2 "ОегесЬо Авгагiо у Аiiтепiагiа". - Магiгiгi. Оiсї.-Оес. 1985.

Аграрне право зарубiжних країн 653

акти сiльськогосподарських органiв, таких як федеральне

мiнiстерство сiльського господарства та його периферiйних

органiв.

Переважна бiльшiсть аграрникiв-юристiв у США сходять;

ся на тому, що до аграрного права вiдносяться три правовi ка

тегорiї:

- загальнi правовi акти i норми, якi традицiйно стосуютiс

ся чотирьох основних правових джерел: конституцiйного пра

ва, писаних законодавчих актiв, судових рiшень i, нарештi,

адмiнiстративного або вiдомчого законодавства, що застосо-

вуються й в iнших галузях (наприклад, регулюючi права при-

дбання ферми), така бiльшiсть норм Унiфiкованого торгового

кодексу США;

- спецiалiзованi правовi норми призначенi для регулю-

вання вiдносин сiльськогосподарських виробникiв, якi низна-

ються винятком у системi загальних норм права;

- спецiальнi правовi норми, що становлять систему дер-

жавного регулювання сiльського господарства.

До сфери аграрного права перш за все вiдносять рiль-

ництво та тваринництво. Крiм того, сюди часто включають

рибальство та лiсове господарство, полювання, транспорту-

вання, переробку i збут сiльськогосподарської продукцiї, що

здiйснюється самими виробниками.

Термiн "аграрне право" вживається iнколи у широкому

значеннi, охоплюючи сукупнiсть норм, що належать до сiль-

ського господарства. Сюди вiдноситься в цьому випадку все

законодавство, яке регулює сiльське господарство.

"аграрне право" вживається iнколи у широкому

Межi аграрного права особливо розпливчастi на стиках

сiльськогосподарського виробництва i промислової перероб-

ки сiльськогосподарської продукцiї, iндустрiального i тради-

цiйного виробництва сiльськогосподарської продукцiї. Тут

немає достатньо однакового i точного визначення економiч-

них i соцiальних вiдносин, якi входять до поняття сiльського

господарства, що регулюються сiльськогосподарським пра-

вом i становлять змiст його норм.

Звичайно з метою розмежування вдаються до визначення,

запропонованого в законодавствi або виробленого в процесi

кодифiкацiї. В iталiї при цьому посилаються на Цивiльний

кодекс 1942 р., який визначає сiльське господарство як "об-

роблення землi, лiсоводство, тваринництво i повязанi з ним

заняття". Французьке законодавство про сiльське господар-

654

ство, кодифiковане в таких документах як Сiльськогосподар-

ський i Лiсовий кодекси i яке мiстить норми цивiльного,

адмiнiстративного та iнших галузей права, вiдносить у сiль-

ськогосподарському кодексi до аграрного права регулювання

правового режиму земель (консолiдацiя, мелiорацiя земель-

них дiлянок), сiльськi дороги, воднi джерела; регулювання

сiльськогосподарського виробництва, полювання i рибаль-

ства, функцiонування обєднань у сiльському господарствi,

правовий режим сiльськогосподарського кредитування,

сiльськогосподарської оренди: працi i соцiального забезпе-

чення, професiйної пiдготовки, проведення наукових робiт i

викладання сiльськогосподарських предметiв у навчальних

закладах, органiзацiю i дiяльнiсть державних служб. У лiсових

кодексах регулюється порядок надання i використання лiсiв,

власнiсть на лiси тощо.

