2. Війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 р. І утворення сіла

Війна за незалежність. Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим у травні 1773 р. «чайним законом», що надав Ост-Індській компанії привілей на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Боротьба проти ввозу чаю (яка порушувала права колоніальних торговців і незліченних контрабандистів) вилилася у славнозвісне Бостонське чаювання (грудень

1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію «репресивних актів» (березень

1774 р.), згідно з якими порт оголошувався закритим, Массачусетс позбавлявся колоніальної хартії, звинувачені в антианглійській діяльності особи мали бути направлені для суду до Англії, губернатору надавалися виключні повноваження, будинки колоністів оголошувалися відкритими для постою англійських військ. Спеціальним Квебекським актом північно-західні американські землі приєднувалися до провінції Квебек Британської Канади.

З ініціативи найбільш політично розвинутих штатів — Массачусетсу і Вірджинії — був оголошений розрив торгових відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби, скликані представники на загальний Конгрес колоній.

Перший Континентальний конгрес у Філадельфії (5 вересня — 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Вирішення питань на ньому здійснювалося за принципом рівності штатів (один штат — один голос). Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про власне державне визначення, але поки на основі прав «англійських громадян». Не пориваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їхнього статусу і прав.

Рішення Конгресу стимулювали громадянську непокору в колоніях. З огляду на партійні протиріччя у британському парламенті палата громад виробила різко опозиційну лінію поведінки щодо колоній. На підставі резолюцій Конгресу в окремих колоніях пройшли перевибори до законодавчих зборів, які надали перевагу прихильникам відкритого розриву і навіть війни з метрополією. Особливу роль відіграли збори у Вірджинії, на яких громадський діяч і літератор П. Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. У лютому 1775 р. було почате формування конституційної армії колоній.

Війна за незалежність (1775—1783 рр.) після перших перемог над загонами англійців у квітні 1775 р. йшла зі змінним успіхом. Поворотним моментом у війні і у всьому русі до державного самовизначення колоній стала робота другого Континентального конгресу (10 травня 1775 р. — квітень 1789 р.). На Конгрес з'їхалися представники всіх 13 штатів. Були прийняті рішення про організацію збройних сил, про призначення генерала Дж. Вашингтона головнокомандувачем американської ар­мії. У травні 1776 р. колоніям було запропоновано організувати самостійні органи влади, була прийнята резолюція про те, що «усяка влада, що виходить від Англії, повинна бути повністю ліквідована». Незважаючи на стримане ставлення деяких штатів до ідеї незалежності, у липні 1776 р. Конгрес прийняв основоположний для нової держави документ — Декларацію незалежності. У ній були проголошені розрив з метрополією і самовизначення колоній у новому державному утворенні американської нації.

Наприкінці 1776 р. Дж. Вашингтону вдалося упорядкувати американську армію і завдати кількох великих поразок англійським експедиційним загонам. Велику роль у переломі ходу подій відіграла підтримка Франції: у грудні 1777 p., маючи власні інтереси щодо зменшення англійського впливу в Америці і на морях, Франція визнала незалежність колоній і встановила повноцінні дипломатичні відносини з ними, а також надала їм значну фінансову і військову допомогу. Важливим моментом у боротьбі з Англією стала і міжнародна підтримка на основі проголошеної Росією Декларації про «збройний нейтралітет» 1780 p., підтриманої Данією, Пруссією, а потім Голландією. Воєнні дії затихли в колоніях у листопаді 1781 р. Після півторарічних переговорів, у жовтні 1782 p., було укладене англо-американське перемир'я. Потім за участю і посередництва Франції, Іспанії й інших країн був підписаний Версальський мирний договір (3 вересня 1783 p.). За ним Англія юридично визнавала незалежність американських колоній. У травні 1784 р. договір набрав чинності.

У ході Війни за незалежність відбулося фактичне оформлення єдності колоній, а також формування нової системи державної влади в колоніях. Другий Континентальний конгрес певний час відігравав роль єдиного законодавчого органу влади, що приймав найважливіші політичні рішення і керував діяльністю армії і призначених посадових осіб. Рішення в Конгресі приймалися на основі рівності голосів представників штатів-колоній. Склалися збройні сили з єдиним командуванням. Була зроблена спроба організувати єдину фінансову систему колоній (хоча з економічної точки зору не дуже вдала), запровадити загальні паперові гроші і єдиний податок на утримання армії.

Замість розпущених за вказівкою з Англії законодорадчих асамблей у колоніях були повсюдно обрані нові законодавчі представництва. Обиралися вони на основі більш широкого ви­норчого права. Якщо раніше вирішальне слово залишалося за ггубернаторами, то відтепер законодавчі збори утвердили своє верховенство. Кожен штат сформував власну систему управління. Але майже у всіх них главою виконавчої влади став виборний губернатор, підзвітний законодавчим зборам штату. У ряді штатів були встановлені обмеження строку перебування губернатора при владі для уникнення «небезпеки монархізму». У більшості колоній (у 10 з 13) законодавчі збори були реорганізовані за двопалатним зразком, причому сенаторів (членів верхньої палати) обирали з осіб з більш високим майновим цензом. У більшості штатів були прийняті нові конституції, що закріпили їхній державний суверенітет і народовладдя.

Прийняття другим Континентальним конгресом Декларації незалежності стало не тільки поворотним пунктом у Війні за незалежність і в процесі загального об'єднання штатів. Декларація незалежності стала основоположним документом, з якого почалося конституювання американської державності і принципи якого склали визначальні елементи нового державного і правового укладу.

