- •В.П. Глиняний
- •Isbn 966-7613-72-0
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •Тема 5. Арабський халіфат та його мусульманське право
- •Тема 6. Салічна правда — пам'ятка ранньофеодального права франків
- •Тема 7. Велика хартія вольностей 1215 р.
- •Тема 8. Законник Стефана Душана 1349 р. -збірник сербського феодального права
- •Тема 9. Держава і право феодальної Франції
- •Тема 10. Феодальна держава і право в Німеччині
- •Тема 11. Конституційні акти і формування парламентарної монархії в Англії (1640—1917 рр.)
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сша
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції (1789—1804 рр.)
- •Тема 14. Право Франції
- •Тема 15. Утворений Німецької імперії 1871 p.
- •Тема 16. Право Німеччини
- •Тема 17. Японія
- •Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині
- •Тема 19. Сполучені Штата Америки в XX ст.
- •Тема 20. Франція в XX ст.
- •Варіант відповідей на питання планів семінарських занять Розділ і. Рабовласницька держава і право
- •Тема 1. Закони царя Хаммурапі — правова пам'ятка рабовласницької держави
- •1. Утворення Вавилонської держави та її суспільно-політичний устрій
- •2. Право за законами Хаммурапі
- •2.1. Загальна характеристика законів Хаммурапі. Їх структура
- •2.2. Правове становище окремих груп населення за законами Хаммурапі (авілумів, мушкенумів, тамкарів, редумів, баїрумів, селян, рабів)
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м. , 1984. — с. 13.
- •2Див.: Там само. — с. 23. 3Око за око, зуб за зуб!»
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с 22.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •2Міра ємності, шо дорівнює- 0,84 л.
- •3 Ше (шеум) — міра ваги, що дорівнює 0,046 г.
- •4 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 16.
- •2С. 14. 3 Див.: Там само.
- •1 Письмовий договір купівлі-продажу. Особи, які займали командні посади в армії.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 20.
- •2 Див.: Там само. — с. 22, 23.
- •3 Див.: Там само. — с. 20.
- •2.3. Договір позики
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 15.
- •2 1 Сикль — 1'/120 кг срібла, вартість 225 л ячменю, середньомісячна оплата праці найманого працівника.
- •§ 106: «Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і запереяуватиме це перед своїм тамкарем, то цей тамкар має викри-
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 23.
- •1 Див.: Там само. — с. 24.
- •2.4. Шлюбно-сімейне право
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 15.
- •2 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 18. .
- •3 Див.: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — к., 1998. — t. 1. — с. 20.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18,
- •1 Див.: Синайский в. И. Личное и имущественное положение замужней женщины в
- •1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.
- •1 Див.: Гойхбарг а. Г. Сравнительное семейное право. — м., 1927. — с. 69.
- •§ 134: «Якщо чоловік буде взятий у полон і в його домі не залишилося засобів до існування, то його дружина може увійти у дім іншого; ця жінка не є винною».
- •1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 22.
- •2 Див.: Там само. — с. 17.
- •3 Див.: Там само. — с. 13.
- •4 Див.: Там само. — с. 14.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 19.
- •1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 19.
- •1 Вочевидь йдеться про випробування водою; різновид ордалії (суду божого).
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії
- •1 Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — сПб., 1994. — с. 49-51.
- •2 Див.: Там само. — с. 49.
- •1Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — сПб., 1994. — с. 50.
- •2. Державний устрій в імперії маурьїв
- •1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 27.
- •2 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 26.
- •3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 133.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 138.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленным I. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 130.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. ЭлЬмановича, проверенный и исправленный г.Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 137.
- •2 Див.: Там само. — с. 148.
- •3. Основні риси права Стародавньої Індії
- •3.1 Загальна характеристика законів Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 135.
- •2 Див.: Там 'само. — с. 177. 2 Див.: Там само. — с. 136.
- •1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 32.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.
- •2 Див.: Там само. — с. 29.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 28.
- •1 Див.: Законы Мену / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.. 1960. - с. 183.
- •2 Див.: Там само. — с. 161.
- •3.2. Регулювання майнових відносин за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 147.
- •2 Див.: Там само.
- •3 Див.: Там само. — с. 162.
- •4 Див.: Там само. — с. 161.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 161. 2Див.: Там само. — с. 162.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., i960. - с. 166.
- •3.3. Регулювання шлюбно-сімейних відносин за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •2 Гуру — учитель, брахман, який навчає священному писанню. 3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Розанов в. В. Религия, философия, культура. — м., 1992. — с. 14.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 23.
- •4 Див.: Радхакришнан с. Индийская философия. — т. 1. — сПб., 1994. — с. 49. 5 Див.: (иконы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 167.
- •1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиним м., i960. - с. 167.
- •3 Наприклад, бpaтом нареченої з дозволу її батька (Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 115).
- •4 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 57.
- •2Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.; 1960. - с. 193. 3Див.: Там само.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 178, 193.
- •2 Див.: Там само. — с. 199.
- •3 Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (Див.: Там само — с. 188).
- •4 Див.: Там само.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - m., 1960. - с. 56, 57.
- •2 Див.: Там само. - 111, 37-38. - с. 57.
- •1 Ці настанови належать до пізнішої редакції, оскільки ними встановлюється позбавлення батьків їх влади.
