1.7. «Новий курс» ф. Рузвельта

Світова економічна криза 1929—1933 рр. з особливою силою уразила США, внаслідок чого різко скоротився обсяг виробництва, розладналася фінансова система, відбувалося повсюдне руйнування і банкрутство промислових, торгових і фінансових фірм, зростало масове безробіття. Загальний обсяг продукції американської промисловості становив у 1932 р. лише близько 54% порівняно з докризовим 1929 р. За роки кризи припинила існування п'ята частина всіх банків США, кожен третій робітник втратив роботу, були примусово розпродані за несплату боргів і податків сотні тисяч фермерських господарств. За відсутності державної системи соціального захисту жертв економічних бід, що обрушилися на країну, криза вкрай загострила соціально-класові протиріччя, призвела до небачених раніше в США виступів робітників. Америка опинилася в передреволюційній ситуації, що вимагала докорінної перебудови всього старого укладу життя.

Перші спроби зупинити хвилю банкрутств шляхом державного кредитування були здійснені в США в 1932 р. урядом Гувера. З цією метою була створена Національна кредитна корпорація, перетворена на початку 1932 р. на Реконструктивну фінансову корпорацію. Інша урядова організація — Федеральне фермерське бюро — була покликана підтримувати рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Проте ці заходи зазнали невдачі.

Уряд Гувера не зміг зупинити наближення країни до фінансово-економічного краху. ФРС не справлялася зі своїми завданнями допомоги банкам в умовах біржових лихоманок, оскільки Рада управляючих, яка очолювала її, не була на цей час наділена необхідними владними повноваженнями. Вона не могла ні встановлювати обов'язкових резервів депозитних банків, ні контролювати з повною відповідальністю проведення операцій на відкритому ринку цінних паперів та ін.

Навесні 1933 р., коли криза досягла свого апогею, на посаду президента вступив кандидат від демократичної партії Ф. Рузвельт, далекоглядний політик, який розумів, що необхідно терміново вживати радикальних заходів для створення в країні ефективного антикризового механізму, проводити соціальні реформи, що зможуть призупинити розвиток масового руху протесту в Америці.

Розроблена урядом Рузвельта програма антикризових заходів одержала в історії США назву «нового курсу», основні реформи якого були проведені в період перших «100 днів» його президентства, коли Конгрес прийняв велику кількість законів, що охоплювали усі сфери соціально-економічного і політичного життя країни.

Ця програма не мала спонтанного характеру (як стверджували раніше деякі історики). Ще в 1928 р. Ф. Рузвельт, ставши губернатором від демократичної партії в штаті Нью-Йорк, сформулював доктрину «відповідальності держави за долі своїх громадян». Ця доктрина дістала втілення в радикальній на той час програмі реформ, запропонованих ним легіслатурі штату, яка передбачала допомогу фермерам і фермерським кооперативам, контроль за ринком сільськогосподарських продуктів, кардинальне поліпшення трудового законодавства, підтримку шкіл, охорони здоров'я тощо. Там же Ф. Рузвельт одержав і перший досвід соціального реформаторства, коли законодавчими зборами штату був прийнятий безпрецедентний на той час Закон про надзвичайну допомогу безробітним і була створена з метою проведення цього Закону в життя Тимчасова адміністрація допомоги. Досвід створення відповідних державних органів, що гарантують втілення надзвичайних законів у життя, неухильно використовувався Рузвельтом і надалі.

Одним з найважливіших завдань першого періоду «нового курсу» у 1933 р. було збереження і за можливості зміцнення фінансово-економічної системи корпоративного капіталу США, у співробітництві з яким Ф. Рузвельт вбачав єдиний шлях зміцнення основ капіталістичного ладу. З метою збереження політичної стабільності було потрібне і вжиття негайних заходів, спрямованих на соціальний захист населення.

Економічна політика «нового курсу» цього часу була спрямована на відновлення розладнаної банківсько-фінансової системи. З цією метою на підставі прийнятого Конгресом Надзвичайного банківського закону, який надав президенту широкі повноваження у фінансовій сфері, був накладений тимчасовий арешт на рахунки всіх банків країни з метою їх повної ревізії. Після відповідної перевірки їхньої кредитоспроможності Міністерство фінансів підтвердило дозвіл діяльності головним чином великих банків (4 тис. 507 національних і 4 тис. 517 штатних), що саме по собі сприяло залученню до них вкладів, поповнених новими кредитами Реконструктивної фінансової корпорації. Величезна кількість дрібних банків змушена була припинити своє існування.

