3. Територіальна роздробленість та її закріплення в нормативних актах

Зміни в становій структурі. У XIII—XIV ст. Німеччина остаточно розпадається на безліч князівств, графств, бароній і лицарських володінь, економічно і політично роз'єднаних регіонів.

Водночас завершується оформлення системи станів і станового представництва. Важливою особливістю станової структури, що виросла в Німеччині безпосередньо з «щитів» васальноленної ієрархії, були дробність і відсутність єдності в масштабі всієї країни. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах — земські стани. До перших належали імперські князі, імперські лицарі і представники імперських міст, а до других — дворяни і духовенство князівств та городяни князівських міст.

У зв'язку з подальшим розширенням і посиленням політичної ролі стану князів серед них виділилася нечисленна група світських і духовних аристократів, що і раніш впливали на вибори королів, — так звані курфюрсти (князі-виборці).

З феодальної ієрархії німецького середньовіччя майже повністю зникає середнє дворянство. Частина його піднялася до становища князів, інша перейшла до нижчого дворянства. У свою чергу, нижче дворянство — основна маса лицарства — втрачає колишнє значення у зв'язку з появою вогнепальної зброї, значна частина його розоряється.

Відбувається і диференціація духовенства, яке чітко поділилося на вище (єпископи, абати) і нижче (сільські і міські священики). Вище духовенство Німеччини було численнішим, багатшим і могутнішим, ніж в інших західноєвропейських країнах, і входило до складу князів, у тому числі і курфюрстів. Нижче духовенство перебувало в значно гіршому становищі і за умовами свого життя наближалося до трудящого населення.

Соціальне розшарування в німецьких містах привело до утворення трьох різних груп. Міська верхівка (патриціат) тримала в руках усі міські успадковувані посади. Бургомістри імперських міст, які обиралися з патриціату, представляли місто в рейхстазі. В опозиції до патриціату стояли дві інші групи: бюргерство (середня частина населення міст, повноправні майстри) і міський плебс (підмайстри, поденники, незаможні городяни).

У Німеччині XIV ст. виділилося три райони з різним становищем селянського населення. У Саксонії поширилася практика відпущення селян на волю без землі і надання їм наділів в оренду. На півдні і південному заході Німеччини панщина була в основному замінена грошовою рентою. Нарешті, на колонізованих східних землях селяни одержали значні земельні наділи, економічну самостійність і особисту свободу. Феодалам виплачувалися помірні фіксовані платежі. Однак із другої половини XIV ст. тут посилюється тягловий тягар, відбувається захоплення общинних земель, що, як і в інших країнах (наприклад, в Англії), було пов'язано з пошуком феодалами додаткових доходів в умовах розвитку ринку. Саме на східних землях почала складатися та форма землеволодіння, яка була попередником прусського юнкерського маєтку.

Величезний вплив на подальший соціально-економічний і політичний розвиток імперії мали Реформація¹, селянська війна 1525—1527 рр. і викликана ними Тридцятирічна війна 1618—1648 рр. Реформація ще більше роз'єднала Німеччину за ознакою віросповідання на протестантську (північ) і като