1Див.: Энгельс ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Маркс к., Энгельс ф. Соч. — т. 21. — с. 117.

валенні політичного панування родової аристократії, то окремі його прошарки керувалися при цьому різними цілями. Безземельна біднота і дрібні землероби намагалися відстояти свою особисту свободу, а також свободу членів сім'ї від небезпеки боргової кабали і мріяли про перерозподіл землі і відміну боргів; найзаМожніша частина демосу — купці, судновласники, господарі ремісницьких майстерень, землевласники незнатного походження — прагнули позбавити аристократію її привілеїв і встановити свою владу. У боротьбу включилися і афінські метеки, прибуле населення. Метеки були особисто вільні, але не будучи афінянами за походженням, вони не мали політичних прав, були обмежені у деяких інших відносинах. Тому головне завдання метеки вбачали в тому, щоб домогтися зрівняння у правах з афінськими громадянами.

У розпочатій боротьбі позиції афінських евпатридів були ослаблені тим, що процеси майнового розшарування торкнулися і їх власного середовища. Одні аристократичні роди розорялися; інші, залучаючись до торгівлі і морської справи, проникали-ся новими інтересами і переходили на бік заможної частини демосу. В кінцевому підсумку старі суспільні відносини, пережитки родового устрою, що обмежували подальший розвиток афінського суспільства, були зламані, опір афінської родової аристократії придушений і її панування повалене, але для цього потрібно було понад 100 років напруженої боротьби.

Одним з перших відомих епізодів цієї боротьби був виступ у другій половині VII ст. до н. е. знатного афінянина Кілона, який намагався за допомогою своїх прибічників і за підтримки свого родича, мегарського тирана Феагена, здійснити в Афінах переворот. Ця спроба завершилася повною невдачею, оскільки афінський демос не підтримав Кілона. Заворушення в Афінах однак продовжувалися з дедалі більшою силою. Вони змусили правлячу родову знать піти на деякі поступки, зокрема погодитися на перший запис усних правових звичаїв. Цей запис був здійснений законодавцем Драконтом (близько 321 р. до н. е.). Закони Драконта, метою яких був захист приватної власності на рухомість, суворо карали за посягання на неї. (Вислів «драконові закони» став звичайною назвою для суворого законодавства). Важливою ознакою цих законів була також відміна родової помсти у випадках неумисного вбивства. Запис правових звичаїв процесуального характеру, який посідав у законах Драконта значне місце, був покликаний певною мірою обмежити сваволю суду, який перебував у руках аристократії.

У давньогрецькому суспільстві, як зазначає Гомер, відбуваються складні процеси. Класів ще немає, але поділ на простий народ і родову знать глибоко укорінився. Найкращі землі, найбільші стада, усі основні посади перебували в руках останньої.

Держави ще немає. Племенем управляють народні збори, рада старійшин, вождь — базилевс. Народні збори — разом з тим військо, а базилевс і старійшини — насамперед військові ватажки. Американський історик Л. Г. Морган назвав цей устрій військовою демократією.

За всіма ознаками період військової демократії — це останній період первіснообщинного ладу. Землеробство стає головною галуззю господарства, відсуваючи скотарство. Ремесло виокремлюється в самостійну галузь. Обмін товарами набуває регулярного характеру. З'являються купці. Рабство все більше укорінюється і вже не тільки в домах і господарствах знаті. Утворюється сім'я з пануванням чоловіка. Давня родова організація ще існує, але вже підірвана. На території фратрій і племен оселялися здебільшого чужинці, вони хоч і співвітчизники, але належали до інших племен, фратрій і родів. Населення змішувалося і тому старі форми управління ставали неможливими. Усе це разом є основою для переходу до держави як нового, вищого ступеню суспільного розвитку.

Найцікавішим і водночас найбільш вивченим видається процес утворення держави у двох відомих грецьких полісах — давніх Афінах і Спарті. Перший був зразком рабовласницької демократії, другий — аристократії.

Іонійцям, як називався союз чотирьох племен, дісталася під час переселення малородюча область, яка омивалася морем, — Аттика. Землеробство тут було обмежене порівняно невеликим районом, проте були сприятливі умови для ремесла й морської торгівлі.

Сільська община, стійка на Сході, не знайшла тут сприятливих умов і почала швидко розпадатися. Земельні наділи зробилися приватною власністю окремих сімей.

У VIII ст. до н. е. в Аттиці виросло (навколо давньої фортеці) місто, яке стало найвидатнішим центром античної і світової культури. Його назвали на честь богині-покровительки Афінами.

Місто стало осередком людей, які належали до різних племен, родів, фратрій: замість звичайного сусідства племен відбувається об'єднання їх у єдиний народ. На зміну старому поділу приходить новий. Знать утворює стан евпатридів («благородних»), дрібні землероби отримують загальну для них назву геоморів, ремісники — деміургів.

Заміщення усіх важливих посад стало привілеєм евпатридів. внаслідок цього рада старійшин (ареопаг) перетворюється на суто аристократичні збори, які ніким не обиралися і ні перед ким не звітували. Ареопаг складає закони, здійснює вищий суд, спостерігає за діями посадових осіб, перше місце серед яких належить колегії, яка складається з 9 старійшин — архонтів. Вони обираються ареопагом терміном на рік.

Панування земельної аристократії згубно позначилося на становищі народу. Усюди на полях стояли заставні камені. На них було написано, кому і на який строк заставлена ділянка. Така форма застави — іпотека — була раннім винаходом Греції. Земля віддавалася у користування боржника, але у разі прострочення платежу переходила до кредитора.

«Грошове господарство, яке розвивалося, — писав Ф. Енгельс, — проникало у сільські общини, впливаючи, немов їдка кислота, на їхній давній, заснований на натуральному господарстві спосіб життя»¹.

Починаючи з VI ст. до н. е. у політичне життя афінсько-го суспільства дедалі активніше включався новий соціальний елемент. Відносно високий рівень продуктивних сил, якого було досягнуто в районі Середземного моря у VIII—VI ст. до н. е., та особливо сприятливі природні умови самої Аттики (з її невеликим земельним фондом і зручним для торгівлі місцерозташуванням) сприяли появі значної кількості ремісників і торговців. Бойову частину його становили матроси численного афінського флоту. На відміну від аристократії, усі ці нові люди (а також селяни) називали себе демосом — народом.

Демос постійно ворогував з аристократією, яка зневажала його. Крок за кроком виривав він у неї політичну владу. Коли це йому вдалося, в Афінах встановилася рабовласницька демократія, а отже, і держава у її початковій, ще не завершеній формі.

У 594 р. до н. е. загальне невдоволення вилилося, за словами Аристотеля, у «велику смуту». «Величезна більшість, до того ж люди неабиякої фізичної сили, — вказує грецький історик Плутарх у своїх «Порівняльних життєписах», — збиралися і умовляли один одного не залишатися байдужими глядачами, а вибрати собі одного ватажка, надійну людину і звільнити бор-