1Зороастр (Заратуштра) — міфічний пророк в давньому Ірані, який вважався засновником особливої релігії зороастризму, поширеної в Ірані, Середній Азії й Азербайджані.

Центральні органи влади. Халіф. Главою арабської держави був халіф, якому належала вища влада (законодавча, виконавча і судова). Він вважався представником і намісником бога (Аллаха) на землі або імамом («тінь бога на землі»), а також намісником пророка, тобто Мухаммеда.

У перший період посада халіфа була виборною. В другий і третій періоди історії арабської держави халіф стає юридично не обмеженим у своїй владі деспотом, який передає свій престол у спадок. Як і раніше, він вважався главою релігійної мусульманської організації й охоронцем віри.

Халіфи покінчили з традиціями своїх попередників, що вели ще скромний спосіб життя і намагалися не вирізнятися з загальної маси. Омейяди й Аббасиди жили в розкошах, у чому їх наслідувала знать. При дворі халіфів установився пишний ірано-візантійський церемоніал.

Дівани. Для збору податків і їх розподілу халіф Омар створив установу, що одержала назву діван. За Омейядів і Аббасидів кількість діванів починає зростати. Дівани відали різними галузями управління. На чолі їх стояли призначувані халіфом правителі, які повинні були звітувати перед ним.

Великий візир. За правління Омейядів і Аббасидів був створений досить розгалужений і відносно централізований бюрократичний апарат, побудований за іранськими і візантійськими зразками.

Найближчим безпосереднім радником і заступником халіфа був великий візир¹. Він стояв на чолі двору халіфа, що називався «шанованим діваном».

Великий візир був наділений величезними повноваженнями. Від імені халіфа він контролював доходи і витрати держави, призначав емірів і губернаторів, був начальником канцелярії халіфа.

Армія. У перший період історії халіфату армія комплектувалася в основному представниками арабських племен і добровольцями. Халіф був головнокомандувачем, призначав і звільняв вищий і середній офіцерський склад. Унтер-офіцерський склад призначався емірами (помічниками халіфа з командування).

За Омейядів відбулися деякі зміни в структурі армії. В усіх областях були утворені збройні загони, якими командували їх правителі. Усі витрати на утримання армії забезпечувалися каз

1 Visir — арабською означає «той, хто носить тяжке».

мою певної області. За Аббасидів був створений величезний морський військовий флот.

Поліція. Спеціальний орган поліції був створений за правління Омейядів. Значно підсилилася поліція за Аббасидів. Тоді був створений альбарид, що аналогічно відповідному відомству у Візантії управляв поштою і зв'язком і одночасно виконував функції таємної поліції. Поштовим чиновникам ставилося в обов'язок стежити за настроями у державі та доповідати про свої спостереження халіфу і великому візиру. В областях працювали агенти таємної поліції.

Фінанси. У перший період історії халіфату доходи держави надходили в основному з трьох джерел: 1) ошрія — десята частина доходу, що призначалася для оплати службовців у державному апараті і військових витрат; 2) харадж — земельний податок, що стягувався з землевласників, які не сповідували іслам; 3) джизья — подушний податок, який стягували з так званих невірних, тобто з немусульман. Розміри двох останніх податків були неоднакові і встановлювалися залежно від віросповідання.

Були введені державне мито і непрямі податки, податки з воєнної здобичі, з підкорених народів, податки з осіб, які відмовляються від військової служби, податки на різні товари і з імпорту. Податки і мито вже стягувалися з усього вільного населення незалежно від національності і віросповідання.

Місцеве управління. На початку Арабського халіфату держава поділялася на головні області і провінції. На завойованих територіях з арабським населенням було здійснено поділ на великі області, в інших — на дрібні.

За Аббасидів відбулася реорганізація місцевого управління. Аббасиди, побоюючись повстань і сепаратизму, позбавили адміністрацію областей самостійності, яку вона мала в попередні періоди історії Арабського халіфату.

На чолі кожної області були поставлені родичі халіфа. Їх часто змінювали. Це робилося для того, щоб не дати їм можливості зміцнити свою владу в цій області.

Суд. Судові органи були зовсім незалежні від місцевої влади і підпорядковувалися лише центру. Джерелом усякого правосуддя вважався сам халіф. На місцях правосуддя здійснювали його представники (хакіми). Місцева влада не мала права втручатися в його діяльність. Халіф Омар повністю відокремив адміністрацію від суду і навіть проголосив рівність усіх перед законом. Правосуддя здійснювали каді (судді). Каді призначався халіфом (або будь-яким мусульманським володарем) з мусуль­манської аристократії. За виконання своїх обов'язків каді не одержує винагороди, якщо він визнається заможною людиною. Інакше він одержує регулярну платню від держави.

Особливістю мусульманської судової системи є відсутність у ній касаційних і апеляційних інстанцій. Рішення каді вважається остаточним, і на нього можна скаржитися тільки халіфу або іншому носієві верховної влади. Каді, однак, може переглянути свої рішення або вироки.

Крім судових функцій, каді має виконувати й інші доручення: призначати опіку і піклування та контролювати їх здійснення; видавати заміж жінок, які не мають піклувальників; здійснювати вищий нагляд за ваксами; наглядати за громадськими дорогами, будівлями, тюрмами, за виконанням духовних заповітів, за поділом спадщини тощо.

Оскільки діяльність каді часто супроводжувалася вимагательством і зловживаннями, то в деяких мусульманських країнах призначалася посадова особа для контролю за діяльністю суддів («інспектор несправедливостей»).

Розпад Арабського халіфату. На початок X ст. відбувається розпад халіфату. Збільшення повинностей не покривало витрат, які зростали. Щоб забезпечити надходження доходів з областей, халіфи почали віддавати цілі країни на відкуп намісникам, які вносили певну суму і ставали майже самостійними правителями відкупленої ними області: обкладали населення податками на свій розсуд, призначали посадових осіб і утримували власне військо. Ці намісники оголошували себе халіфами і навіть утворювали династії. Влада колишнього халіфа була значно обмежена. В управлінні державою важливу роль відігравав начальник гвардії, утвореної з кочового племені турків — «емір аль омара», або князь князів. Згодом світську владу захопили султани, а халіф залишився тільки главою мусульманського духовенства.

Розпад халіфату почався ще у VIII ст. У 756 р. від халіфату відокремився в Іспанії Кордовський емірат, який у 929 р. став самостійним халіфатом. Наприкінці VIII — на початку IX ст. від халіфату відпали Туніс і Марокко, а потім й інші частини імперії.

До середини X ст. під владою халіфа залишилися тільки Аравія і частина Месопотамії, що прилягала до Багдада. У 1055 р. Багдад був захоплений турками-сельджуками. У 1257—1258 pp. залишки колишньої могутньої арабської держави були знищені в результаті навали Чингісхана.