- •В.П. Глиняний
- •Isbn 966-7613-72-0
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •Тема 5. Арабський халіфат та його мусульманське право
- •Тема 6. Салічна правда — пам'ятка ранньофеодального права франків
- •Тема 7. Велика хартія вольностей 1215 р.
- •Тема 8. Законник Стефана Душана 1349 р. -збірник сербського феодального права
- •Тема 9. Держава і право феодальної Франції
- •Тема 10. Феодальна держава і право в Німеччині
- •Тема 11. Конституційні акти і формування парламентарної монархії в Англії (1640—1917 рр.)
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сша
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції (1789—1804 рр.)
- •Тема 14. Право Франції
- •Тема 15. Утворений Німецької імперії 1871 p.
- •Тема 16. Право Німеччини
- •Тема 17. Японія
- •Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині
- •Тема 19. Сполучені Штата Америки в XX ст.
- •Тема 20. Франція в XX ст.
- •Варіант відповідей на питання планів семінарських занять Розділ і. Рабовласницька держава і право
- •Тема 1. Закони царя Хаммурапі — правова пам'ятка рабовласницької держави
- •1. Утворення Вавилонської держави та її суспільно-політичний устрій
- •2. Право за законами Хаммурапі
- •2.1. Загальна характеристика законів Хаммурапі. Їх структура
- •2.2. Правове становище окремих груп населення за законами Хаммурапі (авілумів, мушкенумів, тамкарів, редумів, баїрумів, селян, рабів)
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м. , 1984. — с. 13.
- •2Див.: Там само. — с. 23. 3Око за око, зуб за зуб!»
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с 22.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •2Міра ємності, шо дорівнює- 0,84 л.
- •3 Ше (шеум) — міра ваги, що дорівнює 0,046 г.
- •4 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 16.
- •2С. 14. 3 Див.: Там само.
- •1 Письмовий договір купівлі-продажу. Особи, які займали командні посади в армії.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 20.
- •2 Див.: Там само. — с. 22, 23.
- •3 Див.: Там само. — с. 20.
- •2.3. Договір позики
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 15.
- •2 1 Сикль — 1'/120 кг срібла, вартість 225 л ячменю, середньомісячна оплата праці найманого працівника.
- •§ 106: «Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і запереяуватиме це перед своїм тамкарем, то цей тамкар має викри-
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 23.
- •1 Див.: Там само. — с. 24.
- •2.4. Шлюбно-сімейне право
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 15.
- •2 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 18. .
- •3 Див.: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — к., 1998. — t. 1. — с. 20.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18,
- •1 Див.: Синайский в. И. Личное и имущественное положение замужней женщины в
- •1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.
- •1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.
- •§ 134: «Якщо чоловік буде взятий у полон і в його домі не залишилося засобів до існування, то його дружина може увійти у дім іншого; ця жінка не є винною».
- •1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 22.
- •2 Див.: Там само. — с. 17.
- •3 Див.: Там само. — с. 13.
- •4 Див.: Там само. — с. 14.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 19.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 19.
- •1 Вочевидь йдеться про випробування водою; різновид ордалії (суду божого).
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії
- •1 Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — сПб., 1994. — с. 49-51.
- •2 Див.: Там само. — с. 49.
- •1Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — сПб., 1994. — с. 50.
- •2. Державний устрій в імперії маурьїв
- •1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 27.
- •2 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 26.
- •3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 133.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 138.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленным I. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 130.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. ЭлЬмановича, проверенный и исправленный г.Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 137.
- •2 Див.: Там само. — с. 148.
- •3. Основні риси права Стародавньої Індії
- •3.1 Загальна характеристика законів Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 135.
- •2 Див.: Там 'само. — с. 177. 2 Див.: Там само. — с. 136.
- •1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 32.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.
- •2 Див.: Там само. — с. 29.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.
- •1 Див.: Законы Мену / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.. 1960. - с. 183.
- •2 Див.: Там само. — с. 161.
- •3.2. Регулювання майнових відносин за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 147.
- •2 Див.: Там само.
- •3 Див.: Там само. — с. 162.
- •4 Див.: Там само. — с. 161.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 161. 2Див.: Там само. — с. 162.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., i960. - с. 166.
- •3.3. Регулювання шлюбно-сімейних відносин за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •2 Гуру — учитель, брахман, який навчає священному писанню. 3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Розанов в. В. Религия, философия, культура. — м., 1992. — с. 14.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 23.
- •4 Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — т. 1. — сПб., 1994. — с. 49. 5 Див.: (иконы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 167.
- •1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиним м., i960. - с. 167.
- •3 Наприклад, бpaтом нареченої з дозволу її батька (Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 115).
- •4 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 57.
- •2Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.; 1960. - с. 193. 3Див.: Там само.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 178, 193.
- •2 Див.: Там само. — с. 199.
- •3 Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (Див.: Там само — с. 188).
- •4 Див.: Там само.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - m., 1960. - с. 56, 57.
- •2 Див.: Там само. - 111, 37-38. - с. 57.
- •1 Ці настанови належать до пізнішої редакції, оскільки ними встановлюється позбавлення батьків їх влади.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 115.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Мэн. Древнейшая история учреждений / Пер. А. Нахимова. — сПб., 1876 — с. 259.
