Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Uchebnik_Po_IGPZS_Glinyany.doc
Скачиваний:
1500
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
3.91 Mб
Скачать

5. Розвиток кримінального права і процесу в XIX—XX ст.

У Франції, на відміну від Англії, законодавство періоду революції внесло радикальні зміни до кримінального права і перебудувало його відповідно до нових уявлень про злочини і покарання. Як уже зазначалося вище, прийнятий у революційній обстановці КК Франції 1791 р. виявився недовгочасним.

Стрункого і закінченого вигляду кримінально-правова програма нового часу (класична школа кримінальною права) дістала у французькому Кримінальному кодексі 1810 p., розробленому за Наполеона І. Хоча Кодекс деякою мірою являв собою крок назад порівняно із законодавством епохи революції, у цілому він був прогресивним для свого часу документом. У ньому проводилася ідея рівності осіб перед кримінальним законом, були визначені чіткі критерії злочину, окреслювалося коло покарань тощо.

Структура КК 1810 p., хоча й була більш складною, у принципі наслідувала структуру КК 1791 р. Короткі вступні положення, а також перша і друга книги були присвячені загальним питанням покарань, їх видам, кримінальній відповідальності. Вони становили своєрідну загальну частину Кодексу, у якій викладалися основні поняття і принципи кримінального права. У третій і четвертій книгах містився конкретний перелік злочинних діянь і визначалися в кожному окремому випадку вид і міра покарання (особлива частина).

У КК 1810 р. відповідно до ідей класичної школи кримінального права особливо підкреслювалося, що злочинами є діяння, заборонені законом (ст. 1), що кримінальний закон не має зворотної сили (ст. 4). У Кодексі йшлося про відповідальність співучасників злочину, передбачалося звільнення від відповідальності осіб, які діють у стані безумства чи під примусом.

Не були визначені форми вини, нічого не говорилося про давність, про сукупність злочинів. У КК згадувався замах, але він повністю прирівнювався до закінченого злочину, якщо злочинне діяння переривалося не з волі того, хто чинив замах.

КК 1810 р. запровадив тричленну класифікацію злочинних діянь, які залежно від характеру покарання поділялися на три групи. До першої належали найбільш тяжкі злочинні діяння — злочини (crimes), що каралися болісними чи ганебними для злочинця покараннями. Другу групу становили проступки (delicts), які каралися виправними заходами. Для третьої групи — поліцейських правопорушень (contraventions) — були передбачені покарання поліцейського характеру.

У Кодексі чітко окреслювалося коло можливих кримінальних санкцій, закріплювалася відмова від ряду жорстоких покарань середньовічної епохи. Але у сфері покарань КК 1810 р. робив крок назад порівняно з КК 1791 р. У ньому відновлювалися довічна каторга, смертна кара з попереднім відсіканням руки, депортація до колонії. Як додаткове покарання передбачалося також таврування.

Виправними покараннями, за термінологією Кодексу (ст. 9), могли бути: тюремне ув'язнення у виправній установі, тимчасове позбавлення деяких політичних, громадянських і сімейних прав, а також штраф.

У розділі про злочини і проступки проти приватних осіб більше половини статей були присвячені охороні власності. Суворо каралися крадіжки, що у багатьох випадках мали наслідком каторжні роботи, іноді — довічні. Кодекс забороняв коаліції і страйки робітників, запроваджував кримінальну репресію проти убогих і бродяг, які не мали певного місця проживання і засобів до існування.

В особливій частині КК 1810 р. перше місце посідали злочини проти публічних інтересів. Поряд зі статтями, що говорять про зраду, шпигунство, посягання на зовнішню безпеку французької держави, містилися і специфічні статті, що карали за замахи на особу імператора і членів його сім'ї, за спроби повалення або зміни існуючого ладу.

Промовці та особи, які розклеюють афіші з метою заклику громадян до скоєння злочинів проти внутрішньої і зовнішньої безпеки держави, розглядалися як винні в злочинах і змовах.

Близький за духом до КК 1810 р. і Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), який був прийнятий у 1808 р. і підбивав підсумки післяреволюційних перетворень в галузі кримінального процесу. КПК запровадив у Франції так званий змішаний процес. У період досудового розслідування справи зберігалося таємне і письмове провадження, яке сягало ще дореволюційного процесу. Ведення слідства здійснювалося особливими слідчими суддями, повноваження яких відповідно до КПК були дуже широкі, а наступне законодавство (наприклад, закон 1856 р.) ще більше їх розширило. Слідчий суддя міг видати наказ про явку обвинуваченого на слідство, про його примусовий привід або арешт; він допитував обвинуваченого, свідків, здійснював огляд місця злочину та інші слідчі дії.

