiальних проблем селян похилого вiку.

Цим Законом регулюються вiдносини права членства в

КСГП, вiдносини власностi i паювання майнових фондiв, оп-

лата працi членiв КСГП, основний режим виробничо-госпо-

дарської дiяльностi, право самоврядування, взаємини держа-

ви i колективного сiльськогосподарського пiдприємства, ре-

гулюються вiдносини в разi реорганiзацiї або лiквiдацiї

КСГП. Згiдно зi ст. 6 Закону основними завданнями пiдпри-

ємства є виробництво товарної продукцiї рослинництва i тва-

ринництва, а також її переробка та iншi види дiяльностi,

спрямованi на задоволення iнтересiв членiв пiдприємства,

трудового колективу i населення України в цiлому.

З метою розширення виробничо-господарської, сервiсної,

заготiвельної, збутової дiяльностi громадян, якi проживають у

сiльськiй мiсцевостi, розвитку пiдприємництва i забезпечення

зайнятостi населення в Українi 17 липня 1997 р. прийнято За-

кон "Про сiльськогосподарську кооперацiю". Цим Законом

окреслено види сiльськогосподарських кооперативiв, обовяз-

ковiсть їх державної реєстрацiї, права та обовязки членiв

кооперативу, правовий режим майна i землi, засади самовря-

дування, господарська правоздатнiсть кооперативу, розподiл

доходiв, взаємини держави i кооперативу та iн.

В Українi 10 квiтня 1992 р. прийнято Закон "Про спожив

чу кооперацiю". Цей Закон визначає правовi, економiчнi та

соцiальнi основи дiяльностi споживчої кооперацiї в Українi.

Споживча кооперацiя становить собою добровiльне обєднан-

ня громадян для спiльного ведення господарської дiяльностi з

метою полiпшення свого економiчного та соцiального стану.

Вона здiйснює торговельну, заготiвельну, виробничу та iншу

дiяльнiсть, сприяє соцiальному i культурному розвитку села,

народних промислiв i ремесел. Членами споживчих товариств

є, головним чином, працiвники сiльського господарства.

У Законi "Про сiльськогосподарську кооперацiю" мiстить-

ся норма (ст. 4), згiдно з якою дiя цього Закону не поширю-

ється на споживчу кооперацiю.

Правове становище державних сiльськогосподарських пiд-

приємств (радгоспiв, племiнних господарств) визначається

Законом "Про пiдприємства в Українi" вiд 27 березня 1992 р.

Правовi норми цього Закону визначають правове становище

Джерела аграрного права

всiх типiв i видiв державних пiдприємств. Ст. 1 цього Закону

мiстить визначення державного пiдприємства. Пiдприємство

- основна органiзацiйна ланка народного господарства Ук-

раїни, воно є самостiйним, господарюючим статутним

субєктом, має права юридичної особи, провадить свою ви-

робничу дiяльнiсть з метою одержання вiдповiдного прибутку

(доходу).

На рiвнi законодавчого акта визначається правове стано-

вище селянського (фермерського) господарства. Цим актом є

Закон "Про селянське (фермерське) господарство", що прий-

нятий Верховною Радою України вiд 20 грудня 1991 р. iз змi-

нами i доповненнями, внесеними 22 червня 1993 р. Цей За-

кон визначає економiчнi, соцiальнi i правовi основи створен-

ня та дiяльностi селянських (фермерських) господарств в

Українi. Закон гарантує права громадян на добровiльне ство-

рення цих господарств, самостiйнiсть їх господарювання, рiв-

нiсть з iншими формами господарювання в агропромислово-

му комплексi, а працюючих у селянських (фермерських)

господарствах - iз зайнятими в iнших сферах народного гос-

подарства.

До джерел аграрного права вiдноситься ряд законiв, безпо-

середньо спрямованих на ведення сiльськогосподарського

виробництва та його окремих галузей. Серед цих законiв

звертає на себе увагу Закон "Про насiння" вiд 15 грудня

1993 р. Цей Закон мiстить основнi положення, що регулюють

виробництво, реалiзацiю та використання насiння i садивно-

го матерiалу сiльськогосподарських, декоративних, лiкар-

ських та лiсових рослин, на якi затверджено державнi стан-

дарти i правовi вiдносини мiж виробниками та споживачами

насiння i садивного матерiалу, а також охороняє їх права.