- •2 Див.: Там само. — с. 257.
- •1 Див.: Унтер и. Брак в его всемирно-историческом развитии. — к., 1885. — с. 18. 2Див.: Там само. — с. 18.
- •3.4. Злочини і покарання за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 177.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 180.
- •2 Див.: Там само. — с. 237.
- •4 Див.: Там само. - с. 246, 247.
- •3.5. Судовий процес за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 235.
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •1Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 21. — с. 117.
- •1 Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. - т. 21. - с. 111.
- •1.2. Реформи Солона
- •1.3. Реформи Клісфена
- •1.4. Демократизація державного устрою Афін в результаті реформ Ефіальта і Перикла
- •2. Державний устрій Афін у V—IV ст. До н. Е.
- •2.1. Народні збори
- •2.2. Рада п'ятисот
- •2.3. Геліея. Афінська армія. Поліцейські функції
- •3. Основні риси афінського права
- •3.1. Джерела афінського права. Закони Драконта
- •3.2. Право власності
- •3.3. Зобов'язальне право
- •3.4. Сімейне і спадкове право
- •3.5. Кримінальне право і судочинство
- •4. Рабовласницька держава в Спарті
- •4.1. Утворення Спартанської держави
- •4.2. Суспільний лад Спарти
- •4.3. Державний устрій Спарти
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •1. Виникнення держави у Стародавньому Римі. Реформи Сервія Туллія
- •1 Асе — мідна римська монета V—II ст. До н. Е. Вагою 327,5 г.
- •2. Суспільний лад і правове становище населення Риму в період республіки
- •3. Державний устрій Римської республіки
- •4. Занепад Римської республіки і перехід до імперії. Принципат і домінат
- •5. Римське право
- •5.1. Основні етапи розвитку римського права
- •5.2. Джерела римського права найдавнішого, класичного і посткласичного періодів
- •6. Закони XII таблиць — найдавніша пам'ятка римського рабовласницького права
- •6.1. Право приватної власності за Законами XII таблиць
- •6.2. Договір позики
- •6.3. Злочини і покарання
- •7. Процес у Стародавньому Римі (досудові відносини сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії)
- •8. Римське право класичного і посткласичного періодів. Преторське право
- •9. Право приватне і право публічне
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Соч. - t. 1. - с. 347.
- •10. Право народів
- •11. Зобов'язальне право. Типи договорів. Зобов'язання із заподіяння шкоди (з деліктів)
- •12. Кримінальне право і процес
- •Розділ II. Феодальна держава і Право
- •1 Слово «медина» арабською означає «місто». Мединою почали називати Ясриб (Інгрип), коли він став центром політичного об'єднання Аравії.
- •1.2. Виникнення ісламу
- •1.3. Суспільний і державний устрій Арабського халіфату
- •1Зороастр (Заратуштра) — міфічний пророк в давньому Ірані, який вважався засновником особливої релігії зороастризму, поширеної в Ірані, Середній Азії й Азербайджані.
- •1 Visir — арабською означає «той, хто носить тяжке».
- •2. Мусульманське право (шаріат)
- •2.1. Особливості становлення і розвитку мусульманського права
- •1 Див.-: Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. - с. 193. 1 Див.: Там само.
- •2.2. Джерела мусульманського права
- •2.3.Право власності
- •2.4. Зобов'язальне право
- •2.5. Шлюбно-сімейне і спадкове право
- •2.6. Кримінальне право
- •2.7. Судочинство
- •1 Див.: Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. — с. 209.
- •Тема 6. Салічна правда — пам'ятка ранньофеодального права франків
- •1. Виникнення Франкської держави. Реформи Карла Мартелла
- •1 Першою цифрою в «варварських правдах» позначається титул, другою — стаття. 2 Спадкове, на відміну від бенефіцію, феодальне земельне володіння, надане сеньйором своєму васалу за службу.
- •2. Варварські правди та їх загальна характеристика
- •§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
- •§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 — с. 77, 78.
- •§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди)'.
- •§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. Ден., що становить 600 сол.)2.
- •§ 3. Якщо хтось — чоловік або жінка — назве вільну жінку повією і не доведе цього, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 77.
- •2 Див.: Там само. — с. 73.
- •3 Див.: Там само. — с. 76.
- •5. Судовий процес
- •5.1. Процесуальні відносини сторін до суду
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 78.
- •5.2. Виклик до суду
- •Тема 7. Велика хартія вольностей 1215 р.
- •2. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р.
- •3. Правове становище різних груп населення Англії за Великою хартією вольностей 1215 р.
- •3.1. Права і привілеї великих баронів
- •1 Рельєф — феодальний платіж сеньйору за право вступити у володіння спадковими землями (феодом, баронією) після смерті попередника. Розмір його міг бути досить значним (до половини вартості держання).
- •2 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 97.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 100.
- •2 Див.: Там само. — с. 98.
- •3.2. Відображення в Хартії інтересів лицарів і городян
- •2 Див.: Там само. — с. 98
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 99.
- •4. Значення Великої хартії вольностей 1215 р. В історії феодальної держави і права Англії
- •1 Див.: Хлестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 с. 99.
