1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. ЭлЬмановича, проверенный и исправленный г.Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 137.

2 Див.: Там само. — с. 148.

проводила обшуки, затримувала невідомих, влаштовувала облави у майстернях, шинках, ігорних будинках.

Більшість справ розглядалась общинними кастовими судами. Неофіційні кастові суди збереглися в Індії понині.

Армія. Армія відігравала значну роль у державах Стародавньої Індії. Війни та пограбування інших народів розглядалися як важливе джерело збагачення і процвітання держави. Шанувався цар — мужній воїн, який здобуває силою «те, чого він не має» (закони Ману, VII, 101. «Те, чого він не має, нехай намагається [здобути] силою, здобуте — охороняє дбайливо, збережене — примножує прирощуванням, примножене — вручає гідним отримувати [дари І»). Цареві переходила і більша частина награбованого майна, зокрема земля, зброя, золото, срібло, інше підлягало поділу серед солдатів (VII, 97. «Нехай [воїни] віддадуть кращу частину цареві: так сказано у Веді; не захоплене окремо має бути царем розподілене між усіма воїнами»)¹.

Армія комплектувалася із спадкових воїнів, найманців, воїнів, які постачалися окремими об'єднаннями, зокрема торговими гільдіями, залежними союзниками, васалами. Армія була кастовою. В основному лише кшатрії могли носити зброю, інші «двічі народжені» могли братися за зброю лише тоді, коли для них «настають лихі часи» (VIII,348. «Двічі народжені» повинні братися за зброю, коли виникає перешкода до виконання ними їх дхарми і коли для «двічі народжених» варн настають лихі часи»)².

Армія виконувана і функції охорони громадського порядку. Вона повинна була пильнувати захист державної цілісності. Військові загони розташовувалися у зв'язку з цим серед двох, трьох, п'яти, а також сотень сіл» (VII,114. «Підкорення країни слід забезпечувати, розташувавши загін [воїнів] серед двох [сіл], трьох, п'яти, а також сотень сіл»)³.

3. Основні риси права Стародавньої Індії

3.1 Загальна характеристика законів Ману

Специфічні риси давньоіндійського права, що відображають особливості соціально-економічного і державного розвитку Стародавньої Індії, виявилися насамперед в його джерелах, се-

1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 135.

2 Див.: Там 'само. — с. 177. 2 Див.: Там само. — с. 136.

ред яких особливе місце належить дхармашастрам — збірникам релігійно-правових приписів, правил (дхарм). Дхарма — це і норма поведінки, і звід правил, обов'язкових для кожною правовірного індуса, і закон, що регламентує його повсякденне життя. Ця норма має одночасно і релігійний, і моральний, і правовий зміст. У давньоіндійській мові, санскриті, взагалі не було терміна, -який позначав би право, відмінного від етичного і релігійного змісту.

Дхармашастри були укладені брахманами, їх поява була пов'язана із соціально-класовим розшаруванням, загостренням соціальних протиріч у давньоіндійському суспільстві. Укладаючи дхармашастри спочатку для своїх учнів, брахмани спиралися на найпоширеніші та загальнообов'язкові норми звичаєвого права, усталену судову практику, царські узаконення. Вони вносили до них свої релігійно-етичні та правові уявлення, які відображали їх класовий світогляд, відносини соціальної нерівності, експлуатації, панування і підкорення. Численні брахманські компіляції — дхармашастри містили матеріали, які стосувалися різних епох, мали різні походження й історичну цін-ність. Вони несли на собі сліди численних виправлень і пізніших додатків. Та обставина, що дхармашастри посіли місце основного джерела давньоіндійського права, пояснюється общинною відокремленістю, слабкістю центральної влади в Стародавній Індії.

Незважаючи на різноманіття дхармашастр, можна побачити багато спільного між ними, взаємовплив, запозичення, тексту-альний збіг, а головне — єдність тих релігійно-філософських концепцій, на яких вони засновувалися. Загальною є сама концепція дхарми — норми поведінки благочестивого індуса, вста-новленої нібито божеством і змінюваної від варни до варни, від касти до касти. Відповідно до брахманського релігійного вчення увесь зміст права, межі дії його норм визначені змістом вед — священним джерелом усіх знань. Звідси випливало, що між дхармашастрами не може бути протиріч. Якщо усі ці протиріччя діставали вияв, а їх насправді було безліч, то вони мали вирішуватися відповідним тлумаченням. «Коли є протиріччя в двох уривках із священного одкровення, вони обидва вважа-

ються дхармою, тому що вони обидва оголошені правильною

дхармою", — записано у законах Ману (II, 14)¹.