3. Еволюція американського федералізму

Боротьба тенденцій централізації і децентралізації в умовах чіткого конституційного розмежування компетенції федерації та її суб'єктів — штатів не слабшала в історії США. Ця боротьба протягом більш ніж двовікової історії розвитку американського федералізму велася головним чином навколо проблеми взаємовідносин, розмежування компетенції між федеральними органами й органами окремих штатів. Ті зміни, що відбували ся в цій сфері, діставали вияв головним чином у рішеннях Верховного суду, який фіксував їх з урахуванням потреб часу, політичної доцільності, розстановки соціально-політичних сил у країні.

Підсумком громадянської війни 60-х років ХІХ ст. стала доктрина «вічного союзу», визнання США як єдиної держави, створеної з волі всього американського народу, що виключає право будь-якого штату на сецесію і на відмову визнавати дії федерального Конгресу неконституційними.

Після громадянської війни першою постала проблема створення єдиного економічного простору (до 1877 р. штати, незважаючи на заборону, мали навіть власні гроші). Спір між федерацією та її суб'єктами почав зосереджуватися на інтерпретації одного з положень Конституції (ст. 1, розд. 8) про право федерального Конгресу регулювати торгівлю між штатами. Виникла доктрина «двостороннього федералізму», яка виходила з того.

що сфери діяльності національного уряду штатів повинні бути розмежовані, але торгівля між штатами має регулюватися відповідно до Конституції федеральним Конгресом і тільки всередині штатів — штатами. Широке тлумачення цієї доктрини дало можливість центру регулювати майже всі питання, пов'язані з комерційною діяльністю, які так чи інакше виходять за межі штату.

Тенденція централізації «по вертикалі», перетікання повноважень від штатів до центру найбільш яскраво виявилась у період «нового курсу» Рузвельта, в умовах концентрації коштів для виходу з кризи, здійснення федеральних економічних і соціальних програм, значного посилення влади президента, зростання кількості численних федеральних регулюючих відомств. Вона зберігалася і після 30-х років, коли Верховний суд не стільки з'ясовував відносини федерації і штатів, скільки обґрунтовував політичну лінію їх співробітництва з метою вирішення загальних соціально-економічних завдань. Це дозволило федеральній владі регулювати багато напрямів економічної діяльності в країні. У результаті до 40-х років не тільки сільське господарство, а й промисловість опинилися у віданні федеральної влади, що і було підтримано в рішенні Верховного суду 1942 р., який встановив загальне правило, що Конгрес може прийняти закон, конституційність якого не може бути піддана сумніву, якщо він стосується регулювання майже будь-якого типу економічної діяльності, у будь-якому районі країни.

Посилення контролю з боку федерації над штатами відбувалося і за рахунок збільшення їх фінансової залежності від центру. Якщо до XX ст. федеральні субсидії штатам, місцевим органам були невеликими і нечисленними, то потім їх масштаби почали різко збільшуватися. З 1960 р. федеральна допомога штатам подвоювалася кожні п'ять років. У 1980 р. вона досягла 28% витрат у штатах. Величезні кошти йшли на здійснення 400 федеральних програм, серед яких найбільшими були соціальні програми допомоги сім'ям з низьким рівнем доходів, безробітним, багатодітним матерям і сім'ям з дітьми-ін-валідами, будівництва дешевого житла, допомоги охороні здоров'я та ін. Потім на перший план почали виходити загально-федеральні програми боротьби зі злочинністю, охорони навколишнього середовища тощо. Та обставина, що з 60-х років уже половина усіх федеральних субсидій почала витрачатися на вищевказані цілі, була пов'язана не тільки з кардинальною зміною пріоритетів федеральної політики, а й із формуванням нового порядку видачі субсидій. Якщо до 60-х років вони видавалися на запит штатів і за їх участі, то потім федеральний уряд почав в меншій мірі керуватися вимогами штатів і в більшій тим, що він вважав сферою загальнонаціональних інтересів. Маючи на меті ці інтереси, федеральний уряд міг навіть через голову штатів направляти субсидії в розпорядження окремих міст або районів. Зростання обсягу федеральної допомоги, а також зміна порядку її надходження набули для штатів у 70-х роках такого значення, що виникли побоювання, що Вашингтон «прибирає до рук» місцеве управління. Цьому сприяли і встановлені доктрини «таких, що маються на увазі» чи «іманентно властивих» федеральному Конгресу законодавчих прав, які давали йому право втручатися в законодавчі повноваження штатів.

