I виявив бажання виробляти товарну сiльськогосподарську

продукцiю, займатися її переробкою i реалiзацiєю. При цьому

перевага надається членовi господарства - одному з подруж-

жя, дiтям, батькам, родичам, якi проживали i вели господар-

ство разом iз громадянином, що помер.

Спори мiж спадкоємцями, а також мiж ними та iншими

громадянами з питань переважного права на подальше веден-

ня селянського (фермерського) господарства вирiшуються су-

дом. У разi вiдмови спадкоємцiв вiд ведення селянського

(фермерського) господарства, а також за їх вiдсутностi питан-

ня про подальше використання земельної дiлянки вирiшуєть-

ся мiською (районною) радою народних депутатiв.

За такими ж правилами, але за участю рад народних депу-

татiв вирiшуються питання успадкування права користування

земельними дiлянками, в тому числi при укладеннi договорiв

їх оренди.

5. Господарська дiяльнiсть

селянського (фермерського) господарства

1. Як i кожний пiдприємець, селянське (фермерське) гос-

подарство займається господарською дiяльнiстю самостiйно.

Головне в нiй - виробництво та реалiзацiя товарної сiльськб-

господарської продукцiї з метою одержання прибуткiв i роз-

ширення виробництва. Виходячи з цього принципу, госпо-

дарство самостiйно визначає напрями своєї дiяльностi, спецi-

алiзацiю, органiзує виробництво, переробку та реалiзацiю

Правове становите селянського (фермерського) господарства 165

сiльськогосподарської продукцiї. Воно на власний розсуд пiд-

бирає партнерiв по економiчних звязках i реалiзацiї продук-

цiї, в тому числi й iноземних. Нарiвнi з сiльськогосподар-

ським виробництвом це господарство може займатися будь-

-яким iншим видом дiяльностi, не забороненим законодав-

ством України. При цьому воно мусить додержувати вимог

ст. 40 Земельного кодексу України, згiдно з якою власники

земельних дiлянок i землекористувачi зобовязанi забезпечу-

вати ефективне використання землi вiдповiдно до її цiльового

призначення i проекту внутрiгосподарського землеустрою,

пiдвищувати її родючiсть, застосовувати природоохороннi

технологiї виробництва, не допускати погiршення екологiчної

ситуацiї, здiйснювати комплекс заходiв щодо охорони земель-

них дiлянок.

1. З метою забезпечення своєї дiяльностi селянськi (фер-

мерськi) господарства можуть набувати матерiально-технiчнi

ресурси в системi державних постачальницьких органiзацiй,

якi видiляються цiльовим призначенням для цих господарств

за рахунок ресурсiв, передбачених для сiльського господар-

ства. В умовах переходу до ринкової економiки дедалi бiльше

застосовується практика придбання матерiально-технiчних

ресурсiв через бартерний обмiн, вiльну купiвлю на бiржах, у

кооперативних i державних пiдприємств, приватних осiб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технiчнi

засоби в довгострокову оренду i напрокат. Ремонт i технiчне

обслуговування належних господарству тракторiв, iншої сiльсь-

когосподарської технiки та устаткування, вантажних автомо-

бiлiв, агрохiмiчне, зоотехнiчне i ветеринарне обслуговування

здiйснюються агросервiсними та iншими пiдприємствами i

органiзацiями за цiнами, розцiнками i тарифами, встановле-

ними для колективних i державних сiльськогосподарських

пiдприємств, а також iншими органiзацiями i громадянами за

цiнами згiдно з домовленiстю.

3. Одним з елементiв захисту права власностi селянського

(фермерського) господарства є його право самостiйно розпо-

ряджатися виробленою продукцiєю. Господарство може на

добровiльних засадах укладати з державними, кооперативни-

ми i громадськими органiзацiями, якi здiйснюють заготiвлю i

переробку сiльськогосподарської продукцiї, договори на про-

даж своєї продукцiї, а також реалiзовувати її будь-яким iн-

шим споживачам i на колгоспному ринку.