- •1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 115.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Мэн. Древнейшая история учреждений / Пер. А. Нахимова. — сПб., 1876 — с. 259.
- •2 Див.: Там само. — с. 257.
- •1 Див.: Унтер и. Брак в его всемирно-историческом развитии. — к., 1885. — с. 18. 2Див.: Там само. — с. 18.
- •3.4. Злочини і покарання за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 177.
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 180.
- •2 Див.: Там само. — с. 237.
- •4 Див.: Там само. - с. 246, 247.
- •3.5. Судовий процес за законами Ману
- •1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 235.
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •1Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 21. — с. 117.
- •1 Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. - т. 21. - с. 111.
- •1.2. Реформи Солона
- •1.3. Реформи Клісфена
- •1.4. Демократизація державного устрою Афін в результаті реформ Ефіальта і Перикла
- •2. Державний устрій Афін у V—IV ст. До н. Е.
- •2.1. Народні збори
- •2.2. Рада п'ятисот
- •2.3. Геліея. Афінська армія. Поліцейські функції
- •3. Основні риси афінського права
- •3.1. Джерела афінського права. Закони Драконта
- •3.2. Право власності
- •3.3. Зобов'язальне право
- •3.4. Сімейне і спадкове право
- •3.5. Кримінальне право і судочинство
- •4. Рабовласницька держава в Спарті
- •4.1. Утворення Спартанської держави
- •4.2. Суспільний лад Спарти
- •4.3. Державний устрій Спарти
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •1. Виникнення держави у Стародавньому Римі. Реформи Сервія Туллія
- •1 Асе — мідна римська монета V—II ст. До н. Е. Вагою 327,5 г.
- •2. Суспільний лад і правове становище населення Риму в період республіки
- •3. Державний устрій Римської республіки
- •4. Занепад Римської республіки і перехід до імперії. Принципат і домінат
- •5. Римське право
- •5.1. Основні етапи розвитку римського права
- •5.2. Джерела римського права найдавнішого, класичного і посткласичного періодів
- •6. Закони XII таблиць — найдавніша пам'ятка римського рабовласницького права
- •6.1. Право приватної власності за Законами XII таблиць
- •6.2. Договір позики
- •6.3. Злочини і покарання
- •7. Процес у Стародавньому Римі (досудові відносини сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії)
- •8. Римське право класичного і посткласичного періодів. Преторське право
- •9. Право приватне і право публічне
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Соч. - t. 1. - с. 347.
- •10. Право народів
- •11. Зобов'язальне право. Типи договорів. Зобов'язання із заподіяння шкоди (з деліктів)
- •12. Кримінальне право і процес
- •Розділ II. Феодальна держава і Право
- •1 Слово «медина» арабською означає «місто». Мединою почали називати Ясриб (Інгрип), коли він став центром політичного об'єднання Аравії.
- •1.2. Виникнення ісламу
- •1.3. Суспільний і державний устрій Арабського халіфату
- •1Зороастр (Заратуштра) — міфічний пророк в давньому Ірані, який вважався засновником особливої релігії зороастризму, поширеної в Ірані, Середній Азії й Азербайджані.
- •1 Visir — арабською означає «той, хто носить тяжке».
- •2. Мусульманське право (шаріат)
- •2.1. Особливості становлення і розвитку мусульманського права
- •1 Див.-: Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. - с. 193. 1 Див.: Там само.
- •2.2. Джерела мусульманського права
- •2.3.Право власності
- •2.4. Зобов'язальне право
- •2.5. Шлюбно-сімейне і спадкове право
- •2.6. Кримінальне право
- •2.7. Судочинство
- •1 Див.: Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение. — с. 209.
- •Тема 6. Салічна правда — пам'ятка ранньофеодального права франків
- •1. Виникнення Франкської держави. Реформи Карла Мартелла
- •1 Першою цифрою в «варварських правдах» позначається титул, другою — стаття. 2 Спадкове, на відміну від бенефіцію, феодальне земельне володіння, надане сеньйором своєму васалу за службу.
- •2. Варварські правди та їх загальна характеристика
- •§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
- •§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 — с. 77, 78.
- •§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди)'.
- •§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. Ден., що становить 600 сол.)2.
- •§ 3. Якщо хтось — чоловік або жінка — назве вільну жінку повією і не доведе цього, засуджується до сплати 1 тис. 800 ден., що становить 45 сол.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 77.
- •2 Див.: Там само. — с. 73.
- •3 Див.: Там само. — с. 76.
- •5. Судовий процес
- •5.1. Процесуальні відносини сторін до суду
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 78.
- •5.2. Виклик до суду
- •Тема 7. Велика хартія вольностей 1215 р.
- •2. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р.
- •3. Правове становище різних груп населення Англії за Великою хартією вольностей 1215 р.
- •3.1. Права і привілеї великих баронів
- •1 Рельєф — феодальний платіж сеньйору за право вступити у володіння спадковими землями (феодом, баронією) після смерті попередника. Розмір його міг бути досить значним (до половини вартості держання).
- •2 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 97.
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 100.
- •2 Див.: Там само. — с. 98.
- •3.2. Відображення в Хартії інтересів лицарів і городян
- •2 Див.: Там само. — с. 98
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 99.
- •4. Значення Великої хартії вольностей 1215 р. В історії феодальної держави і права Англії
- •1 Див.: Хлестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 с. 99.