На думку проф. Ж. Мегре, центральну i основоположну

групу у французькому аграрному правi утворює сiльськогос-

подарське право. Сюди вiдноситься перш за все право влас-

ностi на землю, що обробляється, i вiдповiднi iнститути: про

збiльшення земельних дiлянок, законодавство про землi, про

сiльськогосподарськi обєднання, лiсовi дiлянки, товариства з

освоєння земель, про полювання. Сюди ж вiн вiдносить зако-

нодавство про тваринництво i сiльськогосподарську продук-

цiю, соцiальне законодавство й законодавство, що регулює

виробничi вiдносини всерединi селянської сiмї, законодав-

ство про сiльськогосподарськi кооперативи, приватнi акцiо-

нернi товариства у сiльському господарствi, обєднання сiль-

ськогосподарських виробникiв, рiзнi товариства, якi мають

економiчнi iнтереси у сiльському господарствi, в тому числi й

у галузi ринкових вiдносин щодо збуту сiльськогосподарської

продукцiї, страхування вiд стихiйного лиха, законодавство

про працю у сiльському господарствi, про органiзацiю управ-

лiння сiльським господарством".

До сiльськогосподарського законодавства Ж. Мегре вiдно-

сить також i вiдносини в галузi мелiорацiї земель, вилучення

земельних дiлянок для суспiльних потреб, про сiльськогоспо-

дарськi узуфрукти, спадщину сiльськогосподарської власнос-

тi, оподаткування.

Мекки. Ье гiгоii пiгаї. - Рагii: Р.Ц.Р, 1976. - РР. 3-4.

Аграрне право зарубiжних країн 655

Видiляючи аграрне право у самостiйну галузь, ряд фран-

цузьких юристiв пiдкреслюють видання в останнi роки вели-

ких сiльськогосподарських законодавчих актiв, якi мають са-

мостiйне значення, i суттєво виходять за межi колишнього аг-

рарного законодавства. Бiльше того, самостiйнiсть його у цiй

країнi пiдкреслюється створенням спецiального судового та

управлiнського апарату, який слiдкує за виконанням сiльсь-

когосподарського законодавства.

У бiльшостi зарубiжних країн аграрне законодавство ста-

новить окрему галузь законодавства. Воно включає аграрнi,

земельнi, лiсовi та воднi кодекси, роздiли цивiльного законо-

давства, що стосуються успадкування сiльськогосподарської

власностi.

В основi цих галузей у багатьох країнах лежать аграрнi ко-

декси (Францiя, Мексика, Уругвай, Аргентина та iн.). Там, де

сiльськогосподарське законодавство не кодифiковано, iсну-

ють досить розвинутi форми iнкорпорацiї сiльськогосподар-

ського законодавства, наприклад, у США. У багатьох країнах

видано обширнi спецiалiзованi сiльськогосподарськi закони

(ФРН, Францiя, Англiя, iталiя). Джерелами сiльськогоспо-

дарського права в системi континентального права є сiль-

ськогосподарськi закони, норми наднацiонального права на

основi пiдписаних урядами угод, норми звичаєвого права,

корпоративнi та адмiнiстративнi норми, прийнятi синдиката-

ми виробникiв, державними i судовими органами з питань

сiльського господарства.

Аграрне законодавство ФРН будується на основi розроб-

лених у 1955 р. плану Любке, потiм у 1971 р. - плану Ертеля

щодо реорганiзацiї структури сiльського господарства. Цен-

тральне мiсце в аграрному законодавствi ФРН займає аграр-

ний закон вiд 5 вересня 1955 р., який називався ще Великою

Хартiєю "Маепа Спаiїа"i. Вiн створює загальнi правовi рамки

для державного регулювання у сiльському господарствi. Ра-

нiше виданi закони про кредитування орендаторiв вiд 5 серп-

ня 1995 р.2, про сiльськогосподарську оренду вiд 25 червня

1 Вип(iе8ее8еi2Ь1а<. Теii 1. - Вошi, 1955. - 8. 565.

2 Там само. - 1951. - 8. 494.