- •Тема 8. Законник Стефана Душана 1349 р. — збірник сербського феодального права
- •1. Утворення Сербської феодальної держави, її суспільний і державний устрій
- •2. Прийняття Законника Стефана Душана, його загальна характеристика
- •3. Правове становище християнської церкви в Законнику Стефана Душана
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 — с. 116.
- •2 Див.: Там само.
- •3 Див.: Там само. — с. 119.
- •4. Злочини і покарання за Законником Стефана Душана
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 149.
- •2 Див.: Там само. — с. 148.
- •3 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
- •4 Див.: Там само. — с. 149.
- •5. Суд і процес
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
- •2 Див.: Там само. — с. 151.
- •3 Див.: Там само.
- •Тема 9. Держава і право феодальної Франції
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 152.
- •2 Див.: Там само. — с. 151.
- •1. Сеньйоріальна монархія. Реформи Людовіка IX
- •2. Станово-представницька монархія Зміни в правовому становищі станів у XIV—XV ст.
- •3. Абсолютна монархія
- •4. Характеристика основних джерел права
- •4.1. Джерела права
- •4.2. Право феодальної власності на землю
- •4.3. Зобов'язальне право
- •4.4. Державна регламентація виробництва і торгівлі
- •4.5. Сімейне і спадкове право
- •4.6. Кримінальне право
- •4.7. Судовий процес
- •Тема 10. Феодальна держава і право в Німеччині
- •1. Становлення і розвиток ранньофеодальної держави
- •2. Державний устрій. Королівська влада і центральні органи управління
- •3. Територіальна роздробленість та її закріплення в нормативних актах
- •1 Реформація — релігійний за формою, буржуазний рух під гаслом реформи католицької церкви.
- •4. Загальна характеристика джерел права
- •Розділ III. Буржуазна держава і право
- •Тема 11. Конституційні акти і формування парламентарної монархії в Англії (1640—1917 рр.)
- •1. Причини, етапи й особливості Англійської буржуазної революції XVII ст.
- •1.1. Економічні передумови
- •1 Див.: Маркс к. Буржуазия и контрреволюция / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 6. — с. 115.
- •1.2. Соціальні передумови
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Манифест Коммунистической партии. Соч. — т. 4. —
- •1.3. Ідеологічні і політичні передумови
- •1 Пресвітер (від грец.) — старійшина. В ранньохристиянській церкві так називалися керівники місцевих християнських общин.
- •1.4. Петиція про право
- •1.5. Початок і основні етапи революції
- •1.6. Протекторат Кромвеля
- •1Коммонери — члени палати громад.
- •1.7. Реставрація монархії
- •1.8. «Хабеас корпус акт» 1679 р.
- •1.9. «Славна революція» 1688 р.
- •1.10. Білль про права 1689 р. Акт про престолонаслідування 1701 р.
- •1.11. Встановлення конституційної монархії
- •1.12. Дуалістична монархія
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Соч. - т. 11. - с. 106.
- •4. Корона
- •5. Акт про парламент 1911 р.
- •6. Судова система і поліція
- •7. Право
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сіла
- •1. Економічне і політичне становище американських колоній Англії
- •1Квакери — особлива протестантська секта.
- •2. Війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 р. І утворення сіла
- •3. Статті Конфедерації 1781 р., їх характеристика
- •4. Прийняття Конституції сша 1787 p., її зміст
- •5. Перший цикл поправок до Конституції сша (1791 р.)
- •6. Громадянська війна 1861—1865 р., її економічні і політичні наслідки. Другий цикл поправок до Конституції сша (1865-1870 рр.)
- •7. Реконструкція Півдня. Виникнення Ку-клукс-клану
- •8. Конгрес
- •9. Президент
- •10. Місцеве управління, суд і поліція
- •11. Право
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції (1789—1804 рр.)
- •1. Причини й етапи буржуазної революції у Франції
- •2. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. І Конституція 1791 р. Їх зміст і характеристика Декларація прав людини і громадянина 1789 р.
- •3. Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
- •4. Державний устрій якобінської диктатури, її основні соціально-економічні і політичні перетворення
- •5. Термідоріанський переворот. Конституція 1799 р. Період Консульства
- •6. Утворення імперії Наполеона
- •Тема 14. Право Франції
- •1. Формування правової системи Французької республіки
- •2. Цивільний кодекс Наполеона 1804 р.
- •3. Розвиток цивільного і торговельного законодавства в XIX—XX ст.
- •4. Розвиток трудового і соціального законодавства
- •5. Розвиток кримінального права і процесу в XIX—XX ст.
- •6. Кримінально-процесуальне законодавство
- •Тема 15. Утворення Німецької імперії 1871 p.
- •1. Суспільно-політичний розвиток Німеччини до 1871 р.
- •2. Об'єднання Німеччини
- •3. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1871 р.
- •3.1. Союзна рада
- •3.2. Німецький імператор
- •3.3. Імперський канцлер
- •3.4. Рейхстаг
- •3.5. Політичний режим кайзерівської Німеччини
- •Тема 16. Право Німеччини
- •1. Цивільне право
- •1Бгб — скорочення від німецького Bürgerliches Gesetzbuch (Цивільний кодекс).
