1 Див.: Бостан а. M., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004.- с. 634.

новим інститутом у післявоєнній судовій процедурі стає і перехресний допит, що посилює змагальні засади й оцінюється як дуже прогресивний.

Специфічним для Японії став інститут «роз'яснення", котрий з'явився у ході післявоєнних реформ кримінального процесу. Після того, як виголошувався обвинувальний вирок і до розгляду питання про те, чи визнає підсудний свою провину, захист одержував право вимагати, щоб прокурор роз'яснив окремі пункти обвинувального вироку. У відповідним випадках це дає можливість одразу ж показати слабкість обвинувачення.

З кінця 1950-х років у Японії реалізується ідея інтенсифікації кримінального процесу, породжена перевантаженням судів цивільними і кримінальними справами, затягуванням їх розгляду та зволіканнями, що викликають невдоволення населення і зростання недовіри до всієї системи судочинства. Так з метою прискорення процесу приблизно за тиждень до суду проводиться «попередня підготовка», тобто нарада судді, прокурора й захисника, які братимуть участь у справі. На такій нараді вони домовляються з багатьох суттєвих питань майбутнього суду, в тому числі про кількість свідків, яких може викликати кожна зі сторін, про порядок їх допиту тощо. При цьому обговорюються й документальні докази, подані учасниками процесу.

Наступним елементом інтенсифікації стало встановлення

чіткого графіку судового розгляду конкретної справи, що не допускає його розтягування на місяці. З цією метою була спрощена навіть процедура складання протоколів судових засідань - до них стали вносити не буквальний запис, а загальний зміст показань свідків та виступів представників сторін.

За всіх недоліків система інтенсивною судового розгляду визнається певним виходом із кризи ЮСТИЦІЇ, породженої перевантаженням суддів і тривалими термінами розгляду ( прав

Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині

1. Крах кайзерівської Німецької імперії.

2. Встановлення революційних органів влади.

3. Веймарська Конституція 1919 р.

4. Політичний режим Веймарської республіки.

5. Встановлення режиму фашистської диктатури.

5.1. Механізм фашистської диктатури.

5.2. Державне регулювання економіки у фашистській Німеччині.

5.3. Армія.

6. Повоєнний розвиток Німеччини.

1. Крах кайзерівської Німецької імперії

Виникнення Веймарської республіки безпосередньо пов'язане з тією екстремальною ситуацією, що склалася наприкінці Першої світової війни і Листопадової революції 1918 р. в Німеччині.

У ряді революційних подій, що відбулися у Європі після Жовтневої революції в Росії, Листопадова буржуазно-демократична революція 1918 р. займає особливе місце. Німецька революція мала масовий, народний характер. У ній брали участь майже всі соціальні прошарки Німеччини. Це був потужний вибух народного обурення проти самої війни і тих реакційно-мілітаристських сил, які розв'язали і продовжували її до повної поразки німецької армії. Війна приносила все нові біди німецькому народу: 2,5 млн вбитих, сотні тисяч зниклих безвісти, 4,5 млн поранених і інвалідів, розруха в промисловості, скорочення посівних площ, зменшення врожаїв, голод, який став наслідком економічної блокади. Озлоблення проти уряду було всенародним. Верхи вже не могли управляти країною по-старому. Між німецьким народом і правлячою елітою, яка повністю дискредитувала себе, утворилася прірва.

З наближенням восени 1918 р. повної військової і політичної поразки в Німеччині надзвичайно загострилися соціальні протиріччя, властиві кайзерівській імперії, у якій бурхливий розвиток капіталізму поєднувався із збереженням напівфеодального землеволодіння на селі, напівабсолютистський режим — з усталеними формами буржуазного парламентаризму, федералізм — з домінуванням реакційної Пруссії. Протиріччя між працею і капіталом перепліталися з протиріччями між юнкерством і буржуазією, між широкими народними масами і мілітаристськими правлячими колами.

