1 Див.: Закони Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 32.

Схожість правбвих інститутів, закріплених у дхармашас-трах, стала результатом релігійно-культової єдності народів Стародавньої Індії, що значно вплинуло на розвиток цієї країни.

Закони Ману посідають особливе місце серед дхармашастр. їх зміст, переданий у вигляді окремих віршів (шлок), найчастіше відтворювався у пізніших дхармашастрах, вони неодноразово коментувалися у середні віки. За своїм змістом закони Ману відображали волю верхівки давньоіндійського суспільства — брахманів та кшатріїв, закріплювали рабство та інші форми со-ціального устрою країни.

На перший пдан у законах Ману виступає станово-варновий поділ суспільства. Про рабів тут говориться, але незрвнянно менше, ніж про інший прошарок — варну шудр, найчисленнї-ший і найбільш соціально принижений, чи про різні категорії неповноправного люду: найманих працівників, «недоторканних» — чандалів, ізгоїв тощо.

Здавалось би, на перший погляд, що правові приписи, вміщені у законах Ману, виглядають як безсистемні (тут іще не можна знайти виокремлення окремих галузей права, не завжди навіть можна чітко відмежувати норму права від норми релігійної і моральної), в них простежується певна внутрішня логіка викладення матеріалу. Тісний зв'язок права з релігією та морал лю знайшов відображення у багатьох характерних рисах законів Ману, наприклад у релігійному обгрунтуванні правових норм, у їх зв'язку із досконало розробленими ритуалами та обрядами. Цей зв'язок можна простежити і в самій системі розташування їх приписів.

Увесь зміст законів Ману визначається основоположним брахманським вченням, ідеями, закріпленими у гл. 1, які є обґрунтуванням станово-варнового поділу суспільства (1, 87. «А для збереження усього цього всесвіту він, пресвітлий, для народжених від вуст, рук, стегон і ступней встановив особливі заняття»)¹. Тут же вказується на спадково-професійний характер варн (1, 88. «Навчання, вивчення [Веди], жертвоприношення для себе і жертвоприношення для інших, роздавання й отримання [милостині] він встановив для брахманів»; 89. «Охорону підданих, роздавання [милостині], жертвоприношення, вивчення [Веди] і неприхильність до мирських утіх він вказав для кшатрія»; 90. «Випасання худоби, а також роздавання [милос-гіґні], жертвоприношення, вивчення [Веди], торгівлю, лихварство і землеробство — для вайшія»; 91. «Але тільки одне заняття Владика вказав для шудри — служіння цим варнам з покорою»; 92. «Вище пупа людина вважається більш чистою, саме тому найчистішими оголошені самосущим її уста»; 93. «Внаслідок походження з найкращої частини тіла [брахми], внаслідок пер-вородства, знання Веди, брахман по праву господар усього цього творіння»)¹ — брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр, а також обґрунтовуються особливі соціальні привілеї брахманів, які претендують на «найвище місце на землі як владики усіх істот» (1, 99. «Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, посідає найвище місце на землях як владика усіх істот»)².

Розгляньмо правове становище окремих груп населення. Правові пам'ятки дають яскраву картину станово-кастового поділу давнього суспільства Індії, яке набуло тут найбільш завершеної форми. Це діставало вияв у соціальному, релігійному і правовому становищі представників окремих варн. Так, шудри усувалися від участі у релігійних обрядах жертвоприношень. Вивчення священних вед стає привілеєм брахманів, кшатріїв та вайшіїв, які отримали назву «двічі народжених» на відміну від «один раз народжених» шудр. Цілі глави дхармашастр присвячені жорсткій регламентації поведінки представників різних варн у спілкуванні один з одним, зокрема під час прийому їжі, в ритуалах «очищення».

Тяжкість покарання за скоєння тих чи інших злочинів визначається у дхармашастрах у чіткій відповідності з належністю до тієї чи іншої варни. Закріплювані правом межі варн найчастіше відображали фактичне становище індивіда у системі суспільного виробництва й розподілу. Це дає підстави говорити з певною умовністю про варни як про стани-класи.

Особливе місце у соціальному поділі давньоіндійського суспільства посідали раби, які різко відрізнялися від вільних тим, що вони були власністю інших осіб — палацу, храму чи рядового общинника (VIII, 415. «Захоплений під прапором (dhvajahrta), раб за утримання (bhaktadasa), народжений в будинку (grhaja), куплений (krita), подарований (datrima), такий, що дістався у