Тема 16. Право Німеччини

1. Цивільне право.

2. Загальна характеристика, система і зміст БГБ.

3. Основні інститути БГБ. Юридичні особи.

4. Договори і зобов'язання з недозволених дій.

5. Право власності та володіння.

6. Шлюб і сім'я.

7. Характерні риси спадкового права.

8. Наступні зміни до БГБ.

9. Торговельне право.

10. Кримінальне право.

11. Трудове і соціальне законодавство.

1. Цивільне право

Найважливішою подією на шляху еволюції німецького права XIX ст. стало прийняття Німецького цивільного уложення (кодексу) 1896 р. (БГБ)¹.

Цивільний кодекс (ЦК) 1896 р. став першою в історії Німеччини загальнонімецькою кодифікацією цивільного права. До прийняття всенімецького ЦК у країні налічувалося понад 30 діючих партикулярних правових систем. Крім партикулярного права, в окремих областях Німеччини діяло так зване загальне право.

До його складу належали імперські (нечисленні) закони і пандектне римське право, що мало в ряді областей Німеччини субсидіарне (додаткове) значення, заповнюючи прогалини місцевого німецького права. Територіально пандектне право діяло для 16,5 млн осіб на західних прусських землях, значній частині Баварії, середньонімецьких герцогствах, великому герцогстві Гессенському, Саксен-Веймарі, колись вільних імперських містах.

В іншому великому територіально-правовому просторі Німеччини першої половини XIX ст. панувало систематизоване місцеве право. Тут формально не визнавалася юридична сила пандектного права. Однак багато його принципів й інститутів вже були інтегровані в німецькі земські кодифікації. До відомих німецьких партикулярних правових зводів належали Прусське земське уложення (Прусський ландрехт) 1794 р. і Саксонський цивільний кодекс 1863 р.

1Бгб — скорочення від німецького Bürgerliches Gesetzbuch (Цивільний кодекс).

Сфера дії Прусського земського уложення поширювалася на 21 млн німців. Під дію норм найбільш сучасного для Німеччини другої половини XIX ст. Саксонського цивільного кодексу 1863 р. підпадало 3,5 млн жителів саксонського королівства. Нарешті, як чинне цивільне законодавство в ряді областей Німеччини (князівства на лівому березі Рейну й у Бадені) слід згадати й Кодекс Наполеона 1804 р. У сфері його дії проживали 8,6 млн чоловік.

Отже, Німеччина 50—60-х років XIX ст. відзначалася глибокою роз'єднаністю норм цивільного права. Але не тільки множинність і фрагментарність правових систем гальмували економічний і правовий розвиток країни. Численні інститути і норми пандектного (римського) права і партикулярного (німецького) законодавства були явно застарілими, не відповідали новим капіталістичним відносинам. Серед них вирізнялися норми, які захищали привілеї королівських і князівських сімей, права дворянської власності та ін.

Вже на початку XIX ст. окремі представники німецької буржуазії і найбільш прогресивні юристи виступали за єдність і кодифікацію цивільного права Німеччини. Однак спроби підготовки всенімецького цивільного кодексу зазнали в першій половині XIX ст. краху. Німецьке юнкерство, зберігаючи політичне верховенство у всіх державах Німеччини, усіляко противилося кодифікації цивільного права, побоюючись втратити свої привілеї.

Новий етап у боротьбі за створення всенімецького цивільного кодексу настає з часу політичного об'єднання німецьких держав під верховенством Пруссії й утворення єдиної Німецької імперії в 1871 р., що створювало об'єктивно сприятливі умови для кодифікації.

Питання про шляхи кодифікації цивільного права Німеччини із самого початку набуло не тільки юридичного, а й політичного і соціального характеру. Боротьба за розробку БГБ розтяглася на чверть століття. Початок був покладений скликанням так званої попередньої комісії, призначеної бундесратом у 1874 р. Вона повинна була встановити загальний план реформи з уніфікації цивільного права Німеччини. Первісні цілі реформи не були, однак, радикальними. Єдність цивільного права мала формуватися на базі права, яке діяло в Німеччині. Консервативні уряди держав — членів імперії всіляко обмежували цілі й обсяг всенімецького БГБ, прагнучи зберегти норми чинного партикулярного права.

2 липня 1874 р. бундесрат призначив першу офіційну комі сію з розробки БГБ. З 11 членів комісії 9 були великими судовими чиновниками і двоє — професорами пандектного права. Матеріал підготовлюваного кодексу був поділений на п'ять книг (загальна частина, зобов'язальне, речове, сімейне і спадкове право). Це була звичайна система в пандектному праві Німеччини. Система Кодексу Наполеона була одностайно відкинута.

Перша комісія працювала в умовах найсуворішої таємності. Тільки через 13 років, у 1887 p., комісія оголосила про завершення роботи. Проект був опублікований і протягом двох наступних років був винесений на публічне обговорення. Його критика ставала усе більш різкою. Негативні відгуки на проект лунали з різних політичних і юридичних сфер. Сам рейхсканцлер О. Бісмарк назвав цей проект «ящиком Пандори». Негативну оцінку проекту дала найбільша юридична асоціація Німеччини — Німецький союз адвокатів. Проти виступила група вчених-юристів на чолі з О. Гирке. Гострій критиці був підданий проект з боку провідних діячів і юристів німецької соціалдемократії. Неприйняття проекту БГБ викликали його загальні недоліки: надмірна романізованість, численні визначення і різка невідповідність його змісту соціально-економічним реаліям Німеччини кінця XIX ст.

Проект БГБ було вирішено переробити докорінно. У 1890 р. бундесрат сформував другу комісію, поповнивши її новими членами. У її складі були представники промисловців, банкірів, провідних політичних партій і вчені-германісти. Підготовлений комісією новий проект усунув безліч положень суто римського походження і запровадив кілька принципів і правил, запозичених з німецьких джерел. Деякі частини проекту були перероблені заново; розширені розділи, які мають соціальне значення. Нарешті, була спрощена мова Кодексу: різко скорочена римська термінологія і ліквідовані численні визначення юридичних інститутів.

Прийнятий бундесратом проект БГБ з певними змінами був представлений рейхстагу як третій проект на початку 1896 р. Ще півроку знадобилося рейхстагу для обговорення і прийняття цього проекту. Сучасники відзначали, що пленарні засідання в рейхстазі щодо проекту БГБ були досить млявими. Німецький цивільний кодекс був прийнятий рейхстагом 222 голосами проти 48, 18 осіб утрималися. Пізніше бундесрат схвалив законопроект БГБ разом із Вступним законом, і 18 січня

1896 р. після затвердження цих актів імператором БГБ став законом.

Для приведення законодавства окремих німецьких союзних держав у відповідність з новим БГБ набрання ним чинності було відкладене, як зазначалося в ст. 1 Вступного закону, до 1 січня 1900 р. Одночасно з БГБ набирав сили важливий Закон про поземельні книги і новий Торговельний кодекс Німеччини.

Отже, на межі XIX—XX ст. Німеччина отримала свій Цивільний кодекс. Багатовікове застосування пандектного права було нарешті припинене.