4. Прийняття Конституції сша 1787 p., її зміст

Державний розвиток штатів виявив очевидну недостатність Статей для регулювання справжніх інтересів союзу. Найгострі-шою стала проблема фінансів, у тому числі фінансування армії за рахунок податків штатів. Випуск паперових грошей за відсутності єдиного керівництва, як і слід було очікувати, завершився швидким їх знеціненням і фінансовим крахом. Постало питання про долю французьких кредитів: без централізованого уряду повернення їх було проблематичним. Збереження кожним штатом власного торгового мита викликало анархію в торгівлі за зовнішньої видимості єдності. Після 1782 р. почалося активне освоєння нових земель у напрямку на Захід. їхнє використання і поділ також стало важливою політичною проблемою. Конфедерація довела свою життєвість у розв'язанні конфліктів між штатами, але перед більш гострими протиріччями (у 1786 р. на загальному тлі народних хвилювань через борги і фінансову кризу вибухнуло значне за розмахом фермерське повстання під керівництвом Д. Шейса) виявилася неспроможною. «Якщо не вистачить сили, щоб справитися з ними, — писав Вашингтон Медісону, — то де гарантія, що людині будуть забезпечені життя, свобода і власність».

Питання про торгівлю і фінансову політику спонукали до перегляду Статей 1781 р. У серпні 1786 р. до Континентального конгресу були подані проекти поправок, на підставі яких передбачалося встановити право союзних властей регулювати торгівлю і, головне, збирати податки. Водночас з ініціативи окремих штатів був скликаний спеціальний Аннаполіський конгрес з питань торгівлі. Конгрес не відбувся через відсутність представників більшості штатів. У цих умовах Медісон і Гамільтон склали відозву, в якій закликали представників усіх штатів зіб­ратися в травні 1787 р. у Філадельфії на спеціальний конвент для вироблення нової Конституції.

Конституційний конвент, що зібрався у Філадельфії 25 травня 1787 р., мав установчий характер. Для участі в ньому були обрані представники від усіх штатів. Деякі не змогли прибути, частина відмовилася, і в підсумку в роботі Конвенту брали участь 55 «отців-засновників» (як їх стали називати згодом). Усі вони належали до верхівки сформованого американського суспільства, більшість з них стали політичними лідерами у ході Війни за незалежність.

Незважаючи на результати державно-політичного визначення штатів і підсумки Війни за незалежність, у Конвенті було поставлене питання про майбутню форму державного устрою. А. Гамільтон виступив з обгрунтуванням вигод, які принесла б монархічна організація за британським зразком, оцінена ним як «найкраща модель, яка коли-небудь була створена у світі». Однак було очевидно, що американське суспільство не має у своєму розпорядженні ніяких традицій для встановлення монархії. Тому закономірним був вибір на користь республіки. Обговорення її встановлення велося на основі так званого «вірджин-ського плану», складеного під керівництвом Дж. Медісона і Е. Рендольфа. У плані особливо підкреслювалося значення встановлення сильної центральної влади. У дискусіях дедалі більше конструювався узагальнений образ володарювання і правління на основі конституцій штатів, у тому числі шляхом закріплення принципу поділу законодавчої і виконавчої гілок влади. Важливий компроміс в організації законодавчої влади був досягнутий за пропозицією Б. Франкліна: двопалатні законодавчі збори, причому одна з палат була б представництвом штатів. На поступки представникам південних штатів довелося піти у питанні про збереження рабства. 17 вересня 1787 р. нова Конституція була схвалена делегатами (хоча і не всіма).

З грудня 1788 р. почалося обговорення і затвердження Конституції на законодавчих зборах штатів. Воно проходило з великими труднощами. До серпня 1788 р. Конституцію схвалили всі 13 штатів. З грудня 1788 р. почалися вибори президента Сполучених Штатів, а потім і законодавчого Конгресу. До квітня 1789 р. необхідна кількість депутатів нових законодавчих зборів була обрана. Колишній, другий Континентальний конгрес саморозпустився. У квітні 1789 р. відкрилася перша сесія першого Конгресу США, а ЗО квітня вступив на посаду перший президент Дж. Вашингтон.

