1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 20.

2 Див.: Там само. — с. 22, 23.

3 Див.: Там само. — с. 20.

з тією лише різницею, що діти дружини мали одержати свою частку першими.

Яку ж мету переслідував Хаммурапі, записуючи такі параграфи у свої закони? Адже йому було відомо, яких матеріальних збитків він завдає цим господарству рабовласника (господаря рабині). Видається, що у Вавилонії поширеним було явище, коли рабині народжували від свого господаря, інакше ці параграфи не з'явилися б у законах Хаммурапі. Але для того, щоб народити, рабиня повинна була мати статеві зносини з господарем, незалежно від того, чи бажала вона цього, бо її про це ніхто не питав. Це створювало додаткову соціальну напруженість. Заборонити на рівні закону — собі нашкодити, все одно ніхто із рабовласників цього виконувати не буде. Але Хаммурапі обіцяв захищати слабкого від посягань (в цьому разі від домагань) сильного і вжив заходів щодо економічного впливу на останнього.

2.3. Договір позики

Значна кількість статей законів Хаммурапі присвячена договорам, зокрема договору позики, і лихварським операціям (§ 89—107), які здійснювали там кари, царські чиновники, храми. Незаможні боржники змушені були віддавати або свою землю, яка заставлялася для забезпечення боргу, або членів своєї сім'ї у кабалу кредитору, що спричиняло відкрите невдоволення бідноти. Регулювання лихварських операцій державою, обмеження боргової кабали трьома роками (§ 117), як і встановлення твердих цін за найм худоби тощо, були наслідком загальної економічної політики Хаммурапі. За допомогою цих заходів він прагнув уповільнити обезземелення селян, платників податків, і тим самим запобігти економічному занепаду країни.

Так, тамкар за законами Хаммурапі не міг брати більше 20% у разі позичання у нього срібла і 33,5% у разі позичання хліба (§ 89). За відсутності срібла у боржника він зобов'язаний був брати у рахунок погашення боргу та процентів інше рухоме майно при свідках (§ 90). Наслідком перевищення тамкаром процентних ставок за договором позики зерна було визнання відсутності боргу (§ 91), як і наслідком самоправного вилучення хліба боржника з його житла чи току, про що свідчить § 113: «Якщо людина має за людиною борг хлібом чи сріблом і без відома господаря хліба візьме хліб із житниці чи току, то цю людину треба викрити у взятті хліба з житниці чи току без відома господаря хліба; вона має повернути узятий нею хліб, а також втрачає все, надане нею у борг».

Таку ж мету переслідувало привласнення месопотамськими правителями права періодично видавати особливі укази «спра­ведливості», за якими прощалися борги вільних общинників і продані та закладені сади, будинки безоплатно поверталися по­переднім власникам.

Наявність у законах Хаммурапі великої кількості статей, пов'язаних з відповідальністю позикодавців, є доказом значно­го поширення кабальних умов позики, хижацької експлуатації бідняків. Про цс свідчать і статті, присвячені договорам особис­того найму і найму майна, зокрема оренди землі. Орендар зем­лі повинен був не тільки сплатити орендну плату, яка сягала 2/3 врожаю, а й повернути землю обробленою, про що йдеться у § 42 і 43 законів Хаммурапі: «Якщо людина орендує поле для обробки і не виростить на ньому хліба, то її треба викрити у то­му, що вона не виконувала необхідної роботи на полі і повин­на віддати господарю поля хліб...» (§ 42); «Якщо вона не обро­бить поля і покине його, то вона повинна віддати господарю поля хліб..., а поле, яке вона покинула, повинна зорати, зборо-нити і повернути господарю...» (§ 43)'.

При укладанні договорів особистого найму враховувались відмінності між особами «благородних» професій (лікарі, бу­дівельники, корабельники) і сільськогосподарськими праців­никами, а також між вільними і рабами. Характерно, що роз­мір оплати послуг лікаря залежав від соціального становища пацієнта: за успішну хірургічну операцію лікар отримував 10 сиклів² срібла, якщо хворий був авілумом, і 5 сиклів, якщо він був мушкенумом, і лише 2 сиклі сплачував рабовласник. Це дістало закріплення у законах Хаммурапі (§ 215: «Якщо лі­кар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і вилікує цю людину чи зніме більмо бронзовим ножем і вилікує око людини, то він має отримати 10 сиклів срібла»; § 216: «Якщо хворий — будь-хто з мушкенумів, то він має отримати 5 сиклів срібла»; § 217: «Якщо хворий — раб людини, то господар раба має віддати лікареві 2 сиклі срібла»; § 219: «Якщо лікар зробить тяжкий надріз бронзовим ножем рабу мушкенума і спричинить його смерть, то він має відшкодувати раба за ра­ба»; § 220: «Якщо він зніме бронзовим ножем його більмо і ушкодить його око, то він має відважити сріблом половину