1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиним м., i960. - с. 167.

² У римському Праві слово manus, в буквальному розумінні «рука», означало також просто фізичну силу, речове панування.

3 Наприклад, бpaтом нареченої з дозволу її батька (Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 115).

4 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м„ 1960. - с. 57.

Зміст усіх цих способів один: жінка придбавалась чоловіком, подібно речі, у власність придбавача як дружина. Цей погляд на жінку як на річ проведений однак у законах Ману вкрай непослідовно. Це пояснюється тим, що пізніший чи пізніші редактори зводу законів Ману дивилися на жінку вже як на суб'єкт, на особу, а не як на об'єкт або річ права. Тому в законах Ману бачимо двоякий погляд на жінку: як на річ і як на особу. Ці два погляди постійно дають про себе знати при читанні законів Ману. Так, у них настійливо повторюється, що жінка не може бути предметом купівлі-продажу¹. Між тим, у законах у багатьох місцях йдеться про сплату нареченим батьку чи його родичам ціни нареченої (віно, шулька, culka — ціна нареченої). Так, «чоловік нижчої касти, який має зв'язок із дівчиною вищої касти, заслуговує на тілесне покарання, а чоловік, який має зв'язок з дівчиною однієї з ним касти, має дати батькові нареченої віно, якщо батько згоден» (VIII, 366. «Нижчий, що зійшовся з вищою, заслуговує на тілесне покарання; той, хтЬ зійшовся з рівною, має сплатити шлюбну винагороду (culka), якщо батько згоден»).

У деяких випадках батько позбавляється віна за дочку (IX, 93. «Не повинен давати батьку віно той, хто бере дівчину, яка стала здатною до шлюбного життя, тому що батько пропустив час появи в неї крові)». «Якщо у дівчини, за яку сплачено віно, помер той, хто дав віно, вона має бути віддана деверю, якщо дівчина згодна»². Цікаво, що незважаючи на цей цілий ряд норм про ку-півлю - продаж, в законах Ману заперечується купівля-продаж нареченої як спосіб укладення шлюбу. «Видаючи дочку, навіть шудра не повинен брати віно, оскільки приймаючи віно, він здійснює прихований продаж дочки»³. У формі вірша (IX, 100) сказано: «Ми зовсім не чули, щоб навіть у попередні століття існував продаж дочки за плату, приховану під іменем віно». Певно, пояснити протиріччя віршів Ману VIII, 360, 369; IX, 93, 97, з одного боку, і IX, 98, 100 — з іншого, можливо лише тим, що редактор віршів [IX, 98. «Навіть шудрі, який видає дочку заміж, не слід отримувати винагороду, бо той, хто отримує винагороду, здійснює продаж дочки»; IX, 100. «Ніколи, навіть у попередні іс-

¹ Батько, який усвідомлює свої обов'язки, не повинен брати за дочку навіть малого віна, бо людина, яка бере через свою жадібність віно, стає продавцем своїх нащад­ків (Див.: Там само. — С. 57, 58, 106).

2Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м.; 1960. - с. 193. 3Див.: Там само.

нування, ми не чули про таку справу, як таємний продаж дівчини із встановленою ціною (mulya), що називається винагородою (culka)»] і редактор віршів [VIII, 360. «Жебраки, розповідачі, люди, які виконують підготовчі обряди під час жертвоприношення, ремісники — можуть розмовляти з жінками — якщо їм це не заборонено»; 369. «Для дівчини, яка розбещує іншу дівчину, накладається штраф у 200 пан, нехай вона виплатить подвійну шлюбну винагороду, а також отримає 10 різок»; IX, 93. «Той, хто узяв за дружину дівчину, яка досягла зрілості, може не сплачувати батьку винагороду (culka), бо через допущення безплідності її відправлень той втрачає право власності (svamya) на неї»; IX, 97. «Якщо після того, як винагорода (culka) за дівчину була дана, той, хто дав винагороду, помирає, вона має бути віддана деверю, якщо дівчина згодна»]¹ були різними людьми.

Мабуть, можна припустити, що на той час, коли жив пізні­ший редактор законів Ману, вже вийшла з ужитку (і, певно, задовго до нього) купівля-продаж нареченої як дійсний, а не обрядовий спосіб укладення шлюбу. Отже, у законах Ману на­лежить розрізняти щонайменше дві редакції чи, інакше кажу­чи, два правових нашарування. Крім того, заперечуючи продаж дочки, закони Ману дозволяють продаж сина² (160. «Син незаміжньої дівчини (kanina), син, принесений нареченою (sahod-ha), куплений син (krita), син жінки, яка вдруге вийшла заміж (paunarbhava), який віддав сам себе (svayamdata) та син шуд-рянки — шість, які є не спадкоємцями, проте родичами»). І ще одна стаття, яка свідчить про можливість продажу сина (174. «Якщо хто-небудь, бажаючи мати нащадків, купує у присутності батьків рівного чи навіть не рівного собі, то такий син — куплений»).

Отже, у цих законах збереглися вказівки на різке вираження речової влади батька і чоловіка так само, як і в римському праві³. Однак, як і в римському праві, так і за законами Ману, вже заборонявся продаж дружини її чоловіком (46. «Ні внаслідок продажу (niskraya), ні залишення (visarga) її чоловіком дружина не звільняється від чоловіка, таку ми знаємо дхарму, встановлену колись праджапаті»)⁴.