Закон "Про охорону прав на сорти рослин" вiд 21 квiтня

1993 р. регулює вiдносини, з приводу одержання, викорис-

тання, захисту, вiдчуження i припинення дiї права на сорти

рослин в Українi. Закон "Про карантин рослин", який прий-

нятий ЗО червня 1993 р. У Законi визначено загальнi правовi,

органiзацiйнi та фiнансово-економiчнi основи карантину

рослин, дiяльнiсть державних органiв, пiдприємств, установ,

органiзацiй, посадових осiб та громадян, спрямовану на запо-

бiгання завезенню та поширенню вiдсутнiх на територiї Ук-

раїни небезпечних шкiдникiв, хвороб рослин i бурянiв.

Роздiл V

Правовi норми щодо регулювання суспiльних аграрних

вiдносин, повязаних з державною реєстрацiю, виробницт-

вом, закупiвлею, транспортуванням, зберiганням, реалiзацiєю

та безпечним для здоровя людини, навколишнього природ-

ного середовища застосуванням пестицидiв i агрохiмiкатiв,

передбаченi в Законi "Про пестициди i агрохiмiкати", прий-

нятому 2 березня 1995 р. Цей Закон визначає права i обовяз-

ки пiдприємств, установ, органiзацiй та громадян, а також

повноваження органiв державної влади i посадових осiб у

данiй сферi.

4. Складову частину аграрного законодавства становлять

акти про тваринництво в Українi. Зокрема, Верховна Рада

України 15 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про племiнне

тваринництво", яким визначено загальнi правовi, економiчнi

та органiзацiйнi основи племiнного тваринництва. Ним рег-

ламентована дiяльнiсть у галузi племiнного тваринництва, ви-

значено правове становище субєктiв i структур племiнного

тваринництва, встановлено вимоги до племiнних ресурсiв i

основи контролю за їх дотриманням.

5. Ветеринарiя та зооiнженерiя - це важливi елементи аг-

рарного виробництва, дiяльнiсть, спрямована на розвиток

тваринництва, забезпечення здоровя тварин, екологiчну без-

пеку продукцiї тваринництва. Тому Закон " Про ветеринарну

медицину" та iншi закони про тваринництво, зооiнженерiю є

джерелами аграрного права.

Визначною правомочнiстю всiх виробникiв товарної

сiльськогосподарської продукцiї є дотримання ними вимоги

виробляти i реалiзовувати цю продукцiю. Саме цi вимоги ви-

значенi Законом "Про якiсть i безпеку харчових продуктiв i

продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою Ук-

раїни 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правовi заса-

ди забезпечення якостi i безпеки харчових продуктiв i продо-

вольчої сировини для здоровя населення. Ним регулюються

вiдносини мiж органами виконавчої влади, виробниками,

продавцями, постачальниками i споживачами пiд час розроб-

ки, виробництва, ввезення на митну територiю України, заку-

пiвлi, постачання, зберiгання, транспортування, реалiзацiї,

використання, споживання i утилiзацiї харчових продуктiв i

продовольчої сировини.

Практика виробничо-господарської дiяльностi субєктiв

пiдприємництва з часу дiї Закону "Про колективне сiльсько-

49

Джерела аграрного права

господарське пiдприємство" дає пiдстави вважати, що стосов-

но таких пiдприємств цей Закон не став ефективним засобом

правового забезпечення їх дiяльностi. Його правовi норми не-

достатньо спрямованi на забезпечення прав та iнтересiв

пiдприємств у їхнiх взаєминах щодо матерiально-технiчного

забезпечення, встановлення економiчно обгрунтованих цiн

на сiльськогосподарську продукцiю, вироблювану ними, i

сiльськогосподарську технiку, мiнеральнi добрива, отрутохi-

мiкати та iншi предмети постачання, без яких цi субєкти пiд-

приємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.

Цей акт визначає виробничо-господарську самостiйнiсть i

правоздатнiсть аграрного пiдприємства на рiвнi закону, а та-

кож права i обовязки членiв такого пiдприємства, їхнi право-

вi гарантiї, принципи самоврядування i повноваження пред-

ставницьких органiв. На рiвнi спецiальних законодавчих актiв

встановлено режим власностi пiдприємств, вимоги щодо ви-

робничо-господарських правомочностей пiдприємств як ви-

робникiв-пiдприємцiв, щодо розподiлу доходiв, розширення

майнових, управлiнсько-контрольних, соцiальних прав їхнiх

членiв i/чи учасникiв.