- •Тема 8. Законник Стефана Душана 1349 р. — збірник сербського феодального права
- •1. Утворення Сербської феодальної держави, її суспільний і державний устрій
- •2. Прийняття Законника Стефана Душана, його загальна характеристика
- •3. Правове становище християнської церкви в Законнику Стефана Душана
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м 1984 — с. 116.
- •2 Див.: Там само.
- •3 Див.: Там само. — с. 119.
- •4. Злочини і покарання за Законником Стефана Душана
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 149.
- •2 Див.: Там само. — с. 148.
- •3 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
- •4 Див.: Там само. — с. 149.
- •5. Суд і процес
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 148.
- •2 Див.: Там само. — с. 151.
- •3 Див.: Там само.
- •Тема 9. Держава і право феодальної Франції
- •1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1973. — с. 152.
- •2 Див.: Там само. — с. 151.
- •1. Сеньйоріальна монархія. Реформи Людовіка IX
- •2. Станово-представницька монархія Зміни в правовому становищі станів у XIV—XV ст.
- •3. Абсолютна монархія
- •4. Характеристика основних джерел права
- •4.1. Джерела права
- •4.2. Право феодальної власності на землю
- •4.3. Зобов'язальне право
- •4.4. Державна регламентація виробництва і торгівлі
- •4.5. Сімейне і спадкове право
- •4.6. Кримінальне право
- •4.7. Судовий процес
- •Тема 10. Феодальна держава і право в Німеччині
- •1. Становлення і розвиток ранньофеодальної держави
- •2. Державний устрій. Королівська влада і центральні органи управління
- •3. Територіальна роздробленість та її закріплення в нормативних актах
- •1 Реформація — релігійний за формою, буржуазний рух під гаслом реформи католицької церкви.
- •4. Загальна характеристика джерел права
- •Розділ III. Буржуазна держава і право
- •Тема 11. Конституційні акти і формування парламентарної монархії в Англії (1640—1917 рр.)
- •1. Причини, етапи й особливості Англійської буржуазної революції XVII ст.
- •1.1. Економічні передумови
- •1 Див.: Маркс к. Буржуазия и контрреволюция / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 6. — с. 115.
- •1.2. Соціальні передумови
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Манифест Коммунистической партии. Соч. — т. 4. —
- •1.3. Ідеологічні і політичні передумови
- •1 Пресвітер (від грец.) — старійшина. В ранньохристиянській церкві так називалися керівники місцевих християнських общин.
- •1.4. Петиція про право
- •1.5. Початок і основні етапи революції
- •1.6. Протекторат Кромвеля
- •1Коммонери — члени палати громад.
- •1.7. Реставрація монархії
- •1.8. «Хабеас корпус акт» 1679 р.
- •1.9. «Славна революція» 1688 р.
- •1.10. Білль про права 1689 р. Акт про престолонаслідування 1701 р.
- •1.11. Встановлення конституційної монархії
- •1.12. Дуалістична монархія
- •1 Див.: Маркс к., Энгельс ф. Соч. - т. 11. - с. 106.
- •4. Корона
- •5. Акт про парламент 1911 р.
- •6. Судова система і поліція
- •7. Право
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сіла
- •1. Економічне і політичне становище американських колоній Англії
- •1Квакери — особлива протестантська секта.
- •2. Війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 р. І утворення сіла
- •3. Статті Конфедерації 1781 р., їх характеристика
- •4. Прийняття Конституції сша 1787 p., її зміст
- •5. Перший цикл поправок до Конституції сша (1791 р.)
- •6. Громадянська війна 1861—1865 р., її економічні і політичні наслідки. Другий цикл поправок до Конституції сша (1865-1870 рр.)
- •7. Реконструкція Півдня. Виникнення Ку-клукс-клану
- •8. Конгрес
- •9. Президент
- •10. Місцеве управління, суд і поліція
- •11. Право
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції (1789—1804 рр.)
- •1. Причини й етапи буржуазної революції у Франції
- •2. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. І Конституція 1791 р. Їх зміст і характеристика Декларація прав людини і громадянина 1789 р.
- •3. Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
- •4. Державний устрій якобінської диктатури, її основні соціально-економічні і політичні перетворення
- •5. Термідоріанський переворот. Конституція 1799 р. Період Консульства
- •6. Утворення імперії Наполеона
- •Тема 14. Право Франції
- •1. Формування правової системи Французької республіки
- •2. Цивільний кодекс Наполеона 1804 р.
- •3. Розвиток цивільного і торговельного законодавства в XIX—XX ст.
- •4. Розвиток трудового і соціального законодавства
- •5. Розвиток кримінального права і процесу в XIX—XX ст.
- •6. Кримінально-процесуальне законодавство
- •Тема 15. Утворення Німецької імперії 1871 p.
- •1. Суспільно-політичний розвиток Німеччини до 1871 р.
- •2. Об'єднання Німеччини
- •3. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1871 р.
- •3.1. Союзна рада
- •3.2. Німецький імператор
- •3.3. Імперський канцлер
- •3.4. Рейхстаг
- •3.5. Політичний режим кайзерівської Німеччини
- •Тема 16. Право Німеччини
- •1. Цивільне право
- •1Бгб — скорочення від німецького Bürgerliches Gesetzbuch (Цивільний кодекс).