Заключна частина процесу — судовий розгляд кримінальних справ — будувалася на принципах гласності, усності і змагальності. КПК передбачав розмежування слідства й обвинувачення. Останнє на суді підтримував не слідчий суддя, а прокурор. Після виступу на суді прокурора слово мав адвокат. У разі наступної репліки прокурора адвокат мав право на відповідь. КПК підтвердив запроваджений ще в роки революції (під впливом англійської судової системи) суд присяжних, котрі виносили вердикт про винність чи невинуватість обвинуваченого. Але

КПК Франції не вимагав одноголосності присжних, вердикт міг бути винесений простою більшістю (закон 1845 р. передбачав кваліфіковану більшість у 8 голосів з 12).

Відповідно до КПК головуючий у судовому засіданні суддя одержав можливість тиску на присяжних. Перед винесенням вердикту він звертався до присяжних з промовою, у якій резюмував справу, фіксував основні докази, формулював питання, на які повинні були дати відповідь присяжні. Напутнє резюме нерідко виливалося в обвинувальну промову, воно було скасоване в 1881 р.

Протягом усього XIX ст. КК і КПК активно використовувалися урядами, які змінювали один одного, для підтримання необхідного публічного порядку. Правлячі кола Франції неодноразово вдавалися до використання не тільки судових, а й поза-судових методів розправи у випадках виникнення гострих політичних ситуацій.

У 1881 р. спеціальним законом про пресу встановлювалася кримінальна відповідальність за широке коло злочинів і протупків, «вчинюваних за допомогою преси». У законі передбачалися покарання для осіб, які використовують пресу для «публічної образи» посадових осіб, «образи моральності», підбурювання до невиконання військових обов'язків тощо.

У липні 1894 р. у зв'язку з убивством президента Карно був прийнятий закон, що особливо карав «анархічну пропаганду», якщо вона спрямована на скоєння злочинів. Але поступовий розвиток і зміцнення демократичних засад у французькому суспільстві привели до певної лібералізації кримінально-правових інститутів. Так, у різний час у Франції були прийняті закони, які скасовували явно антидемократичні положення КК 1810 р. У 1832 р. були скасовані таврування і відсікання руки, у 1848 р. — смертна кара за політичні злочини.

У період Другої імперії також здійснювалася лібералізація в галузі кримінальної політики, що дістала вияв в ослабленні санкцій стосовно цілого ряду злочинів і осіб, які не становили серйозної соціальної небезпеки.

У 1885 р. спеціальним законом було запроваджене умовне звільнення, що застосовувалося до осіб, які відбули не менше половини строку ув'язнення (для рецидивістів — дві третини строку). Для умовного звільнення було потрібно, щоб адміністрація місця ув'язнення засвідчила «хорошу поведінку» ув'язненого, а також можливість його «чесного існування» після виходу з тюрми. Однак умовне звільнення не застосову­валося до осіб, засуджених до депортації, до каторги в колоніях, до довічного ув'язнення.

У першій половині XX ст., особливо при несталих урядах Третьої республіки, здійснення серйозних кримінально-правових реформ натикалося на політичні труднощі. Зміни в КК стосувалися головним чином приватних питань (обман під час проведення різних державних іспитів і конкурсів, зловживання в казино, проституція, руйнування історичних пам'яток тощо).

В другій половині XX ст. необхідність посилення боротьби зі злочинністю, що набувала нових форм (тероризм, екологічні злочини), вимагала істотних змін у самому кримінальному законодавстві, яке майже за два століття дії наполеонівського КК серйозно застаріло.

Найбільш сприятливі умови для проведення радикальних кримінально-правових реформ склалися за П'ятої республіки, коли формування правової держави зробило необхідною більш ефективну і цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю.

Вже в 60—70-х роках була переглянута значна частина тексту КК 1810 р., що привело до декриміналізації деяких злочинів або до застосування санкцій, які обмежують можливість скоєння нових злочинів (заборона займатися певним видом діяльності, конфіскація автомобіля тощо).

