1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.

2 Див.: Там само. — с. 29.

1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.

спадщину (paitrika), і раб в силу покарання (dandadasa) — такі сім розрядів рабів (dasa)»)¹. Отже, вказані сім розрядів рабів, а отже, і сім джерел рабства: захоплений під прапором (військовий полон), раб за утримання, народжений в будинку, куплений, подарований, такий, що дістався у спадщину, і раб в силу покарання. Право господаря розпоряджатися життям та смертю раба було загальновизнаним у Стародавній Індії, раб був неправоздатним, укладені ним угоди вважалися недійсними (VIII, 163. «Договір, укладений п'яним, божевільним, страждаючим [від хвороби тощо|, рабом, ДИТИНОЮ, старим, а також неуповноваже-ним, — недійсний»)². Рабів продавали, сплачуючи при цьому мито, яке дорівнює 20—25% їх ціни, як і у разі продажу інших товарів, здавали у найм, заставляли тощо. Потомство рабині вважалося власністю господаря (IX, 48. «Як від корів, кобилиць, верблюдиць, рабинь, буйволиць, кіз та овець невиробник отримує потомство, [а господарі, так само [буває] і з дружиною іншого»; 54. «Якщо на полі будь-кого проросте насіння, принесене водним потоком чи вітром, це насіння — власника поля: власник насіння не отримує плоду»; 55. «Належить знати, що такою є дхарма, яка стосується потомства корів, кобилиць, рабинь, верблюдиць, кіз, овець, птиць та буйволиць»).

Посилення майнової диференціації у другій половині І тис. до н. е. дедалі частіше почало виявлятися у розбіжностях вар-нового статусу й місця людини у суспільстві. В законах Ману можна знайти згадку про брахманів, які пасуть худобу, брахманів ремісників, акторів, слуг, ДО яких пропонувалося ставитися «як до шудр».

У період правління Маурьїв до кшатріїв, які зосередили в своїх руках військову, політичну й економічну владу, почали відносити в основному тих, хто безпосередньо належав до царського роду, до категорії привілейованих найманих воїнів. Розквіт міст та розширення торгівлі викликали появу заможної торгово-ремісничої верхівки серед вайшіїв, яка включала великих купців, лихварів, ремісників, що досягли успіху. Вони об'єднувалися у корпорації, виконували роль торгових агентів царя, збирачів податків і мита. Майнове розшарування торкнулось і варни шудр. Про це свідчать закони Ману (X, 129. «Шудра не повинен накопичувати багатство, навіть

1 Див.: Законы Мену / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.. 1960. - с. 183.

2 Див.: Там само. — с. 161.

якщо він має можливість зробити це, оскільки шудра, набуваючи багатство, притісняє брахманів»)¹. Про неоднорідність варни шудр свідчить і те, що до шудр з посиленням класового поділу почали відносити й пригноблені, «недоторканні» касти паріїв, які виконують найбільш принизливу роботу. У законах Ману згадуються особи, презренні навіть для пригноблених (X, 39. «Жінка-нішада народжує від чандали сина антьява-саїна, що діє на кладовищах, презренного навіть для пригноблених»).

Отже, всередині кожної варни розвивалася соціальна нерівність, поділ на експлуатованих та експлуататорів, але кастові, общинні, великосімейні межі, скріплені правом, релігією, стримували їх злиття в єдину класову спільноту. Це й створювало особливе різноманіття соціальної структури Стародавньої Індії.