- •2. Загальна характеристика, система і зміст бгб
- •3. Основні інститути бгб. Юридичні особи
- •4. Договори і зобов'язання з недозволених дій
- •5. Право власності та володіння
- •6. Шлюб і сім'я
- •7. Характерні риси спадкового права
- •8. Наступні зміни до бгб
- •9. Торговельне право
- •10. Кримінальне право
- •11. Трудове і соціальне законодавство
- •Тема 17. Японія
- •1. Переворот Мейдзі 1868 р.
- •2. Адміністративні і соціально-правові реформи
- •3. Утворення політичних партій
- •4. Конституція 1889 р.
- •5. Урядова влада і центральна адміністрація
- •6. Конституція 1947 р.
- •1 Див.: Жидков о. А., Крашенинникова н. А. История государства и права зарубежных стран. — ч. 2. — м., 1998. — с. 438.
- •7. Японія: від аутсайдера до лідера
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к 2001. - с. 580.
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к, 2001. - с. 582.
- •8. Право
- •4 Див.: Бостан а. М., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к.,
- •5 Див.: Бостан а. М., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004. - с. 634.
- •1 Див.: Бостан а. M., Бостан с. К. Історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2004.- с. 634.
- •Тема 18. Веймарська республіка в Німеччині
- •1. Крах кайзерівської Німецької імперії
- •2. Встановлення революційних органів влади
- •3. Веймарська Конституція 1919 р.
- •4. Політичний режим Веймарської республіки
- •5. Встановлення режиму фашистської диктатури
- •5.1. Механізм фашистської диктатури
- •5.2. Державне регулювання економіки у фашистській Німеччині
- •5.3. Армія
- •6. Повоєнний розвиток Німеччини
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к. 2001. - с. 570.
- •1 Див.: Макарчук в. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. — к., 2001. - с. 571.
- •Тема 19. Сполучені Штати Америки в XX ст.
- •1. Регулююча роль держави сша в сфері економіки і соціальних відносин
- •1.1. Закон Шермана
- •1.2. Акт про прискорення розгляду і вирішення процесів по справедливості
- •1.3. Закон про створення Міністерства торгівлі і праці
- •1.4. Створення Федеральної резервної системи (фрс)
- •1.5. Закон Клейтона 1914 р.
- •1.6. Закон про контроль над виробництвом, сировиною і паливом
- •1.7. «Новий курс» ф. Рузвельта
- •1 Фрс у ролі централізованого федерального банку, який контролює значну частину банків країни, поряд з фксв и фкпз і нині становить основу регулювання грошово-кредитної, банківської системи сша.
- •1.8. Закон Тафта-Хартлі 1947 р.
- •1.9. Законодавство 60-х років у рамках програми «боротьби з бідністю» л. Джонсона
- •2. Основні зміни в державному апараті
- •2.1. Поправки до Конституції сша. Реформи виборчого права
- •2.2. Закон проти расової дискримінації
- •2.3. Закон про громадянські права
- •2.4. Закон про виборчі права
- •3. Еволюція американського федералізму
- •4. Зростання бюрократичного апарату
- •5. Діяльність правоохоронних органів
- •Тема 20. Франція в XX ст.
- •1. Третя республіка та її падіння
- •2. Четверта республіка
- •3. П'ята республіка
- •Тема 1. Закони царя Хаммурапі — правова пам'ятка
- •Тема 2. Суспільно-політичний устрій і право Стародавньої Індії ..
- •Тема 3. Держава і право Стародавньої Греції
- •Тема 4. Держава і право Стародавнього Риму
- •Розділ II. Феодальна держава і право
- •Тема 12. Утворення і конституційний розвиток сша
- •Тема 13. Державність Франції в період буржуазної революції
- •Тема 20. Франція в XX ст
3. Абсолютна монархія
Зміни в правовому становищі станів у XVI—XVIII ст. Виникнення абсолютизму як нової форми монархії у Франції викликане глибинними змінами, що відбулися в станово-правовій структурі країни. Ці зміни були викликані насамперед зароджженням капіталістичних відносин. Становлення капіталізму відбувалося швидше в промисловості й у торгівлі, у сільському господарстві для нього усе більшою перешкодою ставала феодальна власність на землю. Серйозним гальмом на шляху суспільного прогресу був архаїчний, такий, що суперечить потребам капіталістичного розвитку, становий устрій. На XVI ст. французька монархія втратила представницькі установи, що існували раніше, але зберегла свою станову природу.
Як і колись, першим станом у державі було духовенство, що налічувало близько 130 тис. осіб (при 15 млн населення країни) і тримало у своїх руках 1/5 усіх земель. Духовенство, цілком зберігаючи свою традиційну ієрархію, відзначалося великою неоднорідністю. Між верхівкою церкви і приходськими священиками посилилися протиріччя. Духовенство виявляло єдність тільки у своєму ревному прагненні утримати станові, суто феодальні привілеї (стягнення десятини та ін.).
