1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленным I. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 130.

середити все управління в своїх руках, спираючись на різні категорії чиновників, які становили розгалужену мережу органів виконавчого і судового апарату.

Спеціальна група царських чиновників була пов'язана, наприклад, з організацією управління царським господарством, з діяльністю, пов'язаною з поповненням царської казни. Артха-шастра згадує чиновників, покликаних наглядати за царськими пасовищами, за гаванями, за судноплавством, які відали мор-ською торгівлею, суднобудуванням тощо. З регулюванням економічного життя країни була пов'язана діяльність спеціальних категорій чиновників (адхьякша), серед яких важливе місце посідали чиновники фінансового відомства, які відали збиранням податків, державною казною. Ці чиновники згідно з законами Ману повинні були мати такі якості, як «чесність, розум, непохитність». Виокремлювалася також особлива група чиновників, яка відала питаннями постачання армії. Залежно від роду діяльності вони підпорядковувалися або головному збирачеві податків, або головному скарбнику, або головнокомандуючому армією (сенапаті).

Серед інших вищих чиновників особливе місце посідали головний суддя, юридичний радник царя і радник царя у справах культу, вихователь його синів, верховний придворний жрець (пурохіта).

Поряд із призначенням чиновників царською владою існувала практика передачі чиновницьких посад у спадок, чому сприяла кастова система. Для надання належної ефективності державному апарату Маурьї створили мережу контрольних, наглядових посад, інспектуючих чиновників — шпигунів, царських таємних агентів, яких цар приймав удень і вночі.

Особливою складністю в імперії Маурьїв відзначався адміністративний поділ і пов'язана з ним система місцевого самоврядування.

Лише частина території імперії перебувала під безпосереднім управлінням царя і його двору. Найбільшою адміністративною одиницею була провінція. Серед них виділялися п'ять найбільших, управління якими здійснювали царевичі, іншими — прикордонними — управляли інші члени царської сім'ї. Основними функціями правителя провінції були: захист її території, охорона порядку, збір податків, забезпечення будівельних робіт.

Меншою адміністративною одиницею був округ, очолюваний окружним начальником, «думаючим про усі справи», до його обов'язків входив контроль над сільською адміністрацією.

Він отримував дохід «з міста» (закони Ману, VII, 119. «Управитель десятьма нехай користується однією кулою, управитель двадцятьма — п'ятьма кулами, управитель над сотнею сіл — селом, управитель тисячі — містом»)¹.

Артхашастра (II, 1) вирізняє чотири види сільських областей, які складаються з 800, 400, 200 і 10 поселень і відповідних їм місцевих управителів. Характерним є те, що платня давалася управителю, починаючи з 10 сіл. Це свідчить про те, що староста села-общини, «головний мешканець» села (граміка), не був царським чиновником. Обов'язками старости було збирання податків, нагляд за порядком в общині тощо. Найважливіші питання внутрішньообщинного життя — іригація, відправлення общинних культів, охорона від розбійників та ін. — вирішувалися на общинних зборах. У вирішенні питань, пов'язаних з продажем землі, встановленням меж земельних ділянок, важлива роль належала раді старійшин.

Суд. У Стародавній Індії існували дві системи судів — царські та внутрішньообщинні. Найвищою судовою інстанцією був суд, в якому брав участь сам цар «разом із брахманами і досвідченими радниками», або судова колегія (сабха), яка заміщувала його і складалася з призначуваного царем брахмана «в оточенні трьох суддів» (закони Ману,VIII, 10. «Той, прийшовши у високий суд в оточенні трьох суддів, нехай розглядає справи того [царя], сидячи або стоячи»). Тлумачити в суді норми права — дхарми міг брахман, у крайньому разі кшатрій чи вайшій (VIII, 20. «За бажанням царя тлумачити дхарм'и може брахман, який живе своїм походженням але неосвічений, чи тільки такий, що називає себе брахманом, [хоча його походження невідоме], але шудра — ніколи»; 21. «Країна того царя, для якого шудра з його відома дає визначення дхарми, «гине, як корова в болоті»)². Як найвищому судді царю належало право щорічно оголошувати амністії.

Судячи з Артхашастри (III, 1), в усіх адміністративних одиницях, починаючи з 10 сіл, повинна була призначатися судова колегія з трьох суддівських чинів. Крім того, спеціальні судді розбирали кримінальні справи, здійснювали «нагляд за злодіями». Особливо велика відповідальність у боротьбі зі злочинами иежала на міській владі, яка за допомогою своїх агентів