У 1981 р. в результаті тривалої боротьби демократичних сил з переліку кримінальних покарань була виключена смертна кара. Водночас для забезпечення ефективної боротьби з найбільш небезпечними діяннями була здійснена криміналізація тероризму, порушень у сфері навколишнього природного середовища, безпеки праці.

Істотної лібералізації зазнала сама система виконання покарань (зменшення сфери застосування позбавлення волі, створення режиму «напівволі», особливо при короткостроковому ув'язненні), коли утримання засудженого в місцях ув'язнення поєднується з перебуванням його в домашніх умовах.

У липні 1992 р. результатом попереднього широкого реформування кримінального права стало прийняття нового КК Франції, що набрав чинності в 1994 р. і повністю замінив КК 1810 р.

Новий Кодекс істотно відрізняється від попереднього як за своєю структурою (він складається з чотирьох взаємопов'язаних, але самостійних законів), так і за своїми основними принципами, які передбачають посилення боротьби із соціально небезпечними злочинами, але зберігають в цілому демократичну і гуманістичну спрямованість.

Радикального перегляду зазнали загальні положення про кримінальну відповідальність, що увібрали в себе новели, внесені до кримінального права Франції в попередні десятиліття.

Так, новим для КК Франції 1994 р. є включення до його тексту на основі узагальнення попередньої законодавчої практики норм, які передбачають кримінальну відповідальність юридичних осіб. Причому до неї можуть бути притягнені не тільки підприємницькі та подібні до них об'єднання, а й територіальні одиниці.

У третьому розділі загальних положень, присвячених покаранням, знайшов відображення великий досвід кримінальної, у тому числі пенітенціарної, політики французької держави в XX ст. Перелік покарань за вчинення злочинів у новому КК досить простий і короткий. У зв'язку зі скасуванням смертної кари найвищою мірою покарання стає довічне позбавлення волі.

До покарань за злочини належить також ув'язнення на тривалий термін (до 30 років, до 20 років тощо), але тривалість строкового тюремного ув'язнення не може бути менше 5 років.

Покарання у вигляді позбавлення волі не виключає можливості призначення і додаткових покарань (штраф, обмеження правоздатності, конфіскація якого-небудь предмета, закриття незаконної установи тощо).

Перелік виправних покарань, призначуваних за скоєння кримінального делікту, більш широкий. Для фізичних осіб може бути призначене тюремне ув'язнення за шкалою, де максимальна тривалість — не більше 10 років, а мінімальна — не менше 6 місяців. Крім того, передбачаються такі виправні покарання, як штраф, неоплачувана робота в суспільних інтересах, позбавлення або обмеження деяких прав, прямо встановлених статтею 131-6 (позбавлення прав водія, конфіскація зброї, позбавлення дозволу на полювання тощо).

Особливо детально регламентуються і покарання за проступки (порушення). Настільки ж грунтовно і з гуманістичних, а не з каральних позицій розроблений сам порядок відбування покарань, можливої відстрочки виконання вироку, припинення покарання і ліквідації правових наслідків засудження. Особа засудженого ставиться під захист загальних демократичних конституційних принципів.

Так, наприклад, згідно зі ст. 131-23 призначувана судом неоплачувана робота в суспільних інтересах «підпорядкована приписам закону і підзаконних актів, що стосуються роботи в нічний час, гігієни, заходів безпеки, а також праці жінок і молодих працівників».

Особливу увагу новий КК приділяє індивідуалізації покарань, зокрема їх виконанню частинами і відстрочки виконання вироку. Це не перешкоджає вжиттю більш жорстких заходів до осіб, які повторно скоюють злочин.

Зміна в другій половині XX ст. шкали суспільних цінностей, нова структура самих злочинних діянь привели до істотних змін в особливій частині КК Франції. Якщо в XIX ст. кримінально-правова репресія мала своєю метою насамперед захист публічних державних інтересів, то тепер на перше місце (друга книга) висуваються злочини і проступки проти особи.

Новий КК додержує загальнолюдських, гуманістичних і демократичних принципів, насамперед Загальної декларації прав людини і Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Ця книга починається з викладу злочинів проти людства і уперше включила в себе визначення й осуд таких особливо небезпечних дій проти людства, як геноцид (ст. 211-1).

З геноцидом тісно пов'язані й інші злочини, спрямовані проти людства. Це депортація, обернення в рабство, масові чи систематичні страти без суду, викрадення людей, катування або акти жорстокості, що вчинюються з політичних, філософських, расових чи релігійних мотивів тощо.