Тіснішим став зв'язок духовенства з королівською владою і дворянством. Відповідно до конкордату, укладеному в 1516 р. Франциском І і римським папою, король одержав право призначення на церковні посади. Усі вищі церковні пости, пов'язані з великим багатством і почестями, надавалися дворянській знаті. Багато молодших синів дворян прагнули одержати той чи інший духовний сан. У свою чергу, представники духовенства обіймали важливі, а іноді і ключові, посади в державному управлінні (Рішельє, Мазаріні та ін.). Отже, між першим і другим станами, що мали раніше глибокі протиріччя, склалися більш міцні політичні й особисті узи.
Панівне місце в суспільному і державному житті французького суспільства посідав стан дворян, що налічував приблизно 400 тис. осіб. Лише дворяни могли володіти феодальними маєтками, а тому в їхніх руках перебувала більша частина (3/5) землі в державі. У цілому світські феодали (разом з королем і членами його сім'ї) тримали 4/5 земель у Франції. Дворянство остаточно перетворилося на суто особистий статус, що здобувається головним чином з народженням. Було потрібно доводити своє дворянське походження до третього—четвертого коліна. У XII ст. у зв'язку з усе частішими підробками дворянських документів була заснована спеціальна адміністрація, що контролювала дворянське походження.
Дворянство надавалося також як дарунок. Це оформлялося спеціальним королівським актом. Як правило, це було пов'язане з купівлею багатими буржуа посад у державному апараті, у чому була заінтересована королівська влада, яка постійно відчувала нестаток у грошах. Такі особи зазвичай називалися «дворянами мантій», на відміну від «дворян шпаги» (потомствених дворян). Старе родове дворянство (придворна і титулована знать, верхівка провінційного дворянства) із презирством ставилося до «вискочок», які отримали звання дворянина завдяки своїм посадовим мантіям. До середини XVIII ст. налічувалося близько 4 тис. дворян мантій. Їхні діти повинні були нести військову службу, але потім, після відповідної вислуги (25 років), ставали дворянами шпаги.
Незважаючи на розбіжності в родовитості і посадах, дворяни мали низку важливих загальностанових привілеїв: право на титул, на носіння певного одягу і зброї, у тому числі при дворі короля, тощо. Дворяни були звільнені від сплати податків і від будь-яких особистих повинностей. Вони мали переважне право призначення на придворні, державні і церковні посади. Деякі придворні посади, що давали право на одержання високих окладів і не були обтяжені якими-небудь службовими обов'язками (так звані синекури), були зарезервовані за дворянською знаттю. Дворяни мали переважне право на навчання в університетах, у військовій королівській школі. Водночас дворяни в період абсолютизму втратили деякі старі і суто феодальні привілеї: право на самостійне управління, право на дуель та ін.
Переважну масу населення у Франції в XVI—XVII ст. становив третій стан, який дедалі більше ставав неоднорідним. У ньому посилилася соціальна і майнова диференціація. Найнижче у третьому стані перебували селяни, ремісники, чорнороби, безробітні. На верхніх його сходинках стояли особи, з яких формувався клас буржуазії: фінансисти, торговці, цехові майстри, нотаріуси, адвокати.
Незважаючи на зростання кількості міського населення і збільшення його ваги у суспільному житті Франції, значну частину третього стану становило селянство. У зв'язку з розвитком капіталістичних відносин у його правовому становищі відбулися зміни. Практично зникли серваж, формар'яж, «право першої Менморт, як і раніше, передбачався в правових звичаях, але засовувався рідко. З проникненням товарно-грошових відносин у село із селян виокремлюються заможні фермери, капіталістичні орендарі, сільськогосподарські робітники. Однак переважна більшість селян були цензитаріями, тобто власниками сенйоріальної землі з традиційними феодальними обов'язками і повинностями. Цензитарії на цей час майже повністю були звільнені від панщинних робіт, проте дворянство постійно прагнуло до збільшення цензу й інших поземельних поборів. Додатковими обтяженнями для селян були баналітети, а також право сеньйора полювати на селянській землі.
Винятково тяжкою і руйнівною для селянства була система численних прямих і непрямих податків. Королівські збирачі стягували їх, нерідко вдаючись до прямого насильства. Часто королівська влада віддавала збір податків на відкуп банкірам і лихварям. Відкупники виявляли таку запопадливість, стягуючи законні і незаконні збори, що багато селян були змушені продавати свої будівлі й інвентар і йти в місто, поповнюючи ряди робітників, безробітних і жебраків.
Виникнення і розвиток абсолютизму. Неминучим результатом формування капіталістичного укладу і розкладу феодалізму було становлення абсолютизму. У переході до абсолютизму, хоча він супроводжувався подальшим посиленням самовладдя короля, були заінтересовані найширші прошарки французького суспільства XVI—XVII ст. Абсолютизм був потрібен дворянству і духовенству, оскільки для них у зв'язку із поглибленням економічних труднощів і політичного тиску з боку третього стану зміцнення і централізація державної влади стали єдиною можливістю зберегти на якийсь час свої великі станові привілеї.
В абсолютизмі була заінтересована і міцніюча буржуазія, яка ще не могла претендувати на політичну владу, але мала потребу в королівському захисті від феодальної вольниці, що знову сколихнулася в XVI ст. у зв'язку з Реформацією і релігійними війнами. Встановлення миру, справедливості і суспільного порядку було заповітною мрією основної маси французького селянства, що пов'язувало свої надії на краще майбутнє із сильною і милосердною королівською владою.
