9. Право приватне і право публічне

Відповідно до теорії римських юристів усю сукупність правових наказів належало поділяти на дві частини — право приватне і право публічне. До останнього, згідно з визначенням Ульпіана (III ст. н. е.), належать усі ті норми, що «стосуються становища Римської держави» як єдиного цілого; і навпаки, «приватне право» має справу з тим, що стосується «користі окремих осіб» (Дигести, 1, 1, § 2).

Отже, храми і дороги, наприклад, були об'єктом регулювання «публічного права»; відносини, пов'язані з правом власності, сімейні, спадкові та інші вважалися галуззю «приватного права».

У судовій практиці і юриспруденції Риму в класичний період був вироблений поділ права на публічне і приватне. Цей поділ, що відобразив притаманне будь-якому класово-антагоністичному суспільству протиріччя між приватним і суспільним інтересом, залишив глибокий слід у подальшій історії права.

Поділ права на публічне і приватне, що у працях римських юристів пояснювався суто логічно й окремо від класового змісту права, мав у собі об'єктивні розбіжності в методах правового регулювання. Публічне право мало імперативний характер, воно містило в собі відносини влади — підпорядкування. У приватному праві діставали вияв відносини формально рівних осіб, але таких, які перебувають в умовах експлуататорського суспільства завжди в економічно нерівному становищі. Його суб'єкти мали певну правову і господарську автономію. Охорона приватних інтересів здійснювалася лише з ініціативи заінтересованих осіб.

Римські юристи стверджували, що публічне право як вираження «суспільного інтересу» стоїть вище приватного («приватні угоди не повинні змінювати публічного права»). Але публічне право класичного і посткласичного періодів було менш розробленим, ніж приватне право. Крім того, у зв'язку з кризою республіканських порядків, а потім і з утвердженням монархічого устрою «суспільний інтерес», що лежить в основі публіч ного права, у римській юриспруденції усе більш відверто пов'язувався з інтересами імператорів. У період імперії вірнопідданицько налаштованими юристами по суті було створене нове публічне право, що поривало з республіканськими і демократичними традиціями, обґрунтовувало сваволю римських імператорів.

Приватне право, де колективні інтереси панівного класу реалізовувалися шляхом захисту інтересів окремих його представників, які виступали як власники, у класичний період одержало значно глибшу і більш тонку розробку. Відображаючи об'єктивні потреби розвиненого торгово-грошового обігу, воно перебороло колишній формалізм і охопило ширше коло відносин, пов'язаних з товарним виробництвом. Саме тому К. Маркс вказував, що «...римське приватне право — це приватне право в його класичному вираженні»'. Римське приватне право в класичну епоху досягло високого для свого часу рівня юридичної техніки. Саме приватне право Риму дуже вплинуло на подальшу історію права, було сприйняте багатьма феодальними і буржуазними правовими системами.

Речове право. Правове регулювання речових відносин посідало центральне місце в римському приватному праві. Саме поняття речового права ще не було відоме римським юристам, але вони чітко відрізняли речові позови (actiones in rem) від особистих позовів (actiones in personam), пов'язаних із зобов'язальними відносинами.

Для практичних цілей римські юристи класичної і посткласичної епохи використовували цілий ряд класифікацій речей, з якими в майновому обігу були пов'язані різні наслідки. Це вже відомий нам поділ речей на манциповані і неманциповані, що поступово втратив своє попереднє значення, а також на рухомі і нерухомі, подільні і неподільні, замінні (визначені родовими ознаками) і незамінні (індивідуально визначені) речі тощо.

Особливе місце в майнових відносинах у Римській державі, де економіка мала аграрний характер, посідала земля. Поряд із землями, які ще в найдавніший період перейшли в приватну власність окремих рабовласників, тривалий час існувала також державна земля, що розглядалася як громадська (ager publicus). Після прийняття закону Ліцинія боротьба навколо цієї землі не тільки не послабилася, а й розгорілася з новою силою. Нобілітет розкрадав ці землі, створював на них великі рабовласниць-