1.2. Соціальні передумови

Здавна пов'язане з ринком, англійське село стало місцем і для розвитку нової капіталістичної промисловості, і для нового капіталістичного землеробства. Високі доходи від сільського господарства приваблювали в село багато грошовитих людей, які прагнули стати власниками маєтків і ферм.

1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Манифест Коммунистической партии. Соч. — т. 4. —

Для лендлорда було економічно вигідніше мати справу з позбавленим будь-яких прав на землю орендарем, ніж із традиційним держателем-селянином, який сплачував низьку ренту, котру не можна було підвищити до передачі держання спадкоємцю, не порушивши стародавнього звичаю.

Рента короткострокових орендарів (лізгольдерів), рухлива і залежна від умов ринку, перетворюється на основну статтю доходів. Середньовічна форма селянського землеволодіння — копігольд — витісняється лізгольдом. І все ж таки основними класами в англійському передреволюційному селі залишалися традиційні держателі-селяни — копігольдери, — з одного боку, і феодальні землевласники — лендлорди, — з іншого. Зігнати селян із землі стало найголовнішою метою заповзятливих англійських дворян. Це відбувалося шляхом огородження і захоплення селянських земель і общинних угідь та шляхом підвищення земельної ренти.

Інтереси різних груп селянства не були солідарними. Селянство ще в середньовічній Англії в правовому відношенні розпалося на дві категорії: фригольдерів і копігольдерів. У XVII ст. земельні володіння фригольдерів вже наближалися за своїм характером до буржуазної власності, у той час як копігольдери були держателями землі на феодальному звичаєвому праві, що відкривало багато лазівок для вимагань з боку лендлордів.

Лише невелика частина копігольдерів були спадковими держателями, більшість же держала землю 21 рік. Від лорда залежало, одержить син батьківський наділ чи буде зігнаний із землі зі спливом терміну держання. Найнебезпечнішою зброєю в руках лордів були допускні платежі — файни, що стягувалися при переході держання в спадщину. Із середини XVI до середини XVII ст. файни збільшилися в десятки разів. Змушені відмовитися від своїх держань, копігольдери ставали лізгольдерами, короткостроковими орендарями. Копігольдери були обмежені в праві розпорядження своїм наділом. Вони не могли його ні продати, ні заставити, ні здати в оренду без відома лорда, не могли навіть дерево спиляти на своїй садибі без його згоди. Отже, копігольд був найбільш обмеженою і безправною формою селянського держання.

Диференціація серед фригольдерів була ще більш значною. Якщо великі фригольдери були близькі до сільських джентльменів-дворян, то дрібні фригольдери були солідарні з копі-гольдерами і боролися за ліквідацію прав лордів на селянську землю.

Крім фригольдерів і копігольдерів, в англійському селі було багато безземельного люду, коттерів, які мали свої хати (котеджі) і не мали землі, експлуатувалися як батраки і мануфактурні робітники. Їхнє життя, за словами одного сучасника, було «безперервним чергуванням боротьби і страждань». Саме в їхньому середовищі були популярні найрадикальніші гасла під час повстань: «Як було б добре перебити всіх джентльменів і взагалі знищити всіх багатих людей...».

Отже, говорячи про соціальний склад англійського суспільства, треба зазначити, що воно, як і сучасне йому французьке суспільство, поділялося на три стани: духовенство, дворянство і третій стан — «простолюдини», до якого належало все інше населення країни. Коло аристократичного дворянства в Англії було дуже вузьке. Молодші сини пера (тобто титулованого лорда), отримавши лише звання лицаря, переходили до складу нижчого дворянства (джентрі — джентльмени), ставали дворянами-підприємцями, близькими до буржуа. У результаті англійське дворянство, єдине як стан, виявилося розколотим на два різних прошарки, які опинилися під час революції в різних таборах.

Таким чином, англійській буржуазії протистояв не весь дворянський стан у цілому, а лише частина його, у той час як інша, більш численна, була її союзницею. У цьому полягала ще одна особливість Англійської революції.

Англійська буржуазія початку XVII ст. була вкрай різноманітна за своїм складом. Верхній її прошарок становили кілька сотень грошовитих ділків Сіті. Вони були тісно пов'язані з короною і феодальною аристократією, з короною — як відкупники й фінансисти, власники королівських монополій і патентів, з аристократією — як кредитори.

Основна маса англійської буржуазії складалася з торговців середньої руки і вищого прошарку цехових майстрів. Вони виступали проти фіскального утиску абсолютизму. Найбільш ворожим короні прошарком буржуазії були підприємці нецехового типу, організатори колоніальних підприємств. їхня діяльність сковувалася політикою власників королівських монополій і патентів. Саме в цьому прошарку буржуазії феодальна регламентація ремесла і торгівлі вбачала своїх найзапекліших супротивників.