Коли внутрішня і зовнішня опозиція королю (у тому числі і з боку церкви) була подолана, а єдина духовна і національна са мосвідомість об'єднала широкі маси французів навколо трону, королівська влада зуміла істотно зміцнити свої позиції в суспільстві і державі. Отримавши широку суспільну підтримку і спираючись на державну могутність, яка на той час зросла, королівська влада набула в умовах переходу до абсолютизму великої політичної ваги і навіть відносної самостійності стосовно суспільства, що її породило.
Становлення абсолютизму в XVI ст. мало прогресивний характер, оскільки королівська влада сприяла завершенню територіального об'єднання Франції, формуванню єдиної французької нації, більш швидкому розвитку промисловості і торгівлі, раціоналізації системи адміністративного управління. Однак у міру посилення занепаду феодального ладу в XVII—XVIII ст. абсолютна монархія, у тому числі з огляду на саморозвиток самих її владних структур, усе більше підносячись над суспільством, відривається від нього, вступає з ним у нерозв'язні протиріччя. Отже, у політиці абсолютизму неминуче виявляються і набувають головного значення реакційні й авторитарні риси, у тому числі відкрита зневага до гідності і прав особи, до інтересів і блага французької нації в цілому. Хоча королівська влада, використовуючи у своїх корисливих цілях політику меркантилізму і протекціонізму, неминуче підштовхувала капіталістичний розвиток, абсолютизм ніколи не ставив за мету захист інтересів буржуазії. Навпаки, він використовував усю міць феодальної держави для того, щоб врятувати приречений історією феодальний лад разом із класовими і становими привілеями дворянства і духовенства.
Історична приреченість абсолютизму стала особливо очевидною в середині XVIII ст., коли глибока криза феодальної системи призвела до занепаду і розкладу всіх ланок феодальної держави. Крайньої межі досягла судово-адміністративна сваволя. Символом безглуздого марнотратства і дозвілля (нескінченні бали, полювання й інші розваги) став сам королівський двір, який називали «могилою нації».
Посилення королівської влади. Верховна політична влада за абсолютної монархії цілком переходить до короля. Для цього королям необхідно було подолати політичну опозицію феодальної олігархії і католицької церкви, ліквідувати станово-представницькі установи, створити централізований бюрократичний апарат, постійну армію, поліцію.
Вже в XVI ст. Генеральні штати практично не функціонували. У 1614 р. вони були скликані востаннє, незабаром були роз пущені і вже не збиралися до 1789 р. Якийсь час для розгляду
проектів важливих реформ і вирішення фінансових питань король збирав нотаблів (феодальну знать). У XVI ст. (за Болонським конкордатом 1516 р. і Нантським едиктом 1598 р.) король цілком підкорив собі католицьку церкву у Франції.
Своєрідною політичною опозицією королівській владі в ХVІ - XVII ст. виступив Паризький парламент, який на той час перетворився на оплот феодальної знаті. Він неодноразово використував своє право ремонстрації і відхиляв королівські акіп Королівським ордонансом у 1667 р. було встановлено, що ремонстрація може бути заявлена лише протягом визначеного террміну після видання королем ордонансу, а повторна ремонстрація не допускається. У 1668 р. король Людовік XIV, з'явившись до Паризького парламенту, власноручно вилучив з його архіву всі протоколи, що відносяться до періоду Фронди, тобто до антиабсолютистських виступів середини XVII ст. У 1673 р. він же вирішив, шо парламент не має права відмовляти в реєстрації королівських актів, а ремонстрація може бути заявлена пише окремо. Практично це позбавило парламент його найважливішої прерогативи — опротестовувати і відхиляти королівське законодавство.
Змінилося і загальне уявлення про владу короля і про характер його конкретних повноважень. У 1614 р. за пропозицією Генеральних штатів французька монархія була оголошена божественною, а влада короля почала розглядатися як священна. Вводилося нове офіційне титулування короля: «Король Божою милістю». Остаточно затверджуються уявлення про суверенітет і необмежену владу короля. Усе частіше держава починає ототожнюватися з особою короля, що знайшло своє відображення у вислові, який приписують Людовіку XIV: «Держава — це я!».
Уявлення про те, що абсолютизм грунтується на божественному праві, не означало сприйняття ідеї особистої влади короля, тим паче ототожнення її з деспотизмом. Королівські прерогативи не виходили за межі законного порядку, і вважалося, що «король трудиться для держави».
Взагалі французький абсолютизм ґрунтувався на концепції нерозривного зв'язку короля і держави, поглинання першого другою. Вважалося, що сам король, його майно, його сім'я належать французькій державі і нації. Юридично король визнавався джерелом будь-якої влади, що не підлягала будь-якому контролю. Це, зокрема, привело до закріплення повної свободи короля у сфері законодавства. При абсолютизмі законодавча влада належить тільки йому одному за принципом: «один король, один закон». У короля було право призначення на будь-яку державну і церковну посади, хоча це право могло бути делеговане ним нижчестоящим чиновникам. Він був остаточною інстанцією з усіх питань державного управління. Король приймав найважливіші зовнішньополітичні рішення, визначав економічну політику держави, встановлював податки, виступав вищим розпорядником державних коштів. Від його імені здійснювалася судова влада.