Ідеї і принципи, покладені в основу Декларації, були висунуті вже на першому Континентальному конгресі. Тоді було констатовано, що американський народ — це самостійний політичний організм, що життя його громадян визначається їх невід'ємним правом на життя, свободу, власність і на відсіч іноземній владі. Зводячи права американців до історичних прав підданих англійської корони, учасники Конгресу визнали за народом право на участь у законотворчій діяльності, на свободи і привілеї, включаючи право подання петицій. Проголошувалася необхідність незалежності різних гілок законодавчої влади, у тому числі і головним чином від уряду.

На початку відкритої війни з Англією ідея повного відокремлення і політичного проголошення незалежності на основі особливого правового становища колоній набула явного виразу і прямих прихильників (як, утім, і супротивників). Державне самовизначення стало навіть пов'язуватися з особливою релігійною визначеністю долі колоній: «Всемогутній створив Америку для того, щоб зробити її незалежною від Великобританії».

Після проголошення другим Континентальним конгресом резолюції про практичні кроки щодо відокремлення від Англії (10 травня 1776 р.) представники штатів приступили до узгодження політичного акта, що повинен був завершити проголошення незалежності. 7 червня 1776 р. на розгляд була представ­лена резолюція делегата від Вірджинії Р. Г. Лі про розрив усіх відносин з Англією на основі оголошення себе «вільними і незалежними штатами» і про план конфедерації колоній. Делегати відклали вирішення цього питання для того, щоб одержати необхідні інструкції і повноваження. Ідейно-політична підтримка вимоги про незалежність була забезпечена широкими громадськими дискусіями в колоніях, що вже велися з приводу опублікованого памфлету Т. Пейна «Здоровий глузд». У ньому колоністів закликали проголосити незалежність і установити республіканський спосіб правління як такий, що відповідає волі народу, котрий сам і заново побудував своє життя на новій землі. Відкрита підтримка ідеї Конгресу законодавчими зборами штатів, особливо найбільш значущої і багатої колонії Вірджинії, відіграла переломну роль.

1 липня 1776 р. другий Континентальний конгрес розпочав обговорення питання про проголошення незалежності. Для підготовки документа була створена комісія. До неї увійшли Дж. Адамс, Ф. Шерлі, Р. Лівінгстон. Але насправді складений він був одним автором — радикальним філософом і найвідомі-шим згодом політичним діячем Америки Т. Джефферсоном. Відповідно до власних поглядів Джефферсон видозмінив колишні уявлення про політичну суть проголошення незалежності і, навпаки, виділив ідею закономірності проголошення самостійним народом свого політичного устрою, виходячи з принципів народного суверенітету і суспільного договору з владою, а також ідею невідчужуваних політичних прав нації. З проекту Джефферсона були виключені два пункти (про докори на адресу англійського народу і про заборону рабства негрів, що могло розколоти колонії Півдня, які об'єднувалися). 4 липня 1776 р. Декларація незалежності була схвалена Конгресом, і цей день став датою заснування США. В серпні 1776 р. Декларацію підписали 56 делегатів Конгресу, включаючи і тих, хто виступав проти радикального розриву з Англією.

Декларація відкрито проголошувала принцип народного суверенітету як основу державного устрою. Сам цей державний устрій визначається нацією цілковито для охорони і дотримання природних і невідчужуваних прав людей: «Ми вважаємо самоочевидними такі істини: усі люди створені рівними, і усі вони рівно обдаровані Творцем деякими невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя». Держава створюється, підкоряючись принципу суспільного договору, і якщо «ця форма уряду стає згубною для цієї мети», то народ не тільки має право її змінити, а й зобов'язаний змінити і знищити свій уряд. (Обґрунтуванню цього порушення договору був присвячений розділ Декларації з переліком «гріхів» і зловживань Георга III — більша частина була узята з ранньої Декларації 1774 р.)

Своє своєрідне бачення Джефферсон вніс і в ідею про природні і невідчужувані права. Звичній формулі Д. Локка «життя, свообода, власність» він протиставив такі категорії, як «життя, свобода і прагнення до щастя». У цьому дістав вияв не тільки радикальний демократизм Джефферсона, а й його орієнтація на звичні для Америки релігійні ідеї: Декларація майже прямо перекликалася в цьому аспекті з угодою отців-пілігримів. Тим самим американська державність, конституйована на основі Декларації, ставала наступницею політичних ідей і державного укладу, закладеного релігійними емігрантами-колоністами.

Декларація, незважаючи на те, що вона була офіційним документом народжуваної держави, відзначалась високим ступенем революційності: право народу на революцію обґрунтовувалося в ній як найголовніше і незмінне. Це зробило Декларацію важливим стимулом для діячів європейського Просвітництва — особливо напередодні наростання в Західній Європі, зокрема у Франції, глибокої суспільної і державної кризи.

Війна за незалежність 1775—1783 р. завершила процес державно-політичного становлення американських колоній і поклала початок нової американської державності. Ця державність стала ще одним кроком на шляху формування політичного і правового укладу Нового часу. її рисами і водночас особливостями стало визнання принципу безумовної виборності виконавчої влади і, виходячи з цього, однозначно республіканського устрою за високого ступеня демократії, що забезпечувалася в тому числі особливими, історично сформованими правами окремих общин і територій на самоврядування.