Конституція 1787 p. сформувала нову державну єдність північноамериканських штатів і, по суті, вперше — єдину державну організацію. Принципом конституційного устрою проголошувалася республіканська форма правління — як для всієї держави, так і для окремих штатів, причому республіка (на розвиток англійської традиції парламентарної монархії), заснована на безумовному верховенстві представників законодавчої влади (відповідно до домінуючого у XVIII ст. погляду саме законодавча влада вважалася визначальною в житті держави). Конституція практично не торкалася питань внутрішнього політичного й адміністративного устрою штатів, крім питань визначення повноважень загальнодержавних органів і обмежень, яким підлягав умовний суверенітет штатів, тобто закріплювався принцип федеративного державного устрою, заснованого на визнанні високого ступеня самостійності штатів. Вирішення територіальних і найвагоміших політичних питань передбачало узгодження дій загальнофедеральних властей з позицією штатів.

Конституція визнавалася верховним правом країни (поряд з міжнародними договорами) і мала безумовний пріоритет над законами штатів у тому, що підлягало її регулюванню. Як закон особливої якості, вона мала високий ступінь стабільності і була виведена з-під звичайної законодавчої процедури. Для зміни Конституції передбачалася особлива процедура поправок. Вони приймалися кваліфікованою більшістю загальнофедерального законодавчого органу (або спеціально скликаним Конституційним конвентом) і потім узгоджувалися з законодавчими органами штатів (або особливими зборами штатів). На затвердження відводилося по кілька років.

Організація державної влади підпорядковувалася принципу поділу влади. Причому на розвиток старої доктрини Д. Локка поряд із законодавчою і виконавчою гілками влади американська Конституція поставила в особливе становище і судову. Вона вважалася найважливішою у забезпеченні прав і свобод громадян.

Організація влади і управління. Законодавчі повноваження здійснювалися Конгресом федерації. (Конституція не застосовувала термін «влада», крім як стосовно законодавчої діяльності в особливому окрузі столиці, який передбачалося організувати.) Конгрес складався з двох самостійних палат — сенату і палати представників. Сенат складався з особливих представників штатів (особи, яким виповнилося ЗО років, і з високим цензом осілості), обраних на рівних умовах — по 2 сенатори від кож-

ного штату незалежно від його розмірів. Сенаторів обирали законодавчі збори штатів за власними правилами на 6 років. Причому передбачалось обов'язкове переобрання третини сенаторів кожні два роки.

Палата представників обиралася на два роки населенням штатів відповідно до його чисельності і на підставі вимог, що були встановлені в самому штаті. Членом палати представників міг стати лише громадянин штату з необхідним цензом осілос-II, якому виповнилося 25 років.

Повноваження Конгресу обмежувалися питаннями, віднесеними Конституцією до загальнофедеральних: право встановлю-илти податки, збори і мито, укладати договори позики, регулювати торгівлю, грошову і єдину фінансову систему, армію і флот, політику в галузі науки і технічного удосконалення. Лише за федерацією визнавалося право укладати міжнародні договори й у цілому вести зовнішню політику. Встановлювалася також неширока, але особлива сфера кримінального законодавства федерації і судової політики.

Палати були наділені повною організаційною самостійністю і практично рівними правами у сфері законодавства. Але були і виключні повноваження. Так, лише палата представників могла виступати ініціатором прийняття фінансових законів (за сенатом залишалося право пропонувати поправки), порушення процедури імпічменту проти вищих посадових осіб (розглядав обвинувачення, однак, тільки сенат). Сенат мав пріоритет у справах зовнішньої політики.