6561

Роздiл XXIX

1952 р.i, про структуру ринку вiд 16 травня 1969 р.2, про збу-

товi фонди вiд 26 червня 1969 р.3, про регулювання сiльсько-

господарської заборгованостi вiд 26 червня 1957 р.4, детально

регулюють окремi положення в галузi сучасних аграрних вiд-

носин. Цi закони являють собою спецiальнi акти, присвяченi

питанням перебудови аграрних вiдносин в галузi реорганiзацiї

сiльськогосподарського виробництва i сiльськогосподарських

ринкових вiдносин.

Основу французького аграрного законодавства становлять

сiльськогосподарський, лiсовий та цивiльний кодекси, якi ре-

гулюють питання сiльськогосподарської власностi, оренди,

трудових вiдносин, кредитування та iн. Аграрне законодав-

ство Францiї зосереджує свою увагу на регулюваннi питань

структури сiльськогосподарської власностi5, удосконалення

орендних вiдносин6, створеннi сiльськогосподарських спiлок

та органiв управлiння сiльським господарством7. При цьому

основнi напрями аграрної полiтики Францiї, сформульованi у

Законi про сiльськогосподарську орiєнтацiю вiд 4 липня

1980 р. i спрямованi у достроковому планi на розвиток еконо-

мiчного i демографiчного розвитку країни i передбачає пiдви-

щення конкурентоздатностi сiльського господарства, його

вклад у розвиток економiки країни, збiльшення його екс-

портної власностi, закрiплення молодi в сiльському господар-

ствi, з метою стабiлiзацiї сiльськогосподарського населення,

полiпшення умов життя землевласникiв через стимулювання

розвитку сiмейних господарств, якi становлять основу сiльсь-

когосподарського виробництва.

iстотно впливає на iталiйське аграрне право i законодав-

ство проголошення i здiйснення з початку 60-х рокiв так зва-

них "зелених планiв" у нацiональному масштабi, а також пла-

нiв у цiй галузi, що виробляються в рамках ¦ЕС. Це i мiжна-

цiональнi стандарти i цiни на сiльськогосподарську продук-

Випгiе58¦5еi2Ь1аи. Теii 1. - Воїш, 1952. - 8. 343.

2 Там само. - 1969. - 8.423.

3 Там само. - 1969. - 8. 635.

4 Там само. - 1957. - 8. 861, 937.

5 iоигпаї ойiсiаi гiе 1а КериЬiiвче Ргагваке. - Рат, 1960. - № 7.

6 Там само.-10.08.1957.

7 Там само.-04.12.1959,12.04.1970.

657

Аграрне право зарубiжних країн

цiю, i рекомендацiї щодо органiзацiї i структури виробництва

та багато iншого, повязаного з обсягом виробництва та орга-

нiзацiєю сiльськогосподарського ринку цих країн.

Англо-американське аграрне право включає крiм статут-

ного законодавства велику кiлькiсть судових прецедентiв. Во-

но менш кодифiковане, але в цiлому досить добре системати-

зоване в рамках статутного законодавства, де аграрне законо-

давство видiляється окремими великими роздiлами. Аграрне

законодавство СiЛА являє собою одне з найбiльш детально

розроблених у системi законодавства розвинених країн. Нинi

воно вийшло далеко за межi цивiльного права. Федеральне

публiчне законодавство сьогоднi - це в основному зосере-

дження в рiзних роздiлах зводу законiв Сполучених Штатiв з

питань сiльськогосподарської дiяльностi. У зводi законiв

США регулюються питання правового режиму сiльськогоспо-

дарської дiяльностi, використання державних земель, лiсiв,

вод, кредитування, виробництва i збуту сiльськогосподар-

ської продукцiї, розвитку сiльськогосподарської iнфраструк-

тури, сiльськогосподарського експорту та iн.i. Власне сiльсь-

когосподарським або фермерським правом регулюються пи-

тання сiльськогосподарської власностi, земельної оренди, до-

говiрних вiдносин фермерiв в межах вертикальної iнтеграцiї,

що розвивається. Однак цi питання пiддаються сильному

впливу державного публiчного регулювання. Значне мiсце в

регулюваннi сiльськогосподарських вiдносин займає i преце-

дентне право.