Слідом за цим був виданий наказ президента про встановлення повного контролю за золотом, що перебувало в обігу. Експорт золота був заборонений, обов'язковій здачі резервним банкам, які належали до ФРС, підлягала вся золота валюта громадян, що перевищувала 100 дол. Жоден банк, крім банків ФРС, не мав права мати золотий запас, що гарантувалося застосуванням заходів кримінальної відповідальності. Водночас був дозволений випуск нових грошей, без золотого забезпечення. Це рішення, що означало відхід США від золотого стандарту, призвело до різкого інфляційного стрибка, погасити який і була покликана оновлена ФРС, функції якої на цей час були значно розширені. Вона одержала, зокрема, право змінювати розміри внесених до неї грошових резервів, регулювати процентні ставки по банківських вкладах та ін. З цією ж метою на основі Закону про банківську діяльність 1933 р. були створені в 1934 р. Федеральна корпорація страхування вкладів (ФКСВ), а потім Федеральна корпорація страхування позичок і заощаджень (ФКПЗ), покликані відновити довіру до банків, захистити банківські вклади населення.

Закон 1933 р. передбачив страхування вкладів для всіх банків — для федеральних банків це страхування стало обов'язковим, для банків штатів — добровільним. Закон встановлював, що депозити розміром до 10 тис. дол. повинні страхуватися на 100%, 50 тис. дол. — на 75% тощо. До початку 1934 р. близько 80% усіх банків США застрахували свої депозити.

З метою припинення спекуляцій вкладами, необгрунтованого надання кредитів компаніям, власниками акцій яких виступали самі банки, були розділені депозитні й інвестиційні функції банків.

Уряд прагнув упорядкувати і спекулятивну діяльність фондових бірж, що скандально процвітала в передкризовий період. У зв'язку з цим у 1934 р. був прийнятий Закон про обіг цінних паперів, на підставі якого була створена Федеральна комісія з цінних паперів і бірж (ФКЦПБ). Закон 1934 р. передбачав на-

дання всім учасникам торгового ринку рівних умов, що гарантують вільний доступ до найважливішої інформації про діяльність компаній. ФКЦПБ була наділена правом реєстрації всіх цінних паперів, що випускалися в обіг. Вона також стежила за наданням інвесторам відомостей, що їх цікавлять, про діяльність компаній та ін.

Оскільки рішення Ради управляючих ФРС були обов'язковими для всіх банків, що входили до цієї системи (тобто більшості банків країни), то ФРС отримала реальні можливості визначати всю банківську, кредитно-фінансову діяльність країни¹.

У середині 1933 р. був прийнятий Закон про відновлення промисловості (National Industrial Recovery Act. — HIPA) — найбільш значний у законодавстві «нового курсу». Як зазначалося в самому Законі, він був прийнятий з метою забезпечення «загального добробуту» шляхом встановлення координації для вирішення проблем масової злиденності, досягнення співробітництва між працівниками і роботодавцями за сприяння уряду, усунення і вирішення трудових конфліктів, проблем руйнівної конкуренції, що призводять до зниження прибутків і скорочення інвестицій і зайнятості. Згубні процеси зниження цін в умовах «руйнівної конкуренції» мали дати відсіч «кодексам чесної конкуренції», що складалися підприємницькими асоціаціями, за участі профспілок, які фіксували чітко визначені норми виробництва і збуту продукції, встановлювали рівень товарних цін, умови комерційного кредиту тощо. Після затвердження президентом «кодекси» одержували силу закону.

Як і початкова фінансова політика, промислова політика 1933 р. надала явні переваги великому корпоративному бізнесу. Прямим свідченням цієї політики було призупинення на два роки (на час дії HIPA) антитрестівського законодавства до «кодифікованих» підприємств, крім того, їх примусове картелювання.

HIPA мав не тільки вирішити проблему стабілізації промисловості за допомогою спеціально створюваного державного органу — Національної адміністрації відновлення промисловості, а й зняти гостроту трудових конфліктів за допомогою заходів соціального маневрування, задоволення деяких вимог робітників, висунутих ними в ході масової страйкової боротьби.