Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Uchebnik_Po_IGPZS_Glinyany.doc
Скачиваний:
1500
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
3.91 Mб
Скачать

4. Договори і зобов'язання з недозволених дій

Характерною зовнішньою особливістю ЦК є висування на перше місце, поперед права речового, зобов'язального права. Це підкреслило більш високе значення капіталістичного, товарно-грошового господарства, перед інтересами якого відступили на другий план традиційні інститути, пов'язані з правом власності.

Основна частина другої книги БГБ — «Зобов'язальне право» — присвячена договірному праву. Відповідно до прийнятої установки БГБ не дає визначення ні зобов'язання в цілому, ні договору зокрема. Реконструюючи найсуттєвіші ознаки розуміння БГБ договору, можна відзначити таке. Договір розумівся як юридичний зв'язок між двома або кількома особами. Змістом договору могло бути будь-яке «надання (задоволення)» як позитивна дія, так і утримання від такого. Такий юридичний склад договору слід вважати традиційним для європейського права і його загального римського джерела.

В основу договірного права був покладений класичний принцип свободи договору. Він не представлений прямо в тексті БГБ, але постійно згадується в Мотивах і Протоколах до проекту Кодексу.

Свобода встановлення договірних зобов'язань стримувалася в Кодексі звичайними для цивільного законодавства нечисленними легальними умовами їхньої дійсності. БГБ не допускав насамперед договорів, які прямо порушують які-небудь приписи законів (§ 309). Ряд вимог ЦК висував до осіб, які мають право укладати договори. Коло таких осіб досить широке. До них БГБ включає заміжніх жінок і осіб, які не досягли повноліття (21 рік).

До обов'язкових умов дійсності договорів відповідно до БГБ належить згода сторін «з усіх пунктів договору», причому згода тлумачиться Кодексом головним чином як згода волевиявлення сторін (а не згода їх воль). Прийнята БГБ нова «теорія волевиявлення» була покликана надати зобов'язальним (договірним) зв'язкам більшої визначеності й стабільності в інтересах цивільного обігу. Згідно з БГБ угода, незважаючи на невизначеність волі сторін, є дійсною, якщо наявне волевиявлення сторін.

Як загальне правило, для дійсності договору не потрібно спеціальної форми. Однак для окремих договорів ЦК встановив обов'язкову форму. Така форма була безумовно необхідна для угод з нерухомістю (землею, будівлями). Основоположне значення форма договору мала для особливого виду зобов'язань — абстрактних. їхнє існування — особливість БГБ. Відмітна риса абстрактного зобов'язання (абстрактної обіцянки сплати боргу, векселя) полягала в повному розриві зі звичайною у договірному праві підставою (каузою). Предметом зобов'язання тут була сама обіцянка, яка оформлялася (§ 780). Абстрактний характер таких зобов'язань (відрив від каузи) різко посилював їхню ВІЛЬНІСТЬ (право переуступки), що було дуже ВИГІДНО капіталістиічному обігу і великим фінансовим об'єднанням — банкам.

У цілому легальні обмеження свободи договорів у БГБ нечисленні і традиційні. Однак для БГБ був характерний особливий вид обмежень дійсності договорів. Йдеться про вже згадувані вище соціально-етичні критерії «добрих звичаїв» і «доброї совісті». Крім згадуваного § 138, що прямо визнає недійсною будь-яку угоду, яка суперечить «добрим звичаям», слід назвати і правила про тлумачення договорів (§ 157) відповідно до вимог «доброї совісті» і, нарешті, правило про виконання договорів так, «як того вимагає добра совість і відповідно до звичаїв цивільного обігу» (§ 242).

З окремих договорів, регульованих БГБ (понад 20 конкретних договорів), слід вказати на наступні два, які є найбільш поширеними: купівля-продаж і наймання робочої сили.

Договір купівлі-продажу урегульований у ЦК за правилами римського права. Купівля характеризується за допомогою опису основних обов'язків продавця і покупця. Істотною ознакою німецького договору купівлі-продажу є розмежування БГБ двох обов'язкових юридичних моментів: а) угоди сторін і б) фактичної передачі покупцю права власності на річ. Ризик випадкової загибелі речі переходить на покупця лише після передання речі. До відмітних рис німецького договору купівлі-продажу слід віднести підвищену турботу творців БГБ про так звану зворотну купівлю і переважну купівлю. Тим самим БГБ знову демонструє особливе ставлення до цілком певних груп, насамперед німецького дворянства (юнкерства).

Економічно найважливішим є договір найму послуг (робочої сили). Остаточний проект БГБ вирізнив норми цього договору в особливий розділ і значно розширив його зміст до 20 параграфів. Німецьких робітничий клас домігся певних юридичних поступок. До найвагоміших його здобутків слід віднести §§ 616, 618 і 629. Перший з них надав робітнику певні гарантії збереження свого місця і заробітної плати у разі хвороби, особливих сімейних обставин тощо. Особливо важливий § 618. Він зобов'язував наймача піклуватися про техніку безпеки для робітників. Нарешті, § 629 надавав найманцям «необхідний час» для спроб знайти нову роботу у разі попередження про звільнення. Приписи про наймання робочої сили традиційно вважаються найбільш соціально орієнтованою групою норм БГБ.

Значне місце (§§ 823—853) БГБ приділив зобов'язанням, які випливають з недозволених дій. У вигляді загального правила

Кодекс підтримав принцип вини як основи відповідальності особи за заподіяння шкоди. У соціальному плані це означає, що потерпілі від нещасних випадків (як правило, наймані робітники) неминуче опиняються в становищі, коли відшкодування збитку на їх користь прямо зумовлене доказом наявності вини в особи, яка завдала шкоди (як правило, особи, економічно сильнішої), що на практиці далеко не завжди можливо.

Основні приписи Кодексу щодо цивільно-правових порушень містяться в §§ 823—826. Дуже характерним є § 824. Він оголосив «недозволеними діями» випадки, коли особа «ствердує або розголошує обставину, що підриває промисловий чи торговий кредит іншого...» за умови, «якщо вона повинна було знати, хоча і не знала, що обставина неправдива». Це правило БГБ було спробою встановити контроль юридичними засобами над методами капіталістичної конкуренції. Немовби продовжуючи цю лінію, до Кодексу включено ще один «соціально-етичний» припис: «Хто умисно заподіє шкоду іншому способом, який суперечить добрим звичаям, той зобов'язаний відшкодувати йому цю шкоду». Саме цей параграф БГБ німецькі суди намагалися використати, визнаючи такими, що суперечать «добрим звичаям», бойкот та інші форми боротьби робітників. Включення до Кодексу § 826 дало законодавцю гнучку юридичну формулу, однаково придатну як для притягнення до відповідальності за вчинене цивільне правопорушення, так і для втручання в трудові конфлікти.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]