1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный

Г. Ф. Ильиным. — М., 1960. — С. 191, 192. ²Див.: Там само. — С. 191. ³Див.: Там само. — С. 190, 191.

⁴ Див.: Там само.

⁵ Див.: Там само.

⁶ Див.: Там само. - С. 191, 192.

¹ Див.: Законы Ману / Перевод С. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный Г. Ф. Ильиным. - М., 1960. - С. 192.

² Див.: Там само.

³ Див.: Мэн. Древнейшая история учреждений / Пер. А. Нахимова. — СПб., 1876. — С. 258.

ступалася чоловікові; інша ж частина переходила до самої нареченої для її окремого використання і не змішувалася з майном чоловіка. Отже, на думку Мена, доісторичне походження окремої власності заміжньої жінки корениться у ціні за наречену¹. Таке пояснення, правильне саме по собі, очевидно не включається до суті питання: воно вказує як спочатку утворилося окреме майно дружини, але не відповідає на саме запитання, чому заміжня жінка, будучи безправною як особа, набула право на окрему власність. На нашу думку, Мен не тільки не відповів на задане самому собі запитання, а й не зовсім правильно поставив саме запитання. З одного боку, він узяв з невільного шлюбу справді безправне становище заміжньої жінки, з іншого, він узяв із вільного шлюбу інститут майнової самостійності заміжньої жінки. Таким чином і утворилася «таємниця», для вирішення якої Мен не знаходить ключа. Між тим ніякої таємниці немає. У вільному шлюбі жінка не тільки була незалежною від чоловіка у майновому відношенні, а й була більш повноправною як особа, оскільки мала захист з боку своєї сім'ї².

У Китаї, наприклад, виробилася, хоча і патріархальна держава, та все ж держава на чолі з імператором як носієм небесного і земного знання і волі, яка має у собі необхідний суттєвий момент будь-якого державного життя, єдність, загальність. Але ця єдність іще не роздробилася на відмінності й особливості відповідно до вічного закону протилежності для того, щоб ці відмінності й особливості потім відродилися самі у ще вищу єдність. Тому найближча мета державного життя повинна була полягати у побудуванні відмінностей, у диференціюванні єдності у множинність, і ця мета здійснилася саме в Індії. Але в той час як у Китаї ми стикаємося з простою єдністю і загальністю, які ще не допускають виникнення станів, в Індії вже помічаємо відмінності й особливості, які, однак, закоснівають при самому зародженні в касти; ці касти, нерухомі і заковані законом народження, заважають переходу з однієї до іншої і тому є перепоною у встановленні вищої єдності. Державний момент, життєвим принципом якого є єдність, тут взагалі позбавлений останньої, ось звідки виникло те, що між тим як Китай — держава, Індія — це тільки народ, і що в Індії існує лише спільне життя, а не істинне управління єдності.

Незначний проблиск політичного життя, який на підставі зазначеного ще можливий в Індії, повністю заснований на сім'ї. Так само, як поділ на касти слід розглядати як базис держави, так само цей поділ базується, у свою чергу, на законодавстві стосовно сім'ї¹.

Що ж до цього законодавства, то так само, як було вище зазначено про Китай, тільки більш повне ознайомлення з індійськими законами і поезією вказало як навіть у цій країні — країні найвищого ступеня розвитку фантазії, переважає моногаміч-ний елемент шлюбу. Причиною неправильного розуміння шлюбних відносин індійців, які існують понині, головним чином стало переважно індійське богослужіння, яке, несучи на собі суто чуттєвий відбиток і блиск, передбачає однак заклади баядерок, танцівниць, які повинні віддавати себе усім бажаючим, навчають брамінів, їх земних богів усіляким подразнюючим чуттєвість позам і рухам тіла. Проте ця чуттєвість є лише однією стороною індійського культу, який, з іншого боку, навпаки, полягає у безмежному презирстві усього чуттєвого. Заперечення будь-якого існування, зневага до життя, простота і суворість нравів і приборкання будь-яких чуттєвих пристрастей — ось ті умови, які знаходимо в індійському шлюбі. Між тим, якщо баядерка, яка служить виключно для богослужіння, повинна віддаватися будь-якому чоловікові для того, щоб виконати своє призначення, то шлюбна дружина, навпаки, вступаючи в інтимні стосунки із стороннім, за законами Ману позбавляється блаженства і щастя.

У індійців шлюб вважається чимось божественним і святим, однак ця святість не приписується лише йому одному, і йому не надається особливого значення. Бо індійський дух, який іще перебуває на стадії мріяння, перетворює, за відсутності усякого спокійного визначеного розуму, кінцеве у нескінченне і робить Індію країною дикою, безладною і дивної фантазії: «Святого і божественного усюдисущого не існує ніде, і навпаки, не існує нічого, що не було б божественним»². Оскільки це божественне в Індії є великою кількістю, то ця множинність дістає вияв також у восьмивидовій формі укладення шлюбу, безглуздій, безпідставній і такій, що існує лише завдяки безмежній грі індійського духу, який марить; ця форма заснована не на суттє-шіі розбіжності понять, оскільки розбіжності ці стосуються нез-