2. Прийняття Законника Стефана Душана, його загальна характеристика

Законник Стефана Душана є найважливішим джерелом пра­ва сербського феодального суспільства. «Законник благовірного царя Стефана», як офіційно він називався, був прийнятий собором сербських церковних і світських феодалів в 1349 р. Це перша кодифікація сербського феодального права. Його джерелами були сербське звичаєве право, даровані грамоти царів, а також норми візантійського права, пристосовані до сербських умов.

Законник Стефана був визначною юридичною пам'яткою, яка налічувала близько 200 статей. Він містив не тільки численні правила стосовно суду і судового процесу, злочинів і покарань, а й норми щодо правового становища основних класівстанів феодальної Сербії. В цьому документі панівний клас Сербії закріплював основні привілеї і насамперед право феодальної власності на землю і право на експлуатацію залежних від них селян (меропхів).

В Законнику передбачені дві основні форми феодального землеволодіння — баштина і пронія. Законник підтвердив незмінність статусу баштин усіх сербських феодалів, в тому числі дарованих царськими грамотами. Власники баштин звільнялися від усіх повинностей, крім військової, і від сплати поземельної податі. Баштина могла переходити у спадщину не тільки дітям, а й у разі їх відсутності іншим родичам. Другій, нижчій формі феодального землеволодіння — пронії — в Законнику відведена лише одна стаття. Вона проголошувала пронію невідчужуваною: власнику пронії було заборонено продавати або дарувати пронійську землю.

Сербський законодавець прагне посилити єдину державну владу, покласти край насиллю в країні: «насилля нехай не буде ні в чому на землі мого царства». В Законнику забороняється самоуправство; до судів висувається вимога судити строго за Законником.

3. Правове становище християнської церкви в Законнику Стефана Душана

Чільне місце в переліку злочинів, передбачених Законником, посідають злочини проти християнської релігії. Достатньо згадати статті «про єретика»: 10 — «І хто виявиться єретиком, живучи між християнами, нехай буде попалений по обличчю (затаврований) і нехай буде вигнаний. Хто ж його переховуватиме, і той нехай буде затаврований»¹; «про продаж християнина в іншу віру»: 21 — «І хто продасть християнина в іншу віру, нехай буде відсічений і обрізаний йому язик. І з властельських людей, які сидять по церковних селах і по катунах, нехай усякий повернеться до свого господаря».

Церква має великий вплив на усе доросле населення, про це свідчать ст. З — «І жоден шлюб нехай не буде здійснений без вінчання, і якщо ж здійсниться без благословення і церковного опитування, такий нехай буде розірваний» і ст. 4 — «І в духовній справі кожна людина нехай має покору і послух своєму архієрею. Якщо ж хто згрішить проти церкви або порушить будь-що в цьому Законнику волею чи небажанням, нехай повиниться і задовольнить церкву, якщо ж не послухається і відсторониться від церкви, не захоче виконати повеління церкви, тоді хай буде відсторонений від неї»².

Законник Стефана Душана регламентує і суд над священ­нослужителями: ст. 31 — «Церковні люди в будь-якій тяжбі нехай судяться перед своїми митрополитами і перед єпископами й ігуменами; якщо будуть обидва однієї церкви, нехай судяться перед своєю церквою».

Законник звільнив священнослужителів від усіх повинностей: ст. 32 — «І які є меропхські села мого царства в Загор'ї та інших місцях, церковні люди нехай не ходять на меропшини ні на село, ні на ріллю, ні на виноградники, ні на яку роботу, ні на малу, ні на велику. Від усіх робіт звільнила їх моя царська величність, тільки нехай працюють для церкви...».

Законник захищає особу священика: ст. 95 — «Якщо хтось лаятиме святителя або монаха, або попа, нехай сплатить 100 перперів; а хто вб'є святителя або монаха, або попа, нехай буде той убитий і повішений»³.