1 Пресвітер (від грец.) — старійшина. В ранньохристиянській церкві так називалися керівники місцевих християнських общин.

велери («урівнювачі»). З руху левелерів виокремилися дігери («копальники»); вони утворили лівий фланг революційної де мократії і найрадикальнішими засобами обстоювали інтереси сільської бідноти, міських низів.

На грунті пуританства виникли політичні і конституційні теорії, що значною мірою поширилися в опозиційних колах англійської буржуазії і дворянства. Одна з них — це вчення про «суспільний договір». її прихильники вважали, що королівська влада встановлена не Богом, а людьми. Заради свого блага народ засновує в країні вищу владу, яку доручає королю. Однак права корони не стають при цьому безумовними, навпаки, корона із самого початку обмежена договором, укладеним між народом і королем як носієм верховної влади. Основний зміст цього договору полягає в управлінні країною відповідно до вимог народного блага. Тільки доти, доки король дотримується цього договору, його влада непорушна. Коли ж він забуває, з якою метою встановлена його влада і, порушуючи договір, починає правити на шкоду інтересам народу «як тиран», піддані мають право розірвати договір і відібрати в короля повноваження.

Про величезну роль, яку відігравали в боротьбі з існуючим режимом ідеї тираноборців, свідчить те, що «Короткий трактат про політичну владу» Понета, уперше виданий у 1556 р., був перевиданий напередодні революції — у 1639 р. і в її розпалі — у 1642 р.

Про мобілізуючу роль пуританської публіцистики в передреволюційні і революційні роки писав згодом індепендентський письменник і політичний діяч Джон Мільтон: «Книги — це зовсім не мертва річ, тому що вони містять у собі потенції життя, настільки ж активні, як і ті люди, які їх створили... Вони мають могутню притягальну силу і, як зуби дракона грецької міфології, будучи посіяними, паростяться у вигляді юрби озброєних людей, що піднялася з землі».

Супротивники революції, поєднуючи віру в непорушність феодальних порядків з відданістю королівському абсолютизму і клерикальними переконаннями, не дуже піклувалися про новизну і вагомість тієї аргументації, яку вони пускали в хід в ідеологічній боротьбі. Ними були узяті на озброєння концепція божественної природи монархічної влади, теорія патріархального виникнення і суті держави.

Першу розвинув професор Лейденського університету (Голландія) Клавдій Салмазій у памфлеті «Королівський захист». У

цьому антиреволюційному творі Салмазій стверджує, що монархи одержують свою владу від Бога; ніхто з людей не сміє її обмежувати і руйнувати. Страта короля (йдеться про страту Карла І Стюарта 30 січня 1649 р.) є образа Божества і знехтування релігії; вона означає повалення самих основ державності, скасування будь-яких прав і законів.

Теорію патріархального походження держави виклав Роберт Фільмер у творі «Патріархія, або Природна влада короля». У ньому він доводив, що нібито влада королів бере початок безпосередньо від прародителя роду людського — Адама. Тому (і ржава з'являється зовсім не в результаті суспільного договору, що укладається вільними і рівними людьми, який ними ж за певних умов може бути розірваний. Государ не призначається, не вибирається і не усувається підданими, бо усі вони — йо-ю діти. Походячи (через Адама) від Бога, монархічна влада, згідно з Фільмером, взагалі не підвладна людським законам.

Ділові кола не задовольняла зовнішня політика перших стюартів, їхнє прагнення спиратися у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Карл І одружився з француженкою-католичкою — сестрою короля Франції Людовіка XIII. Яків І зблизився зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що викликало невдоволення купців і судновласників.

Основний торговий суперник, Голландія, вважалася головним політичним супротивником держави. За свою нереалістичну політику Яків І одержав прізвисько «наймудрішого з дурнів у Європі». Обурення викликали релігійні гоніння, англійська буржуазія у своїй більшості належала до протестантської секти пуритан.

У 1625 р. на престол вступив Карл І. Він успадкував абсолютистські погляди батька, який відмовлявся визнавати за парламентом будь-які права. Яків І заявляв: «Монархічна держава є найбільшою річчю на землі, тому що королі не тільки земні намісники Бога, навіть сам Бог вважає їх собі рівними».

Англійська буржуазія і джентрі, незадоволені політикою короля, на початку XVII ст. усе наполегливіше стали вимагати припинення сваволі королівської влади, що діставало вияв у стягненні з населення податків, не затверджених парламентом, у довільній зміні суддів і призначенні на судові посади прихильників короля, у створенні великої кількості монополій, які ущемляли свободу торгівлі. Неприховане невдоволення всього населення країни викликала діяльність Зіркової палати і Висо­коі комісії, які запроваджували в Англії методами терору і по-засудової розправи абсолютизм і державну релігію.