Інша відмітна риса Листопадової революції була пов'язана з тим, що вона відбувалася під безпосереднім впливом Жовтневої революції в Росії і, крім того, за прямої ідеологічної і організаційної підтримки керівництва російської більшовицької партії її ліворадикального крила. Під впливом Жовтневої рево­люції в 1918 р. у Німеччині усе наполегливіше почали лунати гасла соціалістичної революції, «соціалізації власності", націоналізації банків, шахт, великого землеволодіння, переходу усієї влади до робітничих і солдатських Рад.

Ліворадикальні сили пов'язували майбутнє Німеччини з ліквідацією буржуазних порядків. Ці гасла, однак, не поділяли не тільки більшість німецького народу, а й більшість робітничого класу, яка перебувала під стійким впливом реформістської со-ціал-демократичної ідеології.

Комуністична пробільшовицька партія Німеччини, яка сформувалася в грудні 1918 р. на основі «Союзу Спартака», не мала скільки-небудь значної соціальної бази. Вона не змогла запропонувати робітникам, середнім прошаркам, селянству власної широкої демократичної програми виходу з тяжкої соціальної кризи.

Домінуючі вимоги і гасла Листопадової революції: припинення війни, ліквідація монархії, створення демократичної парламентської республіки, усунення політичного панування мілітаристських сил юнкерства і войовничих кіл великої буржуазії, ліквідація напівфеодального юнкерсько-поміщицького землеволодіння, закріплення соціальних прав трудящих — не виходили за буржуазно-демократичні межі.

Революція в Німеччині не була одноразовою подією. їй передувала хвиля політичних страйків і демонстрацій улітку

1918 р. з вимогою миру, демократії і поліпшення життєвих умов німецького народу, початком було повстання моряків у Кілі 4 листопада 1918 р., у ході якого і були створені перші робітничі і солдатські Ради. Потім революція, з тією чи іншою мірою інтенсивності, почала поширюватися по всій країні. Але вже в січні 1919 р. контрреволюція, спираючись на збережений кайзерівський державний апарат, генералітет, офіцерство старої армії, на створювані по всій країні добровольчі загони, до яких широко залучалися представники середніх прошарків і селянства, які не поділяли ліворадикальних вимог повстанців, перейшла до її збройного придушення. Виступ робітників у Берліні був жорстоко придушений, розгромлений штаб німецьких комуністів, по-звірячому убиті засновники Комуністичної партії Німеччини К. Лібкнехт і Р. Люксембург.

Локальні революційні виступи тривали аж до 1921 р., але вони мали розрізнений характер. їхньою своєрідною кульмінацією стало встановлення пролетарської влади в Баварії. У квітні

1919 р. тут була проголошена Радянська республіка, обраний

Комітет дії з 15 чоловік на чолі з комуністами, створені комісії для проведення революційних перетворень в економіці, розпочата націоналізація банків, створені Червона гвардія і Червона армія. Падіння республіки відбулося на початку травня, вона не проіснувала й одного місяця. До цього часу в Німеччині були придушені останні революційні вогнища.

Головними завоюваннями революції були вихід Німеччини з війни, крах кайзерівської імперії Гогенцоллернів, а разом з нею і ліквідація ще двох десятків німецьких напівабсолютистських монархій, встановлення демократичної форми правління, парламентської Веймарської республіки, закріплення широкого переліку політичних та соціальних прав і свобод німецького народу, загального виборчого права, свободи слова, зборів, об'єднань, 8-годинного робочого дня, права на організацію профспілок, колективний договір, скасування реакційних законів про кабальні форми експлуатації селян (законів челяді), ліквідація великого феодального землеволодіння та ін. Через ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів масового німецького консерватизму, наявність могутніх сил реакції Листопадова революція в Німеччині не знищила живильних коренів німецького мілітаризму, не провела кардинальної чистки його головного носія — кайзерівського бюрократичного державного апарату.