3. Утворення політичних партій

Політична необхідність узгодження урядової діяльності з позицією найбільш активних суспільних сил зумовила появу після Реставрації політичних партій. Найважливішою особливістю цього процесу в Японії стало те, що партії формувалися до встановлення справді конституційного ладу. Тому і самі партії мали особливий характер проурядових угруповань головним чином чиновництва, самурайства і промисловців, які розрізнялися другорядними рисами програм та ідеології.

Ліберально-політичний рух у країні склався в 1874 р., після того як уряд відкинув подану радником Гато записку про створення народного, більш широкого представництва. Дещо пізніше прихильники політичної реформи об'єдналися в Товариство за метою в житті (Ріссіся). Це була перша в Японії (1875 р.) політична організація, до якої увійшли головним чином самураї клану Toca. Потім виникло ще одне товариство — Айкокуся (1875 р.). Воно висунуло гасло політичної перебудови суспільства на основі поділу влади за європейським типом. Наприкінці 1870-х років ліберальний рух набув частково антиурядового характеру і тому не мав широкої підтримки. До 1884 р. товариства саморозпустилися.

На основі ліберального руху 1870-х років організаційно оформилася Ліга боротьби за свободу і народні права, до якої в основному увійшли ліберальні поміщики і землевласники, які прагнули до більшої політичної модернізації. Головними вимогами Ліги стали заклики до свободи підприємництва, до зниження податків. У 1881 р. рух перетворився на першу японську політичну партію — Конституційно-ліберальну (Ріккен дзіюто); її лідером став Ітагакі. Прихильники ліберальних настроїв іншої соціальної орієнтації — чиновники, міська інтелігенція тощо — об'єдналися в Партію реформ (Ріккен кайсінто, 1881 p.). На чолі її став видатний сановник Окума. Партія була більш стриманою у своїй політичній програмі, висловлюючись за повну підтримку монархії, шанування імператора, але для досягнення «щастя народу» закликала до реформування самоврядування і представництва, що обирається. Реформаторські урядові кола ініціювали створення суто державницької партії, яка б служила й об'єднанню реформаторських сил, і адміністративній боротьбі з опозиціонерами, — Конституційно-імператорської (Ріккен тейсейто, 1882 p.). До неї увійшли головним чином чиновники різних рівнів, які підтримували тодішнього урядового лідера Іто.

Із самого початку свого створення японські політичні партії відзначалися міцними зв'язками з місцевим самоврядуванням, з чиновництвом префектур. Ці зв'язки багато в чому ще перепліталися з колишніми клановими, з новою економічною реальністю — орієнтацією на ті чи інші фінансово-промислові групи (Міцуї, Міцубісі та ін.). Організаційна система партій була нерозвинута і заміщувалася традиційними відносинами підпорядкованості, грунтуючись на клановій і політичній ієрархії. Визначальне слово залишалося за лідером — організатором партії. Партійна демократія, власні цілі партії, у тому числі в політичній боротьбі, взагалі розглядалися правлячими колами речами другорядними, які поступаються перед «єдністю турботи про загальнонаціональні інтереси» (як це проголошувалося в «Клятві п'яти статей»). Такі етатистські завдання політичних партій зумовлювали характер їх програм, рішень, сувору, майже адміністративну ієрархічну побудову партій. «Якщо політична партія має своєю метою, як це і повинно бути, керувати народом, — зазначав Іто, — то насамперед вони повинні підтримувати сувору дисципліну у своєму середовищі, а головне — узгоджувати усі свої дії і вчинки з безумовною і щирою відданістю державним інтересам країни».

За таких ідейно-політичних умов можливість легального виникнення справді опозиційних уряду партій виключалася.