Політика надмірної централізації не могла не наштовхнутися на перешкоди з боку штатів. Одержала поширення практика резолюцій місцевих легіслатур про «вторгнення федерації до сфери правової компетенції штатів». Під впливом зростання антивоєнних настроїв (проти війни у В'єтнамі) почали прийматися закони, що розходяться з офіційною політичною лінією Вашингтона. У штаті Массачусетс, наприклад, у 1970 р. був прийнятий закон, який звільняв громадян штату від відповідальності за ухилення від участі у війні на тій підставі, що рішення про її початок не було прийнято Конгресом. Під гаслами «суверенітету штатів» виступали і реакційні регіональні сили, супротивники федеральних соціальних програм.

Непомірний тягар дотацій змушував і національний уряд шукати шляхи його полегшення. Змінювалися форми дотацій. Вони йшли у вигляді звільнення штатів від податків, об'єднаних грантів, сума яких залежала від розмірів грошової участі у здійсненні федеральних програм самого штату або місцевої влади та ін. Але при цьому федеральний уряд не припиняв уводити все нові формальні обмеження для використання на місцях дотаційних коштів.

Спроби Р. Ніксона в 1979 р. передати штатам відповідно до політики «нового федералізму» більше повноважень у питаннях створення, управління і фінансування програм не дали очікуваних результатів. Рішучий наступ на надмірну централізацію почала у 80-х роках республіканська адміністрація на чолі з Р. Рейганом, яка діяла під гаслами «пошуків життєздатного партнерства», «повернення штатам функцій, які вони можуть здій-нювати краще».

Новий план Р. Рейгана щодо вдосконалення міжурядових відносин був інкорпорований у загальну стратегічну лінію оздоровлення економіки і передбачав такі цілі: а) зменшення впливу федеральних органів на місцеві справи на основі посилення довіри до місцевої влади; б) заміну цільових федеральних субсидій «блоковими», які виділялися на ряд програм кільком штатам; в) поетапну передачу штатам відповідальності за фінансування багатьох програм разом з передачею їм певних фінансових коштів, податкових надходжень з відповідним скороченням статей федерального бюджету, спрямованих на фінансування соціальних програм.

У здійсненні політики «нового федералізму» Р. Рейган анулював низку програм, таких, як Корпус із працевлаштування молоді і створення державних робочих місць, Комісію з регіонального розвитку тощо, залишивши, однак, гранти на міський розвиток, на будівництво муніципальних багатоквартирних будинків та ін. Федеральні суди сприяли в цей час розвитку уніфікованих стандартів і вимог, які висувалися до штатів, що бажають одержати державні субсидії.

Політика «нового федералізму» не змінила, однак, кардинально відносин центру і штатів. І нині федеральний уряд відіграє головну роль у здійсненні соціальних програм. Крім того, він через зміну умов набув ряду напрямів діяльності, раніше йому не властивих, наприклад, боротьба зі злочинністю (яка усе більше має не тільки міжрегіональний, а й міжнародний характер), розвиток загальноосвітньої системи освіти (про що свідчить, зокрема, створення в 1979 р. Федерального міністерства освіти) тощо. Але ця політика сприяла досягненню більшого взаєморозуміння, більшої участі місцевих органів у вирішенні загальнонаціональних соціальних завдань, у здійсненні соціальних програм.

Американський федералізм, пройшовши через усі труднощі і катаклізми під час пошуку ефективної взаємодії шляхів легітимного зняття напруги, яка природно виникає між владними органами всіх рівнів, нині постає у формі «кооперативного федералізму», що виходить із прагматичних принципів «корисності і вигоди» для країни і виключає непримиренне «перетягування» каната» у боротьбі за владу.