1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —

виробництва, а отже, змушений був брати усе це в оренду у палацу й храму. Храми і палаци давали в оренду також і рабів. Через це законодавець захищав не стільки майно мушкенума, скільки майно того, хто дав його в оренду мушкенуму, а саме: майно палацу і храму. Цим і створюється ілюзія правової рівноправності майна авілума і мушкенума. А от те майно, що належало самому мушкенуму, все ж коштувало для крадія у 20 разів дешевше, ніж майно авілума.

Яку ж іще інформацію дають нам зазначені дві статті? По-перше, інформацію про те, що красти почали не вчора і не в Одесі, а в Месопотамії і дуже давно. По-друге, відомості про формалізацію права за законами Хаммурапі. Адже § 8 перелічує усіх можливих для викрадення тварин — вола, вівцю, віслюка, свиню¹. І це при тому, що законодавець міг замінити цей перелік абстракцією «домашня тварина». Проте, ведучи боротьбу із свавіллям суддів, він цього не зробив. Власне, сама потреба у письмовому викладенні звичаєвого права, тобто у одній з перших кодифікацій Месопотамського права, була викликана вимогою більшості населення записати звичаєве право, щоб судді судили не за ним, тобто «як Бог на душу положить», творячи свавілля, а за правом записаним й усім відомим.

Заради справедливості треба зазначити, що за усієї формалізації права у законах Хаммурапі усе ж допущена абстракція. Законодавець, щоб не перелічувати усі групи населення, з яких міг походити крадій, скажімо, авілум, мушкенум, тамкар, ре-дум, раб тощо, вживає абстракцію «людина».

Що стосується тілесних ушкоджень, заподіюваних авілуму або мушкенуму, то тут розбіжності лежать на поверхні, про що свідчить зміст деяких параграфів (§ 196: «Якщо людина ушкодить око будь-кого з людей, то належить ушкодити її око»; § 197: «Якщо людина зламає кістку людини, то належить зламати її кістку»²; § 200: «Якщо людина виб'є зуб людини, рівної їй, то належить вибити її зуб»).

У цих параграфах під словом «людина» треба розуміти авілума. Ми бачимо, що коли він заподіює тілесні ушкодження іншій людині, рівній йому за правовим статусом, має діяти таліон, тобто така кримінально-правова санкція, яка вимагає: «Oculum pro Oculo — Denten pro Dente!»³. Законодавець вважав

1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м. , 1984. — с. 13.

2Див.: Там само. — с. 23. 3Око за око, зуб за зуб!»

застосування таліону найвищою справедливістю, хоча це досить поверховий погляд, про що свідчить § 229. Згідно з ним якщо будівельник побудує будинок і виконає свою роботу неякісно, в результаті чого цей будинок завалиться і спричинить смерть його господаря, то такого будівельника належить вбити. У цьому випадку начебто усе справедливо, хоча і без урахування умисності чи її відсутності, а от текст наступного параграфа свідчить про те, що наслідком застосування таліону може бути покарання невинуватого: «Якщо він [будівельник] спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будівельника». Як ми розуміємо, син будівельника не брав участі у спорудженні будинку, що завалився і вбив сина господаря будинку, але за таліоном він приречений на смерть. А от якщо авілум «ушкодить око мушкенума чи зламає кістку мушкенума, то він повинен відважити одну міну срібла» (§ 198), а якщо «він виб'є зуб у мушкенума, то він повинен відважити 1/3 міни срібла»¹ (§ 201).

Отже, до авілума у разі заподіяння ним тілесних ушкоджень мушкенуму така кримінально-правова санкція, як таліон, не застосовується. З нього стягується лише штраф. У зв'язку з цим можна стверджувати, що незважаючи на те, що Хаммурапі обіцяв захищати слабкого від посягань сильного, він робив це диференційовано.

Дуже цікавим є закріплений у законах Хаммурапі правовий статус тамкара і селянина. Вони стоять поруч. Інакше й бути не могло, оскільки усе населення Месопотамії займалося сільським господарством. Хто такі авілуми і мушкенуми? Це і є селяни. Законодавець був не тільки юристом, а й економістом. Він дбав про те, щоб економіка працювала. Як це зробити? Наприклад, якщо у селянина гинув кінь або буйвол, перед ним поставало питання: як посіяти, як зібрати врожай, як розрахуватися за оренду? Потрібно взяти у борг. А хто дасть? Закони Хаммурапі передбачили і цю ситуацію. Законодавець, розуміючи, що на землях селян має рости те, що дасть можливість хоча б якось годувати населення країни, давав гарантії лихвареві-тамкару, зобов'язуючи його давати у борг, не боячись, що йому його не повернуть. А ось стаття, яка гарантувала тамкареві повернення його грошей: «Якщо людина має на собі борг і віддасть за срібло або дасть у боргову кабалу свою дружину, свого