3.3. Зобов'язальне право

Афінське право розрізняло зобов'язання за договорами і зобов'язання, пов'язані із завданням шкоди («вільні»; «невільні» зобов'язання). Підставою виникнення договорів вважалася домовленість сторін, яка не потребувала особливих формальностей. Але найважливіші договори укладались, як правило, у письмовій формі. Залежно від характеру договору відповідний документ підписувався або обома сторонами (договір купівлі-продажу) або однією (зобов'язаною) стороною (договір позики).

Виконання договору забезпечувалося завдатком, поручительством третіх осіб та заставою (до реформ Солона договір позики забезпечувався і самозаставою боржника). Якщо від виконання договору відмовлявся покупець, він втрачав свій завдаток, продавець же був зобов'язаний повернути подвійну суму завдатку. У разі поручительства матеріальні гарантії виконання договору брали на себе треті особи. Заставлені рухомі речі перебували у володінні кредитора, який міг їх продати, якщо боржник не виконав зобов'язання. Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). При іпотеці заставлена земля запишалася у володінні і користуванні боржника, позбавленою, однак, права розпоряджатися нею. У разі невиконання— зобов'язання боржником земля переходила до кредитора.

Серед договорів важливе місце посідали купівля-продаж, яка набула значного поширення у зв'язку з широким розвитком торгівлі як у самій Греції, так із сусідніми країнами; позика, в тому числі у лихварів піл великі відсотки (до 20 %); майновий найм рухомості (в тому числі рабів) і нерухомості (особливо будинків метеками, які зовсім не мали або мали обмежене право придбавати будинки); особистий найм та ін. Зокрема був відо- мий і договір товариства, за яким кілька осіб вносили кошти в загальне майно для досягнення тієї чи іншої мети (торговельні, релігійні та інші товариства). Доходи та збитки товариства розподілялися між його учасниками так, як це було обумовлено договором, або пропорційно до зробленого внеску.

Зобов'язання із заподіяння шкоди виникали у разі завдання збитків майну (пошкодження чи знищення майна, спричинення збитків тощо). Вони мали наслідком відшкодування збитків. Шкода, заподіяна свідомо, відшкодовувалася у подвійному розмірі. Відповідальність виникала і тоді, коли шкода була результатом дій підвладних осіб дітей, рабів. В останньому випадку раб міг бути переданий потерпілому як компенсація за завдані збитки. У разі заподіяння шкоди особі (а в деяких випадках і майну) виникала відповідальність за злочин

3.4. Сімейне і спадкове право

Дружина для афінянина була (крім народження дітей) старшою служанкою. Афіняни зазвичай вихвалялися тим, що їхні дружини виходять на вулицю не інакше як по великих святах (тобто ідучи до храму), що їх дружини так добре виховані, що соромляться дивитися на будь-кого стороннього, у тому числі родичів. Дружина жила в особливій половині будинку. За словами Платона. вона була господинею човника і прялки. Недарма прялку їй кладуть у могилу. Думка жінки так, мало важить, що її можуть не питати ні тоді, коли видають заміж, ні тоді, коли вона є дівчиною, ні тоді, коли вона стає вдовою.

Шлюбний договір був справою батька нареченої. Після весілля законним представником дружини стає чоловік. Щоб розлучитися з дружиною, йому достатньо було взяти свідків.

Закон суворо вимагав від дружини доброчесності, але не переходжав чоловікові мати коханок. Невірну дружину дозволялося просто вигнати з дому, а придане присвоїти. У своєму подальшому житті ця жінка не могла ні прикрашатися, ні входити до храмів. Інакше будь-хто міг порвати на ній одяг, зняти прикраси, побити.

Право на спадщину мали лише сини, вони ділили майно у рівних частках. Вільне розпорядження спадкоємця майном могло мати місце в чітко обумовлених випадках. За наявності законних дітей чоловічої статі свобода заповіту, як правило, не допускалася. Якщо не було синів, спадкували дочки, яких так і звали: «дочки-спадкоємниці». Держава брала на себе турботи, пов'язані з їх заміжжям. Щоб їхнє майно не перейшло у власність іншого роду, чоловіком дочки-спадкоємниці ставав, певно, найближчий родич з боку батька.