166

Роздiл VIII

Законом "Про селянське (фермерське) господарство"

(ст. 21) встановлено, що продукцiя, яка продається цим гос-

подарством державним оргаїїiїлцiям вiдповiдно до укладених

договорiв, оплачується за держанi i й ми заготiвельними або до-

говiрними цiнами i на умонах, передбачених для колективних

i державних сiльськогосподарських пiдприємств. Цiни на

решту продукцiї господарство нстиноплює самостiйно. При

цьому воно повинно додержувати iснуючих нормативiв якостi

продукцiї, санiтарних та iнiїїих вимог. Постачання виробле-

ної продукцiї на експорт, а також розрахунки з iноземними

партнерами здiйснюються вiдповiдно до законодавства

України.

4. У разi виробничої потреби селянське (фермерське) гос-

подарство має право залучати до роботи в ньому iнших гро-

мадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудовi

вiдносини в господарствi визначаються i регулюються його

членами, а щодо осiб, залучених до роботи за трудовим дого-

вором (контрактом, угодою), - законодавством України про

працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства форму-

ються за рахунок виручки вiд реалiзацiї продукцiї (робiт, по-

слуг), iнших надходжень i використовуються членами госпо-

дарства на власний розсуд. Селянське (фермерське) господар-

ство здiйснює облiк результатiв своєї роботи за господар-

ський рiк, веде звiтнiсть. За подання недостовiрної звiтностi

голова господарства несе вiдповiдальнiсть у встановленому

порядку.

6. Взаємовiдносини селянського

(фермерського) господарства з бюджетом,

банкiвськими установами 1 страховими органами

1. Селянське (фермерське) господарство має право вiдкри-

вати на свiй вибiр у будь-якiй банкiвськiй установi розрахун-

ковi та iншi рахунки включно з валютними, i вiльно розпоря-

джатися коштами, що є на цих рахунках. Списання коштiв iз

розрахункового рахунку, крiм платежiв до бюджету, може

провадитись тiльки за згодою господарства, за рiшенням суду

або на пiдставi виконавчого напису у встановлених законо-

давством випадках.

Оподаткування доходiв селянських (фермерських) госпо-

дарств провадиться у порядку, встановленому для сiльсько-

Уравове становище селянського (фермерського) господарства 167

господарських пiдприємств. Як й iншi сiльськогосподарськi

пiдприємства, цi господарства та створенi на їх базi асоцiацiї,

господарськi товариства, селянськi спiлки згiдно iз Законом

"Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та агропро-

мислового комплексу в народному господарствi" (ст. 19)

звiльняються вiд оподаткування доходiв, одержаних вiд

сiльськогосподарської та несiльськогосподарської дiяльностi,

крiм випадкiв, передбачених iншими актами законодавства.

Вони сплачують земельний податок у розмiрах i в строки, пе-

редбаченi Законом "Про плату за землю".

i Новостворенi селянськi (фермерськi) господарства звiльня-

ються вiд оподаткування на три роки, а в тих селах, де не вис-

тачає робочих рук, - на пять рокiв. Члени господарства

шiiiьiiикггьсн вiд сплати прибуткового податку з доходiв, одер-

жунлiiих ними киї ро0<уги в цих господарствах.

2. (.<лмнсiїкс (фермерське) господарство має право одер-

жуїшiи її установах банкiв, вiд пiдприємств i кооперативiв по-

зички на пiдставi кредитного договору з визначенням умов

кредитування. На селянськi (фермерськi) господарства поши-

рюються пiльги та прiоритети щодо державних iнвестицiй,

передбаченi Законом "Про прiоритетнiсть соцiального роз-

витку села та агропромислового комплексу в народному гос-

подарствi".

Селянське (фермерське) господарство може одержувати

кредит пiд заставу майна, поруку та iншi види забезпечення

зобовязань. За договором iпотеки пiд заставу можуть здава-

тись землi та нерухоме майно. При цьому земля та/або май-

но, що є предметом застави, залишається у заставодавця або

у третьої особи. Вiдносини застави як спосiб забезпечення зо-

бовязань, у тому числi й iпотеки, регулюються Законом "Про

заставу".

Для пiдтримки селянських (фермерських) господарств i

створення стабiльних фiнансових умов при одержаннi ними

банкiвського кредиту створено Український державний фонд

пiдтримки селянських (фермерських) господарств, розмiр

якого щорiчно визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Вiн, а також мiсцевi ради народних депутатiв можуть надавати

допомогу чи вiдшкодовувати господарству повнiстю або част-

ково витрати, повязанi з виплатою вiдсоткiв за користування

позичками банкiв.