Особи, винні в зазначених вище злочинах, можуть каратися довічним ув'язненням. Кримінально відповідальними за злочини проти людства можуть бути визнані і юридичні особи.

Центральне місце в другій книзі посідає також розділ, присвячений посяганням на особу. На першому місці тут стоїть умисне позбавлення життя людини, яке розглядається як умисне вбивство (ст. 221-1). Особливо виділяються і караються довічним ув'язненням умисні убивства, що передують іншому злочину, убивства неповнолітніх, родичів по висхідній лінії, осіб, що перебувають в особливо безпорадному стані.

Докладно розробляються норми стосовно посягань на фізичну чи психічну недоторканність особи. Так, наприклад, застосування щодо якої-небудь особи катувань або актів жорстокості карається 15 роками ув'язнення.

В умовах глибокої моральної кризи суспільства КК передбачив ряд посягань, пов'язаних із сексуальною агресією, насамперед із зґвалтуванням, які залежно від обставин скоєння цих злочинів можуть каратися різними строками, аж до довічного ув'язнення.

У КК посилено покарання фізичних і юридичних осіб за злочини, пов'язані з незаконною торгівлею наркотичними за­собами, що становлять особливу небезпеку і набули поширення у сучасному французькому суспільстві.

Дуже симптоматичне включення до Кодексу спеціального відділу, присвяченого проведенню експериментів на людях. Так, згідно зі ст. 223-8 проведення або організація біомедичних дослідів на людині без її згоди карається трьома роками тюремного ув'язнення і штрафом у 300 тис. франків.

Ще більш суворим покаранням (п'ять років тюремного ув'язнення) карається переривання вагітності без згоди заінтересованої особи. Водночас у Кодексі передбачається покарання для жінки, яка «здійснює переривання вагітності в себе самої» (два місяці тюремного ув'язнення і штраф у 25 тис. франків).

Способи захисту особи від різних посягань у новому Кодексі дуже різноманітні і юридично ретельно опрацьовані. Це і покарання за доведення до самогубства, за викрадення і незаконне утримання людей, зокрема як заручників, що стало типовим для останніх десятиліть, і за різні види посягань на достоїнство особи, звідництво.

Новою формою захисту особи є охорона від посягань на приватне життя. У Кодексі наводяться найрізноманітніші види забороненого умисного посягання на інтимність приватного життя іншої особи. Ці посягання можуть здійснюватися в різних формах, у тому числі шляхом перехоплювання, записування або передачі без згоди автора слів, вимовлених у приватному порядку чи конфіденційно; шляхом фіксування, запису або передачі зображення якої-небудь особи, яка перебуває в приватному місці, без її згоди; шляхом використання засобів спостереження за розмовами на відстані тощо.

Третя книга присвячена злочинам і проступкам проти власності. Тут особливу увагу законодавець приділяє боротьбі з крадіжками та іншими видами розкрадання чужого майна, вимагательством, шантажем, шахрайством та іншими аналогічними злочинами. Лише в останній, четвертій книзі йдеться про злочини і проступки проти нації, держави і громадського порядку. Ця книга починається з розділу про посягання на основні інтереси нації. Під такими розуміються (ст. 410-1) незалежність нації, недоторканність її території, безпека, республіканська форма її інститутів.

Поряд з такими традиційними злочинами, як зрада і шпигунство, передбачаються й інші посягання на інститути Республіки.

Спеціальний розділ у цій книзі присвячений боротьбі з тероризмом як одним з найнебезпечніших злочинних явищ кінця

XX ст. У Кодексі особливо вирізняється угон літального апарата або іншого транспортного засобу. Передбачається посилення відповідальності за вчинення терористичних актів.

До нового Кодексу включені спеціальні статті, спрямовані на боротьбу з корупцією, наприклад, з порушенням посадовою особою обов'язку чесності, зокрема, стягування ним не належних йому сум під виглядом передбачених законом, незаконне одержання вигод тощо.

У Кодексі є серія статей, спрямованих на покладення краю економічним злочинам.

Дуже характерним є заключний, п'ятий розділ, спеціально присвячений злочинним угрупованням. Сама лише участь у злочинному угрупованні карається позбавленням волі на 10 років і штрафом у 1 млн франків.

Отже, особлива частина нового КК Франції відрізняється від КК Наполеона новою градацією охоронюваних у ньому суспільних цінностей, а також посиленням захисту особи, суспільства і держави від нових видів злочинності.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]