2С. 14. 3 Див.: Там само.

жуть бути віддані за срібло»; § 37: «Якщо людина купить поле, сад чи будинок редума, баїрума або особи, яка приносить дохід, го її табличку¹ належить розбити; при цьому вона втрачає своє срібло. Поле, сад і будинок повертаються їх власнику»).

Однак якщо редум чи баїрум сам покинув свій наділ і з власної волі був відсутній понад три роки, він не міг претендувати на повернення майна. Про це свідчить § 30: «Якщо редум чи баїрум через обтяжливість своєї повинності покине своє поле, сад пі будинок та буде відсутній і після нього інший візьме його ноле, сад чи будинок і нестиме його повинність протягом трьох років, то якщо він повернеться і вимагатиме своє поле, сад або будинок, їх не належить йому віддавати. Той, хто отримав їх і ніс його повинність, нестиме її й надалі». Ці особи розглядалися як солдати, які перебували у тривалій самовільній відлучці. Хаммурапі не міг чекати їх більше року, про що свідчить § 31: Якщо ж він буде відсутній лише один рік і повернеться, належить віддати йому його поле, сад і будинок, і він сам нестиме свою повинність».

Закони захищали воїнів від зловживань з боку нижчих військових начальників, на яких чекала смерть за спробу привласнити наділ чи дарунок царя (§ 34: «Якщо декум чи лубуттум² візьме речі редума, завдасть шкоди редуму, віддасть редума у найм, зрадить редума на суді більш сильному чи візьме собі дарунок, який дав редуму цар, то цього декума чи лубуттума належить вбити»).

Найнижче на соціальних сходах стояли раби. Рабство було патріархальним³ і палацовим⁴. Рабів могли мати як авілуми, так мушкенуми. Про це свідчить § 15: «Якщо людина виведе за міські ворота раба палацу, рабиню палацу чи раба мушкенума або рабиню мушкенума, то її належить вбити»⁵. Ми не бачимо у цьому параграфі слова «авілум», але маємо знати, що майно авілума прирівнювалося до майна палацу і законодавець через очевидність цього не писав.

Раби авілуми мали значний обсяг прав. Так, вони могли одружувалися з вільною жінкою. Причому діти від цього шлюбу ввалжалися вільними. Про це свідчить § 175: «Якщо раб палацу

1 Письмовий договір купівлі-продажу. Особи, які займали командні посади в армії.

Раб працював нарівні з хазяїном, харчувався з ним за одним столом, жив у його бу-шінку, був майже членом його сім'ї. 4 Повна протилежність патріархальному рабству. Лив.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —

с.13

або мушкенума одружиться з донькою людини і вона народить дітей, то господар раба не може висувати претензії до дітей доньки людини щодо обернення їх у рабство»¹.

У законах Хаммурапі раби розглядалися в основному нарівні з майном. У разі заподіяння їм тілесних ушкоджень вони ма-ли одержувати відшкодування, про що свідчать § 199: «Якщо вона [людина] ушкодить око раба людини або зламає кістку раба людини, то вона повинна відважити половину його купівельної ціни»; § 213: «Якщо вона вдарить рабиню людини і спричинить викидень її плоду, то вона має відважити 2 сиклі срібла»; § 214: «Якщо ця рабиня помре, то вона має відважити 1/3 міни срібла»².

За законами Хаммурапі рабиня могла народиш лише раба. Чи була альтернатива цьому? Відповідь на це запитання дають закони Хаммурапі (§ 170: «Якщо чоловікові його дружина народить дітей і його рабиня також народить йому дітей і батько за життя скаже дітям, яких народила йому рабиня: «Мої діти», буде вважати їх дітьми дружини, то після того, як батько піде з життя, діти дружини і діти рабині мають ділити між собою майно батьківського будинку порівну: спадкоємець, син дружини, під час поділу повинен вибрати і взяти свою частку першим»; § 171: «Якщо батько за життя не скаже дітям, яких народила йому рабиня: «Мої діти», то після того, як батько піде з життя, діти рабині не можуть ділити з дітьми дружини майно батьківського будинку. Рабиня та її діти мають бути відпущені на волю, діти дружини не можуть висувати до дітей рабині претензій щодо обернення у рабство. Дружина отримає своє придане і вдовину частку, яку їй відписав шляхом укладення документа її чоловік, і житиме у житлі свого чоловіка та користуватиметься усім цим, доки жива, але не може віддавати за срібло; те, що залишиться після неї, належить лише її дітям»)³.

Отже, щоб рабиня (та її діти) стала вільною, вона мала народити від свого господаря і вже незалежно від того, визнає він її дітей чи помре без цього визнання, вона отримувала свободу. Як вона це доводила, ми не маємо ніяких відомостей, проте, вочевидь, у общині всі про це знали. Крім того, якщо господар визнавав дітей рабині (очевидно, вголос казав про це перед тим, як померти), то вона та її діти отримували право на спадщину,