3. З метою зменшення втрат вiд стихiйного лиха, iнших

страхових випадкiв селянське (фермерське) господарство мо-

168 РоадiЯУiii

же страхувати своє майно: будiвлi, споруди, технiку, тварин,

посiви, насадження тощо. Страхування всiх видiв майна може

здiйснюватись на добровiльних засадах вiдповiдно до законо-

давства України.

Члени селянського (фермерського) господарства, почи-

наючи з 16-рiчного вiку, ти особи, якi працюють у ньому за

трудовим договором (коїiтриктом, угодою), пiдлягають дер-

жавному соцiальному стрихунiїшiю 1 пенсiйному забезпечен-

ню нарiвнi з працiвникими сiльсiїкоiо господарства. Для

цього господарстно рсгстру>"п,ся як платник внескiв на дер-

жавне соцiальне сгрнхуиаiiнн її органах Пенсiйного фонду i

Фонду соцiального страхування України за своїм мiсцезнахо-

дженням. У встановленому порядку воно сплачує внески ввд

усiх видiв заробiтку за своїх членiв та осiб, якi працюють у

ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час ро-

боти в господарствi членiв останнього та осiб, якi працюють

у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зарахо-

вується до їх загального та безперервного стажу роботи на

пiдставi записiв у трудовiй книжцi та документiв, що пiд-

тверджують сплату внескiв на соцiальне страхування. Селян-

ське (фермерське) господарство вiдповiдно до чинного зако-

нодавства несе матерiальну вiдповiдальнiсть за шкоду, запо-

дiяну його членам i особам, якi працюють у ньому за трудо-

вим договором (контрактом, угодою), за калiцтво або iншi

ушкодження здоровя, повязанi з виконанням ними своїх

трудових обовязкiв,

7. Припинення дiяльностi

селянського (фермерського) господарства

1. Вiдповiдно до Закону "Про селянське (фермерське) гос-

подарство" (ст. 29) дiяльнiсть господарства припиняється у

таких випадках:

1) добровiльної вiдмови голови господарства вiд земельної

дiлянки, наданої йому в користування, в тому числi вiд її

оренди, а також при вiдчуженнi земельної дiлянки, що нале-

жить йому за правом приватної власностi;

2) прийняття членами господарства рiшення про припи-

нення його дiяльностi;

3) ведення господарства переважно за рахунок працi най-

маних працiвникiв;

Правове становище селянського (фермерського) господарства 169

4) використання землi не за її цiльовим призначенням або

способами, що призводять до зниження родючостi грунтiв, їх

хiмiчного i радiоактивного забруднення, погiршення еколо-

гiчної ситуацiї;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у

встановленi строки;

6) невикористання земельної дiлянки для сiльськогосподар-

ського виробництва протягом року вiд дня її надання;

7) вилучення земельної дiлянки у встановленому законом

порядку для державних i громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоєм-

ця, який бажає продовжити його дiяльнiсть.

1. Рiшення про припинення дiяльностi селянського (фер-

мерi моiо) господарства приймається районною (мiською)

ряднi> ii.iiюдних депутатiв, а в разi його неплатоспроможностi

(б.i 11 крук тiш) - судом. Спори про припинення дiяльностi

господарства вирiшуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землi у

встановленому порядку для державних i громадських потреб

провадиться за його згодою пiсля видiлення йому вiдповiд-

ною радою народних депутатiв рiвноцiнної земельної дiлян-

ки, будiвництва на новому мiсцi органiзацiями, для яких вiд-

водиться дiлянка, житлових, виробничих та iнших будiвель

замiсть вилучених i вiдшкодування в повному обсязi збиткiв

включно з упущеною вигодою.

3. Майно господарства, яке припиняє свою дiяльнiсть, ви-

користовується насамперед для розрахункiв з оплати працi

найманих осiб, виконання зобовязань перед бюджетом, бан-

ком та iншими кредиторами. Решта майна залишається у

спiльнiй власностi членiв господарства або розподiляється

мiж ними за домовленiстю.

