6. Шлюб і сім'я

Шлюб згідно з БГБ був світським (не церковним) інститутом. Традиційним при характеристиці шлюбу є і вказівка на його моногамний характер (одношлюбність): Кодекс прямо забороняє «брати новий шлюб, поки попередній шлюб не припинений або не визнаний нікчемним». Визначення шлюбу в БГБ не дано. Однак у Мотивах до проекту БГБ говориться, що шлюб — це «певний незалежний від волі подружжя моральний і юридичний порядок». За такого широкого підходу основні юридичні питання шлюбу були вирішені Кодексом особливим чином. Насамперед БГБ установив для вступу в шлюб високий шлюбний вік: для жінки 16 років, для чоловіка 21 рік. Право батьків давати згоду на шлюб обмежене: батько вправі давати дозвіл на шлюб тільки неповнолітнім дітям; мати — тільки незаконним дітям. Заборонене було укладення шлюбу розлученим особам, якщо причиною розлучення було їх перелюбство (§ 1305).

Шлюб вважався нерозривним за взаємною згодою подружжя. Розлучення допускалося тільки за наявності особливих підстав. До них були віднесені зловмисне залишення подружжя, грубе порушення обов'язків, що випливають зі шлюбу. Перелік таких підстав у Кодексі був вичерпним.

Німецький цивільний кодекс не знав легальної влади чоловіка над дружиною. Однак він не визнав і рівності чоловіка і жінки в шлюбі. § 1354 закріпив принцип верховенства чоловіка в загальносімейних справах. Таке верховенство знаходило свої межі у вже відомому правилі заборони шикани. § 1354 надав дружині право «не підкорятися рішенню чоловіка, якщо воно видається зловживанням з його боку своїм правом».

Заміжні жінки не належать до осіб, позбавлених майнової дієздатності. Крім того, згідно з § 1356 «дружина вправі і зобов'язана завідувати загальним господарством». У межах домашнього господарства їй надане право «вести справи чоловіка замість нього і представляти його» (§ 1357). Щоправда, чоловіку надавалося право обмежити або скасувати це право дружини.

БГБ визнав загальним для всіх шлюбів режим спільності майна з правом чоловіка ним користуватися і управляти. За цієї системи майно дружини, що належало їй до шлюбу або придбане нею під час шлюбу, залишається її власністю, але перебуває в управлінні й користуванні чоловіка (§ 1363). Правомочності чоловіка стосовно такого майна (воно названо в Кодексі «внесеним майном») досить великі і простягаються до «володіння речами, що належать до внесеного майна». Крім режиму «внесеного майна» БГБ встановив і режим «окремого майна» дружини (§ 1365), на який не поширюється влада чоловіка. «Окремим майном» дружини Кодекс оголосив, крім її особистих речей, всяке майно, яке вона одержить у спадщину, як дарунок, а також усе те, що «дружина здобуває своєю працею або самостійним веденням якої-небудь справи». Німецька система майнових правовідносин подружжя була сприятливою для заміжньої жінки. І все ж таки рівності зі статусом чоловіка німецька жінка ще не одержала.

Згідно з § 1626 БГБ неповнолітні (до 21 року) діти перебували під батьківською владою, яка включала владу батька і матері. Кодекс надав батьку право «піклуватися про дітей та їх майно» (§ 1627). Поки триває шлюб, мати разом з батьком «вправі і зобов'язана піклуватися про дітей» (§ 1634). Найбільш значною за обсягом є влада батька. Так, право батька піклуватися про дітей поширювалося на право «вживати відповідних виправних заходів», які покладалися опікунським судом на прохання батька (§ 1631). Нарешті, для здійснення піклування про майно дітей Кодекс надавав батьку «право користування майном дітей» (§ 1649).

Отже, відповідно до БГБ інститут батьківської влади певною мірою був обмежений, по-перше, владою матері і, по-друге, введенням особливої інстанції — опікунського суду.