Створення централізованого апарату управління. При абсолютизмі центральні органи розрослися й ускладнилися. Однак самі феодальні методи управління перешкоджали створенню стабільної і чіткої державної адміністрації. Нерідко королівська влада створювала на свій розсуд нові державні органи. Але потім вони, якщо викликали її невдоволення, реорганізовувалися або скасовувалися.
У XVI ст. з'являються посади державних секретарів, один із яких, особливо у випадках, коли король був неповнолітнім, виконував фактично функції першого міністра. Формально така посада була відсутня, але Рішельє, наприклад, поєднував в одній особі 32 державних посади і титули. Але за Генріха IV, Людовіка XIV, а також Людовіка XV (після 1743 р.) король сам здійснював управління в державі, усуваючи зі свого оточення осіб, що могли мати на нього великий політичний вплив.
Старі державні посади ліквідуються (наприклад, конетабль у 1627 р.) чи втрачають усяке значення і перетворюються на прості синекури. Зберігає своє колишнє значення лише канцлер, який стає після короля другою особою в державному управлінні.
Потреба в спеціалізованій центральній адміністрації привела наприкінці XVI ст. до зростання ролі державних секретарів, яким доручаються певні сфери управління (іноземні справи, військові справи, морські справи і колонії, внутрішні справи). За Людовіка XIV державні секретарі, які спочатку (особливо за Рішельє) відігравали суто допоміжну роль, наближаються до особи короля, виконують роль його особистих чиновників.
Розширення кола функцій державних секретарів веде до швидкого зростання центрального апарату, до його бюрократизації. У XVIII ст. вводяться посади заступників державних секретарів, при них створюються значні за розмірами бюро, які, у свою чергу, поділяються на секції з чіткою спеціалізацією й ієрархією чиновників.
Значну роль у центральному управлінні відігравав спочатку суперінтендант фінансів (за Людовіка XIV був замінений Радою у справах фінансів), а потім Генеральний контролер фінансів.
Ця посада набула величезного значення починаючи з Кольбера (1615 р.), який не тільки складав державний бюджет і безпосередньо керував усією економічною політикою Франції, а й практично контролював діяльність адміністрації, організовував зі складання королівських законів. При Генеральному
контролері фінансів згодом також виник великий апарат, що складався з 29 різних служб і численних бюро.
Неодноразової перебудови зазнала і система королівських рад, що виконували дорадчі функції. Людовік XIV у 1661 р. створив Велику раду, до якої входили герцоги й інші пери Франції, міністри, державні секретарі, канцлер, що головував у ній за відсутності короля, а також спеціально призначувані державні радники (головним чином із дворян мантій). Ця рада вирішувала найважливіші державні питання (відносини з церквою тощо), обговорювала проекти законів, у деяких випадках приймала адміністративні акти і розглядала найважливіші судові справи. Для обговорення зовнішньополітичних справ скликалася вужча за своїм складом Верхня рада, до якої зазвичай запрошувалися державні секретарі в іноземних і військових справах, кілька державних радників. Рада депеш обговорювала питання внутрішнього управління, приймала рішення щодо діяльності адміністрації. Рада з питань фінансів розробляла фінансову політику, вишукувала нові джерела надходження коштів до державної казни.
Управління на місцях відзначалося особливою складністю і заплутаністю. Деякі посади (наприклад бальї) збереглися від попередньої епохи, але їхня роль неухильно зменшувалась. З'явилися численні спеціалізовані служби на місцях: судове управління, фінансове управління, нагляд за дорогами тощо. Територіальні межі цих служб та їх функції не були точно визначені, що породжувало численні скарги і суперечки. Місцеве управління мало свої особливості, пов'язані із збереженням в деяких частинах королівства старої феодальної структури (меж колишніх сеньйорій), церковної земельної власності. Тому політика централізації, яку проводила королівська влада, не торкнулася однаковою мірою всієї території Франції.
На початку XVI ст. органом, що проводив політику центру на місцях, були губернатори. Вони призначалися і усувалися з посади королем, але згодом ці посади опинилися в руках знатних дворянських сімей. До кінця XVI ст. дії губернаторів у ряді випадків стали незалежними від центрального управління, що суперечило загальному напряму королівської політики. Тому поступово королі зводять їхні повноваження до сфери суто військового управління.
Для зміцнення своїх позицій у провінціях королі, починаючи з 1535 р., посилають туди комісарів з різними тимчасовими дорученнями, але незабаром останні стають постійними посадовими особами, що інспектують суд, адміністрацію міст, фінанси. В другій половині XVI ст. їм надається титул інтендантів. Вони діяли вже не просто як контролери, а як справжні адміністратори, Їхня влада почала набувати авторитарного характеру. Генеральні штати в 1614 р., а потім збори нотаблів протестували проти дій інтендантів. У першій половині XVII ст. повноваження останніх були дещо обмежені, а в період Фронди посада інтенданта взагалі була скасована.
У 1653 р. система інтендантів була відновлена, і вони почали призначатися в спеціальні фінансові округи. Інтенданти мали прямі зв'язки з центральним урядом, насамперед з Генеральним контролером фінансів. Функції інтендантів були надзвичайно широкі і не обмежувалися фінансовою діяльністю. Вони здійснювали контроль за фабриками, банками, дорогами, судноплавством тощо, збирали різні статистичні відомості щодо промисловості і сільського господарства. На них покладався обов'язок підтримувати громадський порядок, спостерігати за жебраками і бродягами, вести боротьбу з єрессю. Інтенданти стежили за набором рекрутів до армії, за розквартируванням військ, забезпеченням їх продовольством тощо. Нарешті, вони могли втручатися в будь-який судовий процес, проводити розслідування від імені короля, головувати в судах бальяжу або сенешальства.