Бiльшу частину в зарубiжному аграрному законодавствi

займає законодавство про примусове регулювання сiльсько-

господарського виробництва в масштабах галузi сiльського

господарства або його окремих частин, таких як зернове,

мясне, молочне виробництво тощо, регулювання збуту

сiльськогосподарської продукцiї, встановлення стандартиза-

цiї цiн на сiльськогосподарськi продукти.

У США перiодично, починаючи з 30-х рокiв, видається за-

конодавство, яке регламентує обсяги виробництва i збуту ос-

новних сiльськогосподарських культур. Спочатку воно було

спрямоване на обмеження виробництва сiльськогосподар-

ської продукцiї в умовах перевиробництва, нинi воно стиму-

лює розвиток сiльськогосподарського виробництва заходами

1 ТЬе Соае оГЙiе Бате оГЙiе Ц8А. ТМе 7, 43 еiс

658

Роздiл XXIX

субсидування i кредитування виробництва i збуту сiльсько-

господарської продукцiї. Суворi заходи щодо регламентацiї

виробництва i збуту проводить Англiя, ФРН, Японiя, Фран-

цiя та iншi країни.

Аграрне законодавство в основному здiйснюється двома

методами. По-перше, адмiнiстративно-публiчним впливом на

проведення структурних змiн через оренду, упорядкування

розмiрiв сiльськогосподарських пiдприємств, примусове

здiйснення мелiорацiї i заходiв щодо усунення черезсмужжя i

збiльшення земельних володiнь, по-друге, економiчним

впливом, через систему кредитування, надання податкових

привiлеїв, регулювання ринкових вiдносин i головним чином

цiн. Причому, в рамках ¦ЕС ця галузь аграрних вiдносин, як

правило, регулюється на загальноєвропейському рiвнi.

Аграрне право як господарське i торговельне становить са-

мостiйну галузь права, однак питання щодо його самостiй-

ностi до цього часу залишається спiрним. Бiльшiсть зарубiж-

них аграрникiв вважають, що нинi аграрне право, яке склада-

ється з двох частин - приватного i публiчного права, - є в

певному аспектi обєднаним i має високий ступiнь самостiй-

ностi, оскiльки у кожнiй самостiйнiй галузi економiки i соцi-

альному життi суспiльства завжди виникає особлива галузь

права. Визнання самостiйностi аграрного права призводить

до видiлення його i як самостiйної навчальної дисциплiни. У

Францiї, ФРН, США, iталiї, iспанiї та iнших країнах створенi

посiбники i навчальнi курси аграрного права, якi вивчаються

у сiльськогосподарських i юридичних навчальних закладах.

Серед цих робiт, зокрема, у Францiї треба видiлити тритом-

ний курс аграрного права проф. Жанна Мегре, курс аграрно-

го права Л. Лорвелле, пiдручник аграрного права Жанна Мо-

ро, в iталiї - нариси аграрного права проф. Джигастонне

Болла, пiдручник проф. Джованi Галлонi, працю Д. Вiнколi

"Право сiльськогосподарського виробника", у ФРН - курс

аграрного права проф. К. Крешеля, в iспанiї - пiдручник аг-

рарного права проф. Бальярiна Марсиаля i курс аграрного

права Санза Харкi, в Англiї - курс аграрного права Дж. Сте-

фансона, у США - пiдручник аграрного права Дж. Юргенс-

мейєра та сiльськогосподарське право в матерiалах i судових

рiшеннях групи авторiв, а також сiльськогосподарське право

на допомогу правознавцям, якi представляють iнтереси фер-

Аграрне право зарубiжних краШ Й59

мерiв пiд редакцiєю декана юридичного факультету Арканза-

ського унiверситету Дж. Лунi1.