2. Загальна характеристика, система і зміст бгб

Німецький цивільний кодекс є найбільшою цивільно-правовою кодифікацією. Він налічує 2 тис. 885 статей, не рахуючи 218 статей Вступного закону. БГБ побудований за так званою пандектною системою. Для нього характерна наявність загальної частини і зведення цивільно-правових інститутів в окремі книги: зобов'язальне, речове, шлюбно-сімейне і спадкове право.

У Вступному законі містяться правила про час набрання чинності БГБ, про застосування іноземних законів у Німеччині і німецьких законів за кордоном. Значна кількість норм Вступного закону регулювала відносини БГБ зі старим імперським і особливо земським законодавствами. Як загальне правило, старі імперські закони були залишені в силі, оскільки протилежне не зазначено в БГБ. Статті Вступного закону про співвідношення БГБ з земським правом становили довгий перелік прав, залишених у компетенції земських законодавств окремих німецьких держав. Формула, з якої починалися статті цієї частини Вступного закону, вказувала: «Недоторканними залишаються приписи земського права...». Сконцентровані у Вступному законі винятки і права-привілеї стосувалися головним чином особливого цивільно-правового становища німецького дворянства, що завдавало істотного удару ідеї єдності цивільного законодавства Німеччини. Власне кажучи, справжньої правової єдності в Німеччині наприкінці XIX — на початку XX ст. у сфері цивільного права створити не вдалося.

Основний корпус БГБ складався з таких книг: загальної частини, зобов'язального, речового, шлюбно-сімейного і спадкового права. У загальній частині викладений статус фізичних і юридичних осіб. Ця ж книга містить приписи щодо юридичних угод, термінів давності, про речі і, нарешті, про самозахист і самодопомогу.

В другій книзі Кодексу містяться норми зобов'язального права. У цій книзі викладені загальні положення про зобов'язання, що виникають з договорів, і про окремі договори, як традиційні (купівля, позика, позичка, товариство та ін.), так і нові (наймання робочої сили, парі та ін.). Закінчується друга книга докладним регулюванням зобов'язань з недозволених дій.

У третій книзі Кодексу, крім інститутів володіння і власності, докладно регламентуються так звані служебності (сервітути, обтяження) і різні форми застави рухомості і нерухомості (іпотека).

Четверту книгу становлять норми шлюбно-сімейного права. Тут викладені правила, присвячені умовам вступу в шлюб, особистим і майновим відносинам подружжя, умовам розірвання шлюбу. З інших розділів книги слід відзначити інститут батьківської влади і правове становище дітей (законних і незаконних), опіку і піклування.

Нарешті, у п'ятій книзі Кодексу, присвяченій спадковому праву, регламентуються два порядки спадкування (за законом і за заповітом); юридичне становище спадкоємця; особливий договір про спадкування і правила про «обов'язкову частку» так званих необхідних спадкоємців.

Форма і мова БГБ сприймаються нерідко критично. Вважається, що Німецький ЦК може бути зрозумілий тільки фахівцям-юристам. Для Кодексу характерні довгі, складно сформульовані параграфи і велика кількість спеціальних юридичних термінів. Поряд зі спеціальною юридичною термінологією до Кодексу були включені терміни і звороти соціального й етичного (морального) змісту. До них належать такі, як «добрі звичаї», «добра совість» і «зловживання правом». Вказані особливості мови БГБ не заважають, однак, стверджувати, що його юридична термінологія і форма викладу добре продумані й точні.

Характерна риса БГБ — відсутність загальних юридичних визначень. Відповідні його параграфи мають швидше описовий характер. Загальних визначень навмисно уникали. Пізніше, коментуючи БГБ, німецькі юристи підкреслювали, що вироблення визначень — справа небезпечна для законодавця.

В окремих істотних питаннях Кодекс виявляє явно консервативні риси, «дивиться назад у XIX століття», як висловився один сучасний німецький історик права. Підтвердженням цьому є згадані вище юридичні інститути феодального характеру, різні речові обтяження тощо. Водночас Кодекс закріпив ряд правил, які мають так звану соціально-етичну спрямованість.

Ці норми, що немовби захищають «маленьку людину», дуже характерні для БГБ. В основному вони зосереджені в загальній частині. Характерним для подібних приписів є введення в правові норми позаюридичних, моральних критеріїв (уже згадувані категорії «зловживання правом», «добрі звичаї», «добра совість»). До найбільш відомих належать § 226, який заборонив умисне зловживання своїм правом (заборона «шикани»), і § 138, що оголосив недійсність будь-якої угоди, «яка порушує добрі звичаї». Звичайно, автори БГБ розуміли, що за відсутності в якійсь мірі однозначного юридичного змісту зазначених етичних категорій різко зростала роль суддівського розсуду. Проте можна погодитися із сучасними німецькими вченими-юристами, які оцінюють включення до тексту БГБ групи норм, що мають «соціально-етичну» спрямованість, як досягнення німецького законодавства.