4. В разi припинення дiяльностi господарства до закiнчен-

ня строку надання йому податкових пiльг воно сплачує до

мiсцевого бюджету за весь перiод його дiяльностi суму подат-

ку, обчислену в повному розмiрi, встановленому для госпо-

дарства, за винятком тих випадкiв, коли земельна дiлянка ви-

лучається у встановленому порядку для державних i громад-

ських потреб; господарство визнається неплатоспроможним

(банкрутом); немає жодного члена господарства або спадко-

ємця, який бажав би продовжити його дiяльнiсть.

ж Роздiл ЇХ

ПРАВОВЕ СТАНОВИ ЩЕ ПРИВАТНОГО

ПiДСОБНОГО ГОСПОДАРСТВА

{ 1. Поняття приватного пiдсобного господарства

1. За сучасних умов важливим джерелом забезпечення

функцiонування робочої сили в аграрному секторi економiки,

в насиченнi ринку України продуктами харчування рослин-

ного i тваринного походження є праця у приватних пiдсобних

господарствах найманих працiвникiв i членiв КСГП (СпС,

ВСГК). учасникiв АСГТ, ТОВ, а також трудiвникiв ДСГП та

iнших громадян, що проживають у сiльськiй мiсцевостi. В

умовах неплатоспроможностi сiльськогосподарських пiдпри-

ємств, вiдсутностi у них коштiв на оплату працi своїх членiв

(учасникiв) та найманих працiвникiв приватнi пiдсобнi гос-

подарства залишаються практично єдиним джерелом нату-

рального самозабезпечення селян продуктами харчування,

постачальниками цих продуктiв на ринки мiст.

За своєю соцiально-економiчною i правовою сутнiстю

приватне пiдсобне господарство громадян (ППГГ) є, насам-

перед, сукупнiстю певного нерухомого i рухомого майна, що

має вартiсну оцiнку (цiну), яке призначено для задоволення

їх матерiальних i побутових потреб. Крiм того, ознакою

ППГГ є певна дiяльнiсть сiмейно-трудового обєднання лю-

дей, що складають сiмю члена КСГП (СпС, ВСГК учасника

АСГТ (ТОВ), працiвника ДСП - та iнших громадян. Вироб-

лена цим господарством iромаднн продукцiя використовуєть-

ся, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов

ППГГ є складовою частиною багатоукладного аграрного ви-

робництва продуктiв харчування та сировини рослинного i

тваринного походження. Це утворення є ефективним джере-

лом натурального господарювання за умови надання йому

допомоги з боку сiльськогосподарських пiдприємств у веден-

нi пiдсобного господарства. Як колективнi (кооперативнi),

корпоративнi, так i державнi сiльськогосподарськi пiдприєм-

ства сприяють у веденнi ППГГ не тiльки їх членам, учасни-

Правове становище приватного пiдсобного господарства 171

кам i трудiвникам, а й вчителям, сiльським медикам, пен-

сiонерам та iншим громадянам, що проживають на їхнiй

територiї.

Участь власникiв приватних пiдсобних господарств у задо-

воленнi суспiльних потреб у сiльськогосподарськiй продукцiї

полягає в продажу (здачi) останньої заготiвельним органiзацi-

ям споживчої кооперацiї, самим КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП

на договiрних умовах, самостiйнiй реалiзацiї продуктiв своєї

працi на ринку та iн.

Сучасне ППГГ України характеризується такими ознака-

ми: по-перше, це - форма виробництва, яка грунтується на

рiвноправних формах власностi на землю, на приватнiй влас-

ностi громадян, а також на особистiй їх працi та працi членiв

їхнiх сiмей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге,

Цв - сукупнiсть майна, що має вартiсний вираз, цiну i нале-

жить гтюмадяннм за правом спiльної сумiсної власностi; по-

третє, ППГГ доповнює суспiльне виробництво, має пiдсоб-

ний до нього характер, є додатковим (а не основним) джере-

лом прибуткiв; по-четверте, воно в основному має спожив-

чий характер, оскiльки вироблювана ним продукцiя (70-90

вiдсоткiв), як правило, споживається безпосередньо самими

виробниками; по-пяте, його можна на взаємовигiдних засадах

використовувати для збiльшення виробництва товарної маси

продуктiв харчування та сировини рослинного i тваринного пот

ходження.