1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 147.

2 Див.: Там само.

3 Див.: Там само. — с. 162.

4 Див.: Там само. — с. 161.

вими документами, дачею застави тощо, не є істинною, якщо вона укладена в порушення дхарми, прийнятої у ділових відносинах»; 166. «Якщо боржник помер, а витрати здійснені для його сім'ї, [борг] має бути сплачений родичами, навіть тими, які поділилися, з [належної їм] власності»), а також угода, укладена внаслідок обману чи насилля (VIII, 165. «Обманну заставу чи продаж, обманний дарунок чи прийняття [його] — усе, де видно обман, потрібно відмінити»). Недійсними є договори, укладені рабами, крім тих випадків, коли вони укладені на користь господаря (VIII, 167. «Навіть якщо раб укладає договір на користь родини, то старшому [в домі], який живе в своїй країні чи за її межами, не належить відмовлятися від нього»)¹. Боргова кабала, яка призводила до рабства, виникала лише в тих випадках, коли боржник мав однакове або нижче становище порівняно з кредитором.

Досить детально розроблений в законах Ману найдавніший вид договору — договір позики. У відповідних положеннях дхармашастри знайшов відображення багатовіковий шлях розвитку цього інституту. З одного боку, вони свідчать про розквіт лихварства, про стягнення високих процентів за позиками, з іншого — зберігають елементи самоуправства, розправи кредитора над боржником. Кредитор мав фактично необмежену владу над боржником. Допускалися такі засоби отримання боргу, як хитрощі, примус (шляхом захоплення його синів, тварин чи облоги його будинку), сила (коли кредитор, схопивши боржника, приводить його у свій будинок і тримає у себе, морячи голодом та б'ючи до тих пір, доки він не заплатить боргу).

Санкція за самоуправство кредитора з боку держави знайшла відображення у шлоці 176 гл. VIII, що встановлювала для царя право штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що вимагав сплати борга «сваволею». («Той, хто скаржиться цареві на кредитора, який вимагає [сплати боргу] сваволею, має бути примушений царем сплатити четверту частину [боргу як штраф] і суму боргу тому [кредитору]»)².

Особливе місце у давньоіндійському праві посідав договір особистого найму. Напіврабське становище безправних орендарів, сільськогосподарських працівників у ряді випадків було гіршим, ніж становище раба, забезпеченого хоча б мінімально хар-

1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 161. 2Див.: Там само. — с. 162.

чами. У давньоіндійській літературі раби та наймані працівники згадуються разом і характеризуються однаково, наприклад, у спеціальній главі (III, 65.13) Артхашастри, яка містить правила стосовно рабів і працівників».

Багатовіковою практикою були встановлені норми оплати праці найманого працівника — 1/10 частина врожаю, проте їх, як правило, не дотримувалися через залежність працівника, який часто змушений був відмовлятися від особистої свободи, стаючи рабом за утримання. Наймана праця зневажалася вищими варнами. Не випадково в законах Ману (примітка до блоку 6 гл. IV) служіння характеризується як «собачий спосіб життя», а брахману всіляко рекомендується уникати його. Вкрай важкими були і умови особистого найму. Найманий працівник, який не виконав роботи, мав сплатити штраф (VIII, 215. «Найманий працівник, який, не будучи хворим, з нахабства не виконує встановленої роботи, має бути оштрафований на вісім крішнал, і його платня не повинна бути виплачена йому»), йому не виплачувалася «наймана плата..., навіть якщо він був хворий», і робота у зв'язку з цим була «дещо незавершеною» (VIII, 217. «Хворий він чи здоровий, [але] якщо обумовленої роботи він не зробив, платня йому не повинна видаватися навіть за роботу [тільки] трохи незавершену»)¹.

Для договору купівлі-продажу характерним було те, що кастові бар'єри накладали ряд обмежень на можливість займатися торгівлею представникам вищих вари і на торгівлю людьми (X, 85. «Хто відмовляється від повного дотримання дхарми через брак засобів до існування, той для прирощення багатства може торгувати товарами, якими торгують вайшії, роблячи [такі] винятки: 86. Слід уникати при торгівлі усіляких соків, приготованої їжі, кунжуту, каменю солі, худоби і людей; 87. Усілякої фарбованої тканини, а пенькової, лляної та вовняної, — навіть якщо вона не фарбована, плодів, коренів, а також лікарських рослин; 88. Води, зброї, отрути, м'яса, пахучих речовин — в усіх випадках, молока, меду, кислого молока, коров'ячого масла, рослинної олії, солодощів, трави куща; 89. Усіх лісових тварин, а також таких, що мають ікла, птиць, п'янких напоїв, індиго, лаку, а також усіх однокопитних; 90. Землероб може продавати для [виконання] дхарми чисті і такі, що недовго зберігалися, зерна кунжуту, виростивши [їх] сам добровільно шляхом земле­