1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 18.

землях сталося пограбування чи вбивство, а конкретного злочинця не знайдено або община його не видає).

Правова думка Месопотамії не досягла такого рівня розвитку, за якого було б можливим закріплення у законодавстві общинних принципів кримінального права, абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форма вини, обставини, які обтяжують або пом'якшують покарання, співучасть, замах та ін. Проте певні згадки про ці поняття є в законах Хаммурапі: наприклад, розуміння різниці між умисним і неумисним злочином, про що свідчать наступні параграфи (§ 206: «Якщо людина вдарить людину у бійці і нанесе їй рану, то ця людина повинна поклястися: «Я вдарив його неумисно», а також сплатити за лікаря»; § 207: «Якщо та помре від її побоїв, то вона повинна поклястися, а якщо потерпілий будь-хто з людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла»)¹.

Співучасть може виявлятися у формі недоносительства, про що свідчить § 109: «Якщо в будинку корчемниці змовляються злочинці і вона не схопить цих злочинців і не приведе у палац, то цю корчемницю належить вбити»², або переховування, про що свідчить § 16: «Якщо людина приховає у своєму будинку втікача-раба або рабиню, які належать палацу або мушкенуму і не виведе їх на поклик оповісника, то господаря будинку належить вбити»³. Що стосується обставин, які обтяжують злочин, то нанесення у бійці побоїв, які спричинили смерть вільної людини, каралося штрафом, сума якого визначалася залежно від того, ким був потерпілий: авілум чи муш-кенум. Ця норма була винятком із загального правила звича­євого права: убивство людини, умисне чи неумисне, караєть­ся смертю злочинця або його родича. Неумисне нанесення ра­ни під час бійки за законами Хаммурапі звільняло від пока­рання вільну людину.

З особливою жорстокістю — негайним спаленням — карала­ся крадіжка під час пожежі, про що свідчить § 25: «Якщо в будинку людини спалахне вогонь Г людина, яка прийшла погасити його, зверне свій погляд на майно господаря будинку і візь­ме собі що-небудь із майна господаря будинку,то цю людину належить кинути у цей вогонь»⁴, співучасть жінки в убивстві свого чоловіка, про що свідчить § 153: «Якщо дружина дозво-

1 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 22.

2 Див.: Там само. — с. 17.

3 Див.: Там само. — с. 13.

4 Див.: Там само. — с. 14.

лить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку належить посадити на кіл»¹.

Водночас правові джерела Месопотамії свідчать про закріп­лення архаїчних норм первіснообщинного ладу, самосуд, про що свідчить § 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Як­що господар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу». Ця стаття, як бачимо, не передба­чає судового розгляду². Про колективну общинну відповідаль­ність свідчить § 23: «Якщо грабіжник не буде схоплений, то пограбована людина має клятвенно показати перед богом усе, що зникло в неї, а община й рабіанум³, на землі й у межах якої здійснено грабіж, повинні відшкодувати їй те, що в неї зник­ло»⁴. Про об'єктивне ставлення за провину, тобто покарання без вини, свідчать § 229: «Якщо будівельник побудує будинок і виконає свою роботу неякісно, в результаті чого цей будинок завалиться і спричинить смерть його господаря, то такого буді­вельника належить вбити» і § 230: «Якщо він спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будівельника»⁵.

Загальна риса месопотамського законодавства — його жор­стокість, що було характерним для законів Хаммурапі, в яких близько 30 злочинів каралися смертною карою, яка застосовувалась і за принципом таліону не тільки у разі умислу злочин­ця, а й з необережності. Смертна кара передбачалася у формі спалення, втоплення, садіння на кіл, застосовувалися калічницькі покарання: відтинаня рук, пальців, відрізання,язика, у тому числі за принципом таліону (око за око, зуб за зуб), якщо потерпілий і зло­чинець були рівними за соціальним становищем. Ці покарання мали місце поряд з іншими: оберненням у рабство, вигнанням з общини і сім'ї, штрафом (композицією), примусовою працею, тавруванням, биттям палицями тощо.

Штраф у вигляді стягнення багатократної вартості викра­деного був рівнозначним страті. Завідома непосильність таких штрафів, як, наприклад,30-кратна вартість викраденого з па­лацу чи храму вола, тури та ін., призводила до неминучої