5. Право власності та володіння

Укладачі БГБ не дали чіткого визначення поняття права власності. Загальна норма, що характеризує в Кодексі право власності (§ 903), надає власнику право поводитися з річчю на свій розсуд і виключати вплив на неї інших осіб. Німецький законодавець тим самим надав власнику широке і виключне панування над річчю. Поряд з ознаками винятковості і всеосяжної влади особи над річчю до атрибутів німецької конструкції власності, зафіксованої в ЦК, слід віднести її свободу та індивідуальний характер. «Свобода власності необхідна для усіх нас...», — стверджували члени комісії — укладачі проекту БГБ в дебатах у рейхстазі під час обговорення § 903.

Традиційно широко була сформульована і стаття Кодексу, присвячена найважливішому виду власності — земельній. § 905 надав німецькому власнику земельної ділянки широку владу користування не тільки поверхнею землі, а й надрами і повітряним простором над земельною ділянкою. Право власника землі не поширювалося лише на корисні копалини, що мають державне значення (метали, вугілля, сіль). їх використання, як і раніше, регулювалося нормами земського гірничою прана (ст, 68 Вступного закону).

Для БГБ характерна відсутність будь-яких помітних обмежень у правовому режимі власності на рухомі речі. А легальні обмеження для власника нерухомості в Кодексі подані в частині другій § 905 і в § 906. У першому з них зафіксоване правило про неприпустимість для власника земельної ділянки намагатися «заборонити вплив на певній висоті чи на певній глибині». Ця норма аж ніяк не позбавляла земельного власника права на надра чи «повітряний стовп». Ця норма мала, як і заборона шикани, швидше «соціально-етичний» характер. § 906 обмежував інтереси власника земельної ділянки задля господарського використання інших земельних ділянок, зобов'язуючи його терпіти потрапляння на його ділянку диму, пари, кіптяви, газу у невеликих обсягах. Якщо ж це справляло «неприпустимий вплив на ділянку» (§ 907), її власник міг скористатися наданими йому заборонними правомочностями.

Характеризуючи юридичну конструкцію власності за БГБ, важливо вирізнити деякі особливості правомочностей власника щодо розпорядження речами. Тут знову виступають у різкій формі розбіжності між нерухомими і рухомими речами. Так, у разі переходу права власності на рухомі речі БГБ закріпив ста-ронімецьке правило: Hand muss Hand wahren («Рука повинна застерігати руку»). Воно означало підвищений захист прав добросовісного набувача речі. Власник речі, який довірив її продавцю, позбавлявся права витребувати її у добросовісного набувача. Отже, останній відповідно до зазначеного правила міг одержати більше прав, ніж їх мав відчужувач. Це старонімецьке правило виявилося дуже вигідним для капіталістичного обігу, надаючи йому необхідну міцність і мобільність.

Зовсім інакше підходить БГБ до питання про розпорядження нерухомістю. її передання обумовлене деякими формальностями. Це також відмітна риса німецького речового права: Відповідно до Кодексу для передачі права власності на нерухомі речі необхідний особливий публічний акт: запис у Поземельній книзі, правовий режим якої був урегульований особливим імперським законом 1897 р.

Другий найважливіший речово-правовий інститут — володіння — регулюється БГБ досить докладно. Норми Кодексу, що регулюють володіння, містяться на видному місці: вони відкри вають третю книгу Кодексу, що демонструє значення, яке надається цьому інституту німецьким законодавцем.

Характеризуючи німецьке володіння, слід підкреслити оригінальність його юридичної конструкції. БГБ відкинув римську «вольову» конструкцію володіння і проголосив, що володіння річчю набувається досягненням дійсного панування над нею (§ 854). Усунувши як кваліфікуючий вольовий елемент, Кодекс тим самим різко розширив сферу інституту володіння. Володільцями визнані деякі категорії недієздатних осіб (діти) і особи, які володіють річчю за договором (орендарі, зберігачі). Визнавши володільцем, крім власника речі, орендаря, зберігача й інших осіб, які володіють річчю на основі зобов'язальних відносин, законодавець створив дві категорії володіння — «безпосереднє» і «посереднє». Обидві категорії володільців одержали за БГБ самостійний юридичний захист. Отже, право захищуваного володіння та інтенсивність його захисту різко розширені німецьким ЦК. І зроблено це було, безперечно, в інтересах певних угруповань німецької буржуазії, сільської і міської, які виступали в цивільному обігу найчастіше в статусі орендарів землі, наймачів будівель тощо.