Виконавча влада доручалася президенту. Його обирали на 4 роки шляхом непрямих виборів — через колегію виборщиків. Президентом міг стати тільки громадянин з високим цензом осілості і віком понад 35 років. Одночасно з президентом обирався віце-президент, який не наділявся самостійною владою, а був немовби його заступником; віце-президент вважався також другим головою сенату.

Повноваження президента були дуже значні. Це відповідало ідеї отців-засновників про те, що централізацію створює тільки урядова влада. Президент вважався головнокомандувачем армії і флоту, він керував діяльністю всіх посадових осіб Сполучених Штатів, за згодою сенату був вправі укладати міжнародні договори, призначав на усі встановлені законами посади. Президенту належало право накладення вето на рішення Конгресу чи будь-якої його палати, подолати яке палати могли лише кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів. До його обов'язків входило інформування Конгресу про «стан справ у союзі», скликання засідань в екстраординарних випадках. Президент виступав також гарантом законності в країні, її цілісності і безпеки. Конституція нічого не говорила про організацію особливого уряду. Це означало, що президент ставав не тільки главою держави, а й одноособовим урядом країни, організуючи його на свій розсуд і відповідно до прийнятих законів.

Судова влада надавалася Верховному суду федерації і ниж-честоящим судам, створеним згідно з прийнятими Конгресом законами. Суддів Верховного суду призначав президент за згодою сенату, усі судді могли залишатися на своїй посаді, «поки поводяться бездоганно». їхня влада поширювалася на всі справи, «які розглядаються за загальним правом і правом справедливості» та на підставі Конституції, законів і міжнародних договорів Сполучених Штатів. Включення до системи національного права міжнародних договорів, або права націй, було одним з найважливіших нововведень американської Конституції.

Державна влада, організована за принципом поділу влади, була забезпечена в Конституції значними гарантіями у вигляді цілої системи так званих «стримувань і противаг», які не дозволяли одній гілці влади узурпувати державну владу в цілому. Усі гілки влади організовувалися за власним порядком, тобто мали своє особливе джерело. Усі вони мали різні терміни повноважень. Кожна зберігала право впливати на іншу: президент — накласти вето на закони Конгресу, Конгрес — подолати вето, порушити проти президента обвинувачення в порядку імпічменту; суди мали право контролю за діяльністю будь-якої гілки влади.

Федералізм. Конституція виходила з принципу федералізму. Він поширювався не тільки на політичний, а й на правовий устрій. Штати були наділені гарантованою федеральною владою рівноправністю, у тому числі в сфері законодавства і права. Водночас їм заборонялося видавати закони, «які обмежують привілеї або недоторканність громадян Сполучених Штатів». Від Статей Конфедерації зберігся інститут загального міжгромадянства: громадянин одного штату вважався і громадянином будь-якого іншого, як і всієї держави. Суверенітет штатів був обмеженим. Як і раніше, вони не мали права виходу з федерації або можливості розірвати правові зв'язки з нею.

Штати зберегли право на власний конституційний устрій, свою організацію влади і управління. Конституції ряду штатів залишилися незмінними з XVIII ст. (наприклад, чинна Консти­туція Массачусетсу 1780 p.); інші змінювалися до десятка разів.

Вони булиі залишаються значно більш деталізованими, ніж федеральна Конституція, і частіше змінюються (деякі — до 450 разів).В усіх штатах організація внутрішньої влади була побудована за єдиним з федерацією зразком: законодавчі повноваження - двопалатним зборам (дуже рідко однопалатним), виконавчі поваження - губернатору, якого в переважній більшості випадків обирало населення штату. У ряді штатів встановлювалася і посада лейтенанта-губернатора (віце-губернатора). У штатax зберігалася і своя судова система.

Законодавчі повноваження штатів були істотно обмежені як сфрою загальнофедеральної компетенції, так і прямими заборонами в Конституції. Крім того, Конгрес США зберігав так звані «повноваження, які маються на увазі», щодо видання законів, «які будуть необхідні і доречні», а виконавча влада — право охороняти штат від «безпорядків», що значною мірою звужувало реальні права штатів, не