- •2. Загальна характеристика, система і зміст бгб
- •3. Основні інститути бгб. Юридичні особи
- •4. Договори і зобов'язання з недозволених дій
- •5. Право власності та володіння
- •6. Шлюб і сім'я
- •7. Характерні риси спадкового права
- •8. Наступні зміни до бгб
- •9. Торговельне право
- •10. Кримінальне право
- •11. Трудове і соціальне законодавство
- •Тема 17. Японія
- •1. Переворот Мейдзі 1868 р.
- •2. Адміністративні і соціально-правові реформи
- •3. Утворення політичних партій
- •4. Конституція 1889 р.
- •5. Урядова влада і центральна адміністрація
- •6. Конституція 1947 р.
- •1 Див.: Жидков о. А., Крашенинникова н. А. История государства и права зарубежных стран. — ч. 2. — м., 1998. — с. 438.
- •7. Японія: від аутсайдера до лідера
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к 2001. - с. 580.
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к, 2001. - с. 582.
- •8. Право
- •4 Див.: Бостан а. М., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к.,
- •5 Див.: Бостан а. М., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004. - с. 634.
- •1 Див.: Бостан а. M., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004.- с. 634.
- •Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині
- •1. Крах кайзерівської Німецької імперії
- •2. Встановлення революційних органів влади
- •3. Веймарська Конституція 1919 р.
- •4. Політичний режим Веймарської республіки
- •5. Встановлення режиму фашистської диктатури
- •5.1. Механізм фашистської диктатури
- •5.2. Державне регулювання економіки у фашистській Німеччині
- •5.3. Армія
- •6. Повоєнний розвиток Німеччини
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к. 2001. - с. 570.
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2001. - с. 571.
- •Тема 19. Сполучені Штати Америки в XX ст.
- •1. Регулююча роль держави сша в сфері економіки і соціальних відносин
- •1.1. Закон Шермана
- •1.2. Акт про прискорення розгляду і вирішення процесів по справедливості
- •1.3. Закон про створення Міністерства торгівлі і праці
- •1.4. Створення Федеральної резервної системи (фрс)
- •1.5. Закон Клейтона 1914 р.
- •1.6. Закон про контроль над виробництвом, сировиною і паливом
- •1.7. «Новий курс» ф. Рузвельта
- •1 Фрс у ролі централізованого федерального банку, який контролює значну частину банків країни, поряд з фксв и фкпз і нині становить основу регулювання грошово-кредитної, банківської системи сша.
- •1.8. Закон Тафта-Хартлі 1947 р.
- •1.9. Законодавство 60-х років у рамках програми «боротьби з бідністю» л. Джонсона
- •2. Основні зміни в державному апараті
- •2.1. Поправки до Конституції сша. Реформи виборчого права
- •2.2. Закон проти расової дискримінації
- •2.3. Закон про громадянські права
- •2.4. Закон про виборчі права
- •3. Еволюція американського федералізму
- •4. Зростання бюрократичного апарату
- •5. Діяльність правоохоронних органів
- •Тема 20. Франція в XX ст.
- •1. Третя республіка та її падіння
- •2. Четверта республіка
- •3. П'ята республіка
- •Тема 1. Закони царя Хаммурапі — правова пам'ятка
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії ..
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •Розділ II. Феодальна держава і право
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сша
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції
- •Тема 20. Франція в XX ст
2. Станово-представницька монархія Зміни в правовому становищі станів у XIV—XV ст.
Подальше зростання міст і товарного виробництва сприяло не тільки зростанню чисельності і політичної активності міського населення. Воно викликало перебудову традиційного феодального господарства, форм експлуатації селянства. Під впливом товарно-грошових відносин відбулися істотні зміни в правовому становищі селян. До XIV ст. у більшій частині Франції зникає серваж. Основну масу селянства становлять особисто вільні цензи-тарії, які зобов'язані сплачувати сеньйору грошову ренту (ценз), розмір якої зростав.
Посилення феодальної експлуатації, а також економічні труднощі, пов'язані зі Столітньою війною з Англією, викликали загострення внутрішньополітичної боротьби. Це спричинило міські повстання (особливо в Парижі в 1356—1358 рр.) і селянські війни (Жакерія в 1358 р.). Відбулися зміни й у боротьбі серед самих феодалів, що було пов'язано з посиленням королівської влади і її зіткненням у процесі об'єднання країни з феодальною олігархією. Під час Столітньої війни було конфісковано багато земель у великих феодалів, які зрадили французького короля. Ці землі були роздані дрібним і середнім дворянам, що активно підтримували королівську владу.
У XIV—XV ст. у Франції завершилася перебудова станового устрою, що дістала вияв у внутрішній консолідації станів. Оформлення трьох великих станів не означало зникнення успадкованої ще від попереднього періоду ієрархії феодалів. Однак заради зміцнення своїх загальних позицій феодали були змушені поступитися колишньою самостійністю, відмовитися від деяких традиційних сеньйоріальних привілеїв. Консолідація станового устрою означала поступове припинення винищуваль
міжусобних феодальних війн і встановлення нових механізмів уладнання внутрішньокласових конфліктів.
