1 Асе — мідна римська монета V—II ст. До н. Е. Вагою 327,5 г.

поділу, на майнові класи. Кожен клас виставляв певну кількість центурій (сотень). І клас виставляв 80 центурій піхотинців і 18 центурій вершників, наступні три класи — по 20 центурій піхотинців і, нарешті, V клас виставляв 30 центурій легкоозброєних піхотинців. Крім того, виставлялося ще 5 нестройових центурій, одна з них — пролетаріями. Озброєння призваних також диференціювалося залежно від належності до того чи іншого класу: представники І класу мали або утримувати коня, або з'являтися у повному озброєнні, для представників наступних класів озброєння було полегшеним, а воїни V класу були озброєні лише луком та стрілами.

Реформа мала також велике політичне значення. Центурія стає тепер не тільки військовою, а й політичною одиницею. Із включенням основної маси плебсу до громадянської общини народні збори по центуріях витісняють куріатні коміції, я втрачають майже усяке значення. Голосування відбувається також по центуріях, причому кожна центурія має один голос. Справжній характер цієї нової конституції зрозумілий хоча б із того, що більше половини з 193 центурій виставлялося І класом (80+18=98). Отже, І клас мав забезпечену більшість голосів у народних зборах.

Таким є основний зміст реформи, проведення якої приписувалося Сервію Туллію. Традиційне оповідання про реформу, зображаючи її у вигляді одиничного акту, звичайно грішить проти історичної істини. Зміни в соціально-політичному устрої римського суспільства, які традиція приписує творчій волі одного законодавця, насправді — результат тривалих процесів, які відбувалися протягом кількох століть (VI—ПІ ст. до н. е.). Це підтверджується тим, що традиційне оповідання про так звану реформу Сервія Туллія містить пізніші нашарування: так, наприклад, вказане озброєння класів відповідає, певно, кінцю V ст. до н. е., розрахунок майнового цензу на асси — середині III ст. до н. е. тощо. Однак в основі традиційної версії лежить ряд достовірних фактів. Поділ населення на майнові класи, центуріат-ні коміції, територіальні триби — усе це виникло значно раніше—у III ст. до н. е. і продовжувало існувати у пізнішу епоху. Ці установлення були наслідком тривалої боротьби плебеїв. Новий суспільний лад — і в цьому полягає його історичне значення — наносив руйнівний удар по попередніх родових порядках і безроздільному пануванню родової патриціанської знаті.

Друга частина реформ — поділ вільного населення за територіальним принципом — посилила процес ослаблення кров­носпоріднених зв'язків, які лежали в основі первіснообщинної організації. В Римі було утворено 4 міських і 17 сільських територіальних округів, за якими збереглася стара назва племен — триби. До триби належали і патриції, і плебеї, які жили в ній і підпорядковувалися її старості. Він же збирав з них податки. Дещо пізніше по територіальних трибах також стали скликатися свої збори (трибутні коміції), в яких кожна триба мала один голос. їхня роль довго залишалася другорядною, але поділ населення за трибами, в яких патриції і плебеї мали однакові обов'язки, свідчив про появу в організації суспільної влади в Римі такої ознаки держави, як територіальний поділ населення.

Реформи Сервія Туллія, таким чином, завершили процес зламу підвалин родового устрою, замінивши його новим соці­ально-політичним устроєм, що грунтується на територіальному поділі і майнових відмінностях. Військова демократія поступи лася місцем публічній владі, відокремленій від суспільства, державі. Включивши плебеїв до складу римського народу, допустивши їх до участі в центуріатних і трибутних народних зборах, реформи сприяли консолідації вільних, яка забезпечувала панування рабовласників над рабами. Створена держава стала знаряддям такого панування. Водночас державна влада була спрямована і проти вільних пролетарів.

Реформи підбили підсумок найважливішого етапу процесу створення держави, але не завершили його. Цей процес розвивався як шляхом трансформації органів влади, успадкованих від родової організації, так і шляхом створення нових. Основу його становила подальша консолідація вільних у панівний клас, що вимагало остаточного усунення розбіжностей між патриціями і плебеями. Реформи Сервія Туллія допустили плебеїв до участі у народних зборах. Наступні два століття в історії Риму характеризуються продовженням боротьби плебеїв за урівнення у правах із патриціями.

У V ст. до н. е. плебеї досягли успіху в прагненні обмежити сваволю посадових осіб, які, як і раніше, були патриціями. З цією метою у 494 р. до н. е. була запроваджена посада плебейського трибуна. Плебейські трибуни, які обиралися плебеями у кількості до 10 осіб, не мали управлінської влади, проте володіли правом veto — правом забороняти виконання розпорядження будь-якої посадової особи чи навіть настанови сенату. Друге важливе досягнення плебеїв — видання у 451—450 pp. до н. е. Законів XII таблиць, які обмежували можливості патриціанських посадових осіб довільно тлумачити норми звичаєвого права. Ці закони свідчать про майже повне урівнення плебеїв з патриціями в громадянських правах. Саме слово «плебей», судячи із викладення тексту законів, яке дійшло до нас, згадується в них лише один раз у зв'язку із збереженням заборони на шлюби між плебеями і патриціями. Однак і ця заборона в 445 р. до н. е. була відмінена законом Канулея.

У IV ст. до н. е. плебеї домоглися розширення прав на зайняття державних посад. У 367 р. до н. е. законом Ліцинія і Секстія було встановлено, що один з двох консулів — вищих посадових осіб — має обиратися з плебеїв, а низкою законів 377— 364 рр. до н. е. їм було надане право на зайняття й інших державних посад. У цьому ж столітті були видані й закони, які відповідали економічним інтересам плебеїв. Вказаний закон Ліцинія і Секстія обмежив розмір земельного володіння, яким могли володіти патриції з общинного земельного фонду, що розширило доступ плебеїв до цього фонду. Законом Петелія 326 р. до н. е. була відмінена збережена Законами XII таблиць боргова кабала, від якої страждали здебільшого плебеї.

Завершенням боротьби плебеїв за рівноправність було прийняття у 287 р. до н. е. закону Гортензія, згідно з яким рішення плебейських зборів по трибах отримали таку само силу закону, як і рішення центуріатних зборів.