1.9. Законодавство 60-х років у рамках програми «боротьби з бідністю» л. Джонсона

Найбільша активність соціального реформаторства США припадає після «нового курсу» Ф. Рузвельта на 60-ті роки, коли президентом-демократом Л. Джонсоном була проголошена програма створення «великого суспільства», виконання якої було покликано амортизувати прояв соціальної напруженості в країні, стимулювати розвиток економіки шляхом забезпечення відповідного рівня зайнятості, споживання тощо.

Центральною і найбільш перспективною ланкою програми була «боротьба з бідністю», що було викликано значним зростанням кількості американських громадян, які живуть нижче рівня бідності (згідно з офіційними даними в 1964 р. їх налічувалося 36,4 млн чоловік або близько 20% населення країни), до яких були віднесені насамперед кольорові американці, престарілі, молодь, яка не має постійної роботи, низькокваліфіковані і сільськогосподарські робітники, багатодітні сім'ї і сім'ї без батька.

Програма була прийнята в період економічного процвітання Америки і соціальних заворушень, могутнього руху за грома­дянські права, студентських хвилювань, антивоєнних виступів проти війни у В'єтнамі. її прийняттю сприяла демократична більшість в обох палатах Конгресу, підтримка профспілок, Національної ради селян та інших громадських організацій. Про ти виступила більша частина ділових кіл США, оскільки здійснення програми «боротьби з бідністю» (яка потребувала багатомільйонних державних витрат) передбачало перерозподіл коштів, отриманих від найзаможнішої частини населення, оподатковуваної високими податками, на користь нужденних, оподатковуваних низькими податками.

Втілення програми в життя почалося з прийняття в 1964 р. Закону про економічні можливості, який передбачав заходи щодо професійної підготовки і навчання головним чином молоді, особливо безробітної, у рамках створюваних «трудових корпусів», «молодіжних корпусів за місцем проживання», надання пільгових позик фермерам, що бідують, і сільськогосподарським робітникам тощо.

У 1965 р. були видані закони про початкову і середню шкільну освіту, а потім про вищу освіту, покликані сприяти підвищенню освітнього рівня малозабезпеченої молоді. Того ж року були запроваджені програми «медікер» — передбачала оплату медичних рахунків осіб, які одержували допомогу по бідності (на жаль, за її межами залишилися ті, хто такої допомоги не одержував, тобто третина всіх бідняків) і «меді-кейт» — допомога пенсіонерам в оплаті їхніх рахунків через хворобу.

Цього ж року почалося здійснення програми субсидування частини витрат бідняків на продукти харчування у вигляді продуктових купонів, обмінюваних у магазинах на невелику кількість дешевих продуктів. У рамках законів про житлове будівництво і міський розвиток 1965, 1968 рр. були вжиті деякі заходи щодо надання допомоги малозабезпеченим сім'ям в оренді квартир і фінансуванні будівництва дешевого житла.

Була прийнята також серія законів з регулювання бізнесу, зокрема з метою скорочення кількості людей, які гинуть в автокатастрофах, поліпшення охорони праці, зміцнення здоров'я промислових робітників, значно підвищені федеральні асигнування штатам для боротьби зі злочинами, для створення транспортних транзитних систем. Здійснення програми вимагало створення нових спеціалізованих агентств. Для сприяння місцевим органам у їх «боротьбі з бідністю» було створено спеціальне Відомство економічного сприяння та ін.

Зусилля уряду не привели до здійснення всіх намічених програм, оскільки вони не були забезпечені із самого початку відповідними державними асигнуваннями (незважаючи на підвищення ставок соціального страхування, податку на бізнес тощо), а в 1966 р. обмежені у зв'язку зі збільшенням бюджетного дефіциту, викликаного зростанням ескалації війни у В'єтнамі, посиленням інфляції. Отже, завдання побудови «великого суспільства», вільного від бідності і безробіття, не було вирішене. Подальша циклічна криза надвиробництва 1973—1975 рр. ще більше загострила у США проблему зайнятості. Лише за офіційними даними у 1975 р. в Америці було 8,3 млн повністю безробітних.

Водночас слід зазначити, що соціальні програми «боротьби з бідністю», що були прямим продовженням соціальних реформ Ф. Рузвельта, так само як і нині діючі численні соціальні програми, визначили постійну дію загальної, хоча і неоднорідної тенденції в зміні суспільних відносин, яка полягає не тільки в підвищенні соціального захисту бідних прошарків американського суспільства, у політиці вирівнювання рівнів доходів населення, а й у зростанні частки колективних форм власності, зміцненні економічної незалежності і правового захисту особи. Цьому сприяє усвідомлення необхідності цілеспрямованої соціальної політики допомоги бідним, слабо захищеним прошаркам населення не тільки його правлячими колами, а й усього американського народу. Якщо в 1935 р. у Конгресі США велися запеклі суперечки навколо прийняття законів про запровадження в країні системи соціального страхування, то згодом ці питання в Конгресі вже не піднімалися, а диспути зводилися до того, як краще забезпечити платоспроможність системи — за рахунок запровадження нових податків або скорочення численних допомог.

Президент Б. Клінтон здобув перемогу на виборах у 1992 р., обіцяючи Америці використання досвіду «нового курсу» з метою здійснення «справжніх змін»: розширення розмірів державних інвестицій на соціальні потреби, допомогу школам, ліквідацію безпритульності, вирішення проблеми медичного страхування для всього населення та ін. Однак реалізації цих обіцянок завадив бюджетний дефіцит країни.