Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Uchebnik_Po_IGPZS_Glinyany.doc
Скачиваний:
1500
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
3.91 Mб
Скачать

7. Процес у Стародавньому Римі (досудові відносини сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії)

Надзвичайно суворим формалізмом відзначаються правила вирішення майнових спорів, що становлять у своїй сукупності цивільний процес. Найвідоміша з його форм — так званий легісакційний процес — передбачала складну процедуру.

Позивач з'являвся до претора і робив заяву. Претор призначав день суду. Відповідач викликався самим позивачем. Йому дозволялося застосовувати силу. Процес відбувався у формі боротьби за спірну річ. Спочатку позивач, потім відповідач накладають на неї (чи на її частину, наприклад, шматок дерну, якщо йдеться про землю) паличку-віндикту. При цьому вони виголошують установлену звичаєм формулу (для кожного випадку особливу).

Від назви цієї палички походить термін «віндикація», під яким розуміють витребування речі з чужого неправомірного володіння. Віндикта — «вкорочений» спис — символ давнього способу заволодіння річчю. (Згідно з іншим поясненням «віндикація» походить від vim dicere — повідомляти про застосування сили.)

По закінченні цієї процедури сторони спору вносили заставу (хто програвав справу, програвав і заставу, яка надходила до казни).

На тому закінчувалася перша стадія процесу. На другій стадії призначений претором суддя — будь-хто з римських громадян, занесений до списку суддів, — без особливих формальностей розглядав справу по суті: вислуховував свідків, знайомився з документами, виносив рішення. У разі неявки однієї зі сторін без поважної причини рішення автоматично виносилося на користь її супротивника.

і Легісакційний процес надавав захист у чітко визначених випадках. Помилка в обряді, а тим паче у формулі претензії-позову вела до програшу справи. «Якщо хто-небудь пред'являв позов, — вказує Гай, — з приводу знищення виноградних лоз і називав їх у позові виноградними лозами, то він програвав цю справу, оскільки повинен був назвати їх деревами. Закон XII таблиць, на підставі якого пред'являвся позов про зрізані лози, говорив взагалі про зрізані дерева» (Інституції, IV, 2).

Зрозуміло, що такий процес створював штучні труднощі на шляху розвитку товарних відносин, які все більше розвивалися.

Набагато простіше справа обстояла в тому суді, яким відав перегринський претор. У спорах між іноземцями норми Законів XII таблиць застосовувалися далеко не в усіх випадках. Претор сам вирішував справу від початку до кінця, широко використовував «право народів». Така практика мала дуже значний вплив на долю пізнішого (класичного) римського права.

8. Римське право класичного і посткласичного періодів. Преторське право

Останнє століття республіки і перші два-три століття імперії були часом повного розквіту римської класичної юриспруденції. Іде в минуле юридичний формалізм. Одержують визнання принципи «рівності сторін», «справедливості», «доброї совісті».

Авторитету Законів XII таблиць протиставляється авторитет «загальнонародного права», під яким почали розуміти сукупність настанов, загальних для багатьох народів. Активним поборником цих нових поглядів був перегринський претор.

Не посягаючи на сам текст Законів XII таблиць, римські юристи винайшли ефективний спосіб їх ігнорування. Обидва претори мали право видання едиктів, якими вони заявляли про свій вступ на посаду. У цих едиктах вони стали поступово проводити ідеї, які розходилися із Законами XII таблиць, і встановлювати правила, якими мали керуватися судді під час розгляду справ. З часом преторський едикт стає в Римі найважливішим джерелом нового права, законотворчим актом. Кожен новий претор підтверджував за встановленим звичаєм едикт попередника, додаючи в разі необхідності щось нове, і в такий спосіб створювалося те, що називають «преторським правом».

Тепер треба було змінити становище претора в цивільному процесі. З пасивного спостерігача його першої стадії претора потрібно було зробити справді суддею.

Близько 150 р. до н. е. у цивільному судочинстві Риму відбувається справжній переворот. Як і раніше, існували дві стадії. Вирішення спору передавалося судді, призначеному наказом претора. Але суддя цей вже не був вільний у своєму рішенні.

Воно передбачалося формулою претора. Звідси і назва самої форми процесу — формулярний.

Формула-вказівка, яку претор надавав судді, могла містити прямий наказ зробити так, а не інакше, вона могла надати судді деяку і навіть повну свободу — усе залежало від обставин справи. Але щоразу суддя був зобов'язаний дотримуватися отриманої інструкції.

«Коли виявиться, що Н. Н. винен А. А. 10 тис. сестерцій, то ти, суддя, присуди Н. Н. сплатити цю суму, якщо ні, то виправдай».

Тут йдеться лише про одне: з'ясуй, чи винен Н. Н. певну суму грошей позивачу А. А. Якщо винен — нехай сплатить. Претор свідомо ухиляється від питання про те, чи були дотримані формальності, обов'язкові під час укладення договору позики. Його це не цікавить. Керуючись тим, що сумлінність вимагає повернення грошей, претор говорить: «Присуди».

Коли рабів продавали великими партіями, обряд манципації здійснювали не настільки строго. Траплялося, що його зовсім не виконували. Недобросовісний продавець, посилаючись на це упущення, міг зажадати повернення рабів, залишивши собі всю отриману за них плату. Але на шляху його стояв претор. Оперуючи принципом доброї совісті, протиставляючи Законам XII таблиць свій власний едикт, претор практично відмовляв такому позивачу за допомогою занесеного у формулу заперечення, що позивач вчиняє недобросовісно. Захисту бонітарного (преторського) власника слугував і так званий публіціанівський позов, який дозволяв претору вдаватися до юридичної фікції, начебто відповідач проволодів річчю законний строк давності, а отже, може вважатися квіритським власником придбаної ним речі.

У будь-якому іншому випадку претор міг зіткнутися з позовом еманципованого сина, який вимагає участі в батьківській спадщині. Закони XII таблиць відмовляли йому в цьому: еманципований, звільнений з-під влади батька, не агнат. Але претор вважав це несправедливим. І він пропонував судді ввести еманципованого сина в його частку спадщини.

Відповідна формула зазначала: «Якби позивач А. А. був спадкоємцем, спірна земля належала б йому за квіритським правом, і ти, суддя, присуди цю землю А. А.».

Так виникає нова форма власності, відмінна від квіритської. її називають преторською, або бонітарною (від слів «in bonis" — у майні). Охороняє її преторське право, захист претора.

Наслідком нових порядків було стирання граней між відомими нам res manci рі і res пес manсі рі. Разом з ними зникає стара манципація.

Крім преторських едиктів, джерелами нового римського права стали розпорядження імператорів, постанови сенату, консультації юристів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]