Першим станом у Франції вважалося духовенство. Об'єднання усіх священнослужителів у єдиний стан було результатом того, що королівська влада на XIV ст. одержала принципово важливу перемогу в боротьбі з папством. Було визнано, що французьке духовенство повинне жити за законами королівства і розглядатися як складова французької нації. При цьому обмежувалися деякі церковні прерогативи, що заважали політичному об'єднанню країни і визнанню верховенства королівської влади, було скорочене коло осіб, що підпадали під церковну юрисдикцію.
Із встановленням єдиного правового статусу духовенства зміцнилися його найважливіші станові привілеї. Духовенство, як і раніше, мало право на одержання десятини, різних пожертвувань, зберігало свій податковий і судовий імунітет. Воно звільнялося від будь-яких державних служб і повинностей. Останнє не виключало того, що окремі представники духовенства залучалися королем до вирішення важливих політичних питань, виступали як його найближчі радники, обіймали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом у державі було дворянство, хоча фактично в XIV—XV ст. воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Цей стан об'єднував усіх світських феодалів, що розглядалися тепер не просто як васали короля, а як його слуги. Дворянство — це замкнений і успадковуваний (на відміну від духовенства) стан. Спочатку доступ до стану дворян був відкритий для верхівки городян і заможних селян, які, розбагатівши, купували землі в дворян, що розорилися. Родове дворянство, прагнучи зберегти дух феодальної кастовості, домоглося того, що купівля маєтків особами неблагородного походження не давала їм права одержувати дворянські звання.
Найважливішим привілеєм дворянства залишалося його виключне право власності на землю з переданням у спадщину всіх нерухомостей і рентних прав. Дворяни мали право на титули, герби й інші знаки дворянського достоїнства, на особливі судові привілеї. Вони звільнялися від сплати державних податків. По суті єдиним обов'язком дворянства стає несення військової служби королю, а не приватному сеньйору, як було раніше.
Дворянство, як і раніше, було неоднорідним. Титулована знать — герцоги, маркізи, графи, віконти та ін. — претендувала на високі посади в армії й у державному апараті. Основна ж маса дворянства, особливо нижчого, змушена була задовольнятися значно скромнішим становищем. її добробут безпосередньо пов'язувався з посиленням експлуатації селян. Тому дрібне і середнє дворянство енергійно підтримувало королівську владу, вбачаючи в ній головну силу, здатну тримати «в залізному кулаці» селянські маси.
У XIV—XV ст. в основному завершилося формування і «третього стану», який поповнювався за рахунок збільшення чисельності міського населення і селян-цензитаріїв. Цей стан був дуже різноманітним за своїм складом і практично об'єднав у собі трудове населення і буржуазію, що формувалася. Члени цього стану розглядалися як «неблагородні», не мали яких-небудь особистих чи майнових прав. Вони не були захищені від сваволі з боку королівської адміністрації і навіть окремих феодалів. Третій стан був єдиним податним станом у Франції, і на нього лягав весь тягар сплати державних податків.
Сама організація третього стану мала феодально-корпоративний характер. Він виступав насамперед як сукупність міських асоціацій. У цей час ще не виникла ідея рівності і загальності інтересів членів третього стану, він не усвідомлював себе єдиною загальнонаціональною силою.
Утворення станово-представницької монархії. На початку XIV ст. у Франції на зміну сеньйоріальній монархії приходить нова форма феодальної держави — станово-представницька монархія. Становлення станово-представницької монархії нерозривно пов'язане з прогресивним для цього періоду процесом політичної централізації (вже на початок XIV ст. було об'єднано 3/4 території країни), подальшим посиленням королівської влади, ліквідацією самовладдя окремих феодалів.
Сеньйоріальна влада феодалів по суті втратила свій самостійний політичний характер. Королі позбавили їх права збирати податки для політичних цілей. У XIV ст. було встановлено, що для стягнення сеньйоріальної податі (тальї) необхідна згода королівської влади. У XV ст. Карл VII взагалі скасував збір тальї окремими великими сеньйорами. Король забороняв феодалам встановлювати і нові непрямі податки, що привело поступово до їх повного зникнення. Людовік XI позбавив феодалів права карбувати монету. У XV ст. в обігу у Франції була лише єдина королівська монета.
Королі позбавляли феодалів і їхнього традиційного привілею — вести приватні війни. Лише окремі великі феодали зберігали в XV ст. свої незалежні армії, що давали їм деяку політичну автономію (Бургундія, Бретань, Арманьяк).
Поступово зникло сеньйоріальне законодавство, а також через розширення кола справ, що становили «королівські випадки», істотно обмежувалася сеньйоріальна юрисдикція. У XIV ст. була передбачена можливість апеляції на будь-яке рішення судів окремих феодалів до Паризького парламенту. Це остаточно зруйнувало принцип, відповідно до якого сеньйоріальна юстиція вважалася суверенною.
На шляху французьких королів, які прагнули до об'єднання країни і посилення особистої влади, протягом століть була ще одна серйозна політична перешкода — римсько-католицька церква. Французька корона ніколи не погоджувалася з домаганнями папства на світове панування, але, не маючи необхідної політичної підтримки, уникала відкритої конфронтації. Таке становище не могло зберігатися нескінченно, і до кінця XIII — початку XIV ст. зміцніла королівська влада ставала дедалі більше несумісною з політикою римської курії. Король Філіпп Красивий кинув виклик римському папі Боніфацію VIII, зажадавши від французького духовенства субсидій для ведення війни з Фландрією і поширивши королівську юрисдикцію на всі привілеї кліру. У відповідь на це папа видав у 1301 р. буллу, у якій погрожував королю відлученням від церкви. Цей конфлікт закінчився перемогою світської (королівської) влади над духовною і перенесенням під тиском французьких королів резиденції римських пап до м. Авіньон (1309—1377 рр.) — так зване «авіньонське полонення пап».
Перемога французької корони над римським папством, поступова ліквідація самостійних прав феодалів супроводжувалися в XIV—XV ст. неухильним зростанням авторитету і політичної ваги королівської влади. Значну роль в юридичному обґрунтуванні цього процесу відіграли легісти. Вони обстоювали пріоритет світської влади над церковною, заперечували божественне походження королівської влади у Франції: «Король одержав королівство ні від кого іншого, крім як від себе і за допомогою своєї шпаги».
У 1303 р. була встановлена формула: «Король є імператором у своєму королівстві». Вона підкреслювала повну незалежність французького короля в міжнародних відносинах, у тому числі і від германо-римського імператора. Французький король, як стверджували легісти, мав усі прерогативи римського імператора.
З посиланням на відомий принцип римського права легісти стверджували, що король сам є верховним законом, а отже, може створювати законодавство на свій розсуд. Для прийняття закрнів королю вже не було потрібне скликання васалів або згоII королівської курії. Була висунута також теза «усяке правосуддя йде від короля», відповідно до якої король одержав прано розглядати будь-яку судову справу сам чи делегувати це прано своїм слугам.
Станово-представницька монархія утвердилася на певному етапі централізації країни, коли не були до кінця переборені автономні права феодальних сеньйорів, католицької церкви, міських корпорацій тощо. Вирішуючи важливі загальнонаціональні завдання і беручи на себе деякі нові державні функції, королівська влада поступово ламала політичну структуру, характерну для сеньйоріальної монархії. Феодальна олігархія чинила шалений опір, який королівська влада не могла перебороти лише власними силами. Тому політична сила короля значною мірою трималася на підтримці, яку він одержував від феодальних станів.
Саме на початок XIV ст. остаточно оформляється побудований на політичному компромісі, а тому не завжди міцний, союз короля і представників різних станів, у тому числі і третього стану. Політичним виразом цього союзу, у якому кожна зі сторін мала свої специфічні інтереси, стали особливі становопредставницькі установи — Генеральні штати і провінційні штати.
Генеральні штати. Виникнення Генеральних штатів поклало початок зміні форми держави у Франції — перетворенню її на станово-представницьку монархію.
Появі Генеральних штатів як особливого державного органу передували розширені збори королівської курії (консиліуми тощо), які мали місце ще в XII—XIII ст. Скликання Генеральних штатів королем Філіппом IV Красивим у 1302 р. мало цілком конкретні історичні причини: невдала війна у Фландрії, серйозні економічні труднощі, суперечка короля з римським папою. Але створення загальнонаціональної станово-представницької установи було і проявом об'єктивної закономірності в розвитку монархічної держави у Франції.
Періодичність скликання Генеральних штатів не була встановлена. Це питання вирішував сам король залежно від обставин і політичних мотивів. Кожне скликання штатів було індивідуальним і визначалося на розсуд короля. Вище духовенство
(архієпископи, єпископи, абати), а також великі світські феодали запрошувалися особисто. Генеральні штати перших скликань не мали виборних представників від дворянства. Пізніше утверджується практика, відповідно до якої середнє і дрібне дворянство обирає своїх депутатів. Вибори проводилися також від церков, конвентів монастирів і міст (по 2—3 депутати). Але городяни й особливо легісти іноді обиралися і від станів духовенства і дворянства. Приблизно 1/7 частину Генеральних штатів становили юристи. Депутати від міст представляли їхню патриціансько-бюргерську верхівку. Отже, Генеральні штати завжди були органом, що представляє заможні прошарки французького суспільства.
Питання, що виносилися на розгляд Генеральних штатів, і тривалість їхніх засідань також визначалися королем. Король скликав Генеральні штати для того, щоб одержати підтримку станів з різних приводів: боротьба з орденом тамплієрів (1308 р.), укладення договору з Англією (1359 р.), релігійні війни (1560, 1576, 1588 рр.) тощо. Король запитував думку Генеральних штатів з ряду законопроектів, хоча формально їхньої згоди на прийняття королівських законів не було потрібно. Але найчастіше причиною скликання Генеральних штатів був брак у короля грошей, і він звертався до станів з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на черговий податок, що міг збиратися тільки в межах одного року. Лише в 1439 р. Карлом VII була отримана згода на стягнення постійної королівської тальї. Але якщо йшлося про встановлення яких-небудь додаткових податків, то, як і раніше, була потрібна згода Генеральних штатів.
Генеральні штати зверталися до короля з проханнями, скаргами, протестами. Вони мали право вносити пропозиції, критикувати діяльність королівської адміністрації. Але оскільки існував певний зв'язок між проханнями станів і їх голосуванням щодо запитуваних королем субсидій, останній у ряді випадків ішов на поступки Генеральним штатам і видавав на їхнє прохання відповідний ордонанс. Генеральні штати в цілому не були простим інструментом королівської знаті, хоча об'єктивно вони допомогли їй зміцнити свої позиції в державі. Інколи вони протистояли королю, ухиляючись від винесення бажаних для нього рішень. Коли стани виявляли непоступливість, королі тривалий час їх не скликали (наприклад, з 1468 по 1484 р.). Після 1484 р. Генеральні штати практично взагалі перестали збиратися (до 1560 р.).
Найгостріший конфлікт Генеральних штатів з королівською владою виник в 1357 р. в момент повстання городян у Парижі і взяття у полон французького короля Іоанна англійцями. Генеральні штати, у роботі яких взяли участь головним чином представники третього стану, висунули програму реформ, що одержала назву «Великий березневий ордонанс». Замість надання королівській владі субсидій вони вимагали, щоб збір і витрата коштів проводилися самими Генеральними штатами, які мали збиратися тричі на рік і без скликання їх королем. Були обрані «генеральні реформатори», які наділялися повноваженнями контролювати діяльність королівської адміністрації, звільняти окремих чиновників і карати їх, аж до застосування смертної кари. Однак спроба Генеральних штатів закріпити за собою постійні фінансові, контролюючі і навіть законодавчі повноваження не мала успіху. Після придушення в 1358 р. Паризького повстання і Жакерії королівська влада відкинула вимоги, що містилися у Великому березневому ордонансі.
У Генеральних штатах кожен стан збирався й обговорював питання окремо. Лише в 1468 і 1484 рр. усі три стани проводили свої засідання спільно. Голосування зазвичай організовувалося за бальяжами і сенешальствами, де й обиралися депутати. Якщо виявлялися розбіжності в позиції станів, голосування проводилося по станах. У цьому випадку кожен стан мав один голос, і в цілому феодали завжди мали перевагу над третім станом.
Депутати, обрані до Генеральних штатів, наділялися імперативним мандатом. їхня позиція з питань, що виносилися на обговорення, в тому числі при голосуванні, зумовлювалась існуванням положення про те, що після повернення з засідання депутат повинен був відзвітувати перед виборцями.
У ряді регіонів Франції (Прованс, Фландрія) з кінця XIII ст. виникають місцеві станово-представницькі установи. Спочатку вони називалися «консиліум», «парламент» чи просто «люди трьох станів». У середині XV ст. почали вживати терміни «штати Бургундії», «штати Дофіна» тощо. Назва «провінційні штати» закріпилася лише в XVI ст. На кінець XIV ст. було 20 місцевих штатів, у XV ст. вони були практично в кожній провінції. До провінційних штатів, так само як і до Генеральних, селяни не допускалися. Нерідко королі виступали проти окремих провінційних штатів, оскільки вони потрапляли під сильний вплив місцевих феодалів (у Нормандії, Лангедоці), і проводили політику сепаратизму.
Центральне і місцеве управління. Виникнення станово-представницької монархії і поступова концентрація політичної влади в руках короля не спричинили створення одразу нового апарату державного управління.
Центральні органи управління не зазнали істотної реорганізації. У цей же час затверджується важливий принцип, що король не зв'язаний думкою своїх радників, навпаки, всі адміністративні й інші владні повноваження державних чиновників виникають від короля. З колишніх посад, що перетворилися тепер на придворні титули, зберегла своє значення тільки посада канцлера, який став найближчим помічником короля. Канцлер, як і раніше, був главою королівської канцелярії, він складав тепер численні королівські акти, призначав на судові посади, головував у королівській курії і в раді за відсутності короля.
Подальший розвиток централізації дістав вияв у тому, що важливе місце в системі центрального управління посіла створена на базі королівської курії Велика рада (з 1314 по 1497 р.). До цієї ради входили легісти, а також 24 представники вищої світської і духовної знаті (принци, пери Франції, архієпископи та ін.). Рада збиралася один раз на місяць, але її повноваження мали винятково дорадчий характер. В міру зміцнення королівської влади її значення зменшується, король частіше вдається до скликання вузької, таємної ради, що складається з осіб, запрошених на його розсуд.
В центральному королівському апараті з'являються і нові посади, кандидатів на які підбирають з легістів і відданих королю незнатних дворян — клерки, секретарі, нотаріуси тощо. Але ці посади не мали чітко визначених функцій.
Прево і бальї, які раніше були основними органами місцевої адміністрації, у XIV ст. втрачають ряд своїх функцій, зокрема військову. Це пов'язано з падінням значення феодального ополчення. Багато судових справ, що раніше розглядали бальї, переходять до призначуваних ними лейтенантів. З кінця XV ст. королі безпосередньо призначають у бальяжі лейтенантів, а бальї перетворюються на проміжну і слабку адміністративну ланку.