Централізація торкнулася і міського управління. Муніципальні радники (ешвени) і мери перестали обиратися, а призначалися королівською адміністрацією (зазвичай за відповідну плату). У селах постійної королівської адміністрації не було, а низові адміністративні і судові функції покладалися на селянські общини й общинні ради. Однак в умовах всесилля інтендантів сільське самоврядування вже наприкінці XVII ст. занепадає.
Державні фінанси. Головним джерелом надходження коштів до казни були податки, найважливішим з яких залишалася талья. Велике значення мала також капітація — подушна подать,
напроваджена спочатку Людовіком XIV для покриття військових витрат. Усі податки розподілялися між представниками третього стану, тоді як вищі стани, що мали величезні доходи, були повністю від них звільнені.
Важливим джерелом надходжень до королівської казни були також і непрямі податки, кількість яких постійно зростала. Особливо важким для населення був податок на сіль (габель).
До казни надходили також збори від торгового мита, доходи від королівських монополій (поштова, тютюнова та ін.). Широко практикувалися державні позики.
Незважаючи на зростання доходів, державний бюджет зводився з величезним дефіцитом, що було викликано не тільки великими витратами на постійну армію і великий бюрократичний апарат. Значні кошти йшли на утримання самого короля і його сім'ї, на проведення королівських полювань, пишних прийомів, балів і на інші розваги.
Судова система. Незважаючи на посилення централізації судової системи, вона також залишалася архаїчною і складною. У деяких частинах Франції аж до XVIII ст. збереглася сеньйоріальна юстиція. Королівські ордонанси лише регламентували порядок її здійснення. Іноді королі викуповували сеньйоріальне право суду, як, наприклад, у 1674 р. в сеньйоріях, прилеглих до Парижа. Самостійну систему становили церковні суди, юрисдикція яких вже обмежувалася в основному внутрішньоцерковними справами. Існували і спеціалізовані трибунали: комерційні, банківські, адміралтейські та ін.
Вкрай заплутаною була і система королівських судів. Нижчі суди в превотствах до середини XVIII ст. були ліквідовані. Збереглися суди в бальяжах, хоча їхній склад і компетенція постійно змінювалися. Важливу роль, як і колись, відігравав Паризький парламент і судові парламенти в інших містах. Для звільнення парламентів від апеляційних скарг, кількість яких постійно збільшувалася, королівський едикт у 1552 р. передбачив створення особливих апеляційних судів у ряді найбільших бальяжів із розгляду кримінальних і цивільних справ.
Армія і поліція. У період абсолютизму завершилося створення централізовано побудованої постійної армії, що була однією з найбільших у Європі, а також регулярного королівського флоту.
За Людовіка XIV була проведена важлива військова реформа, суть якої полягала у відмові від наймання іноземців і в переході до вербування рекрутів з місцевого населення (матросів — із прибережних провінцій). Солдати вербувалися з найнижчих прошарків третього стану, нерідко — з декласованих елементів, із «зайвих людей», швидке зростання кількості яких у зв'язку з процесом первісного нагромадження капіталу створювало вибухонебезпечну обстановку. Оскільки умови солдатської служби були вкрай важкими, вербувальники часто вдавалися до обману і хитрощів. В армії процвітала кийова дисципліна. Солдати виховувалися в дусі безумовного виконання наказів офіцерів, що дозволяло використовувати військові частини для придушення повстань селян і рухів міської бідноти.
Вищі командні посади в армії могли обіймати лише представники титулованої знаті. При заміщенні офіцерських посад нерідко виникали гострі протиріччя між спадковим і служивим дворянством. У 1781 р. родове дворянство домоглося закріплення за ним виключного права на заняття офіцерських посад. Такий порядок комплектування офіцерства негативно позначався на бойовій підготовці армії, був причиною некомпетентності значної частини командного складу.
При абсолютизмі створюється розгалужена поліція: у провінціях, містах, на великих дорогах тощо. У 1667 р. була заснована посада генерал-лейтенанта поліції, на якого покладався обов'язок підтримувати порядок у масштабах усього королівства. У його розпорядженні перебували спеціалізовані поліцейські підрозділи, кінна поліцейська гвардія, судова поліція, що проводила попереднє розслідування.
Особлива увага приділялася зміцненню поліцейської служби в Парижі. Столиця була поділена на квартали, у кожному з яких діяли особливі поліцейські групи, очолювані комісарами і сержантами поліції. До функцій поліції поряд з підтриманням порядку і розшуком злочинців входив контроль за моральністю, зокрема спостереження за релігійними маніфестаціями, нагляд за ярмарками, театрами, кабаре, трактирами, будинками розпусти тощо. Генерал-лейтенант поряд із загальною поліцією (поліцією безпеки) очолював також політичну поліцію з розгалуженою системою таємного розшуку. Був установлений негласний контроль за супротивниками короля і католицької церкви, за всіма особами, що виявляють вільнодумство.