Прагнучи до централізації місцевого управління, королі вводять нові посади губернаторів. У деяких випадках губернатори, які одержували звання королівського лейтенанта, виконували суто військові функції. В інших випадках вони призначалися в бальяж, замінюючи бальї й отримуючи більш широкі повноваження: забороняти будувати нові замки, не допускати приватних війн тощо.
У ХIV ст. зявляються такі посадові особи, як генерал-лейтенанти, призначувані зазвичай з принців крові і знатного дворянства. Спочатку ця посада засновувалася на короткий термін і з вузькими повноваженнями: звільнення від сплати деяких податків, помилування та ін. У XV ст. кількість генерал-лейтенантів збільшилася, і терміни їхньої діяльності подовжилися. Зазвичай вони управляли групою бальяжів чи адміністративним оругом, що наприкінці XV ст. став називатися провінцією.
Централізація на місцях торкнулася і міського життя. Королі часто позбавляли міста статусу комун, змінювали раніше видані хартії, обмежували права городян. Королівська адміністрація починає контролювати вибори міської адміністрації, підбираючи бажаних кандидатів. Над містами була встановлена система адміністративної опіки. Хоча в XV ст. комуни в деяких містах були відновлені, вони повністю інтегрувалися в королівську адміністрацію. Міська аристократія, як і раніше, користувалася обмеженим самоврядуванням, але на усіх важливих засіданнях міських рад, як правило, головував королівський чиновник.
Організація фінансового управління. Відсутність стабільної фінансової бази тривалий час позначалася на загальному становищі королівської влади, крім того, величезних витрат вимагала Столітня війна. Спочатку важливим джерелом надходження коштів до державної казни залишалися доходи з домену і від карбування монет, причому королі, прагнучи зміцнити своє фінансове становище, нерідко випускали неповноцінні гроші. Однак поступово основним джерелом поповнення казни стає збір королівських податків. У 1369 р. був узаконений постійний збір мита і соляного податку. З 1439 р., коли Генеральні штати санкціонували стягнення постійної королівської тальї, фінансове становище короля істотно зміцнилося. Розміри тальї неухильно збільшувалися. Так, за Людовіка XI (1461—1483 рр. ) вона зросла втричі.
У цей же період виникають спеціалізовані органи фінансового управління. На початку XIV ст. було створено королівське казначейство, а потім з королівської курії виокремилася спеціальна рахункова палата, що давала королю поради з питань фінансів, перевіряла доходи, шо надходять від бальї, тощо. За правління Карла VII Франція була поділена на генеральства (женераліте) у фіскальних цілях. Поставлені на чолі їх генерали виконували адміністративні, але насамперед податкові функції.
Організація збройних сил. Загальна перебудова управління торкнулася й армії. Ще зберігається феодальне ополчення, але з XIV ст. король вимагає безпосередньої військової служби від усього дворянства. У 1314 р. великі сеньйори оскаржили цей порядок, проте в роки Столітньої війни він затвердився остаточно.
Поступово досягалася основна мета королівської влади — створення самостійної збройної сили, яка була б надійним інструментом централізованої державної політики. Зміцнення фінансової бази короля дозволило йому створити найману збройну силу (з німців, шотландців та ін.), організовану в ударні загони. У 1445 р., одержавши можливість стягувати постійний податок, Карл VII організовує регулярну королівську армію з централізованим управлінням і чіткою системою. По всьому королівству були також розквартировані постійні гарнізони, покликані не допускати відродження феодальної смути.
Судова система. Королівська адміністрація проводила політику уніфікації і у судовій справі, трохи обмежуючи церковну і витісняючи сеньйоріальну юрисдикцію. Судова система, як і раніше, була вкрай заплутаною, суд не був відокремлений від адміністрації.
Дрібні судові справи вирішував прево, але справи про серйозні злочини (так звані «королівські випадки») розглядалися в суді бальї, а в XV ст. — у суді під головуванням лейтенанта. У суді бальї брали участь місцеве дворянство, королівський прокурор. Оскільки прево, бальї, а пізніше і лейтенанти призначалися і звільнялися на розсуд короля, уся судова діяльність цілком контролювалася королем і його адміністрацією. Зросла роль Паризького парламенту, члени якого з 1467 р. почали призначатися не на один рік, як раніше, а довічно. Парламент перетворився на вищий суд у справах феодальної знаті, став найважливішою апеляційною інстанцією з усіх судових справ.
Поряд зі здійсненням суто суддівських функцій парламент у першій половині XIV ст. набуває права реєстрації королівських ордонансів та інших королівських документів. З 1350 р. реєстрація законодавчих актів у Паризькому парламенті стає обов'язковою. Нижчі суди і парламенти інших міст під час винесення своїх рішень могли користуватися лише зареєстрованими королівськими ордонансами. Якщо Паризький парламент знаходив у реєстрованому акті неточності або відступ від «законів королівства», він міг заявити ремонстрацію (заперечення) і відмовити в реєстрації такого акта. Ремонстрація долалася тільки за допомогою особистої присутності короля на засіданні
парламенту. Наприкінці XV ст. парламент неодноразово використовував своє право ремонстрації, що підвищувало його авторитет серед інших державних органів, але це зрештою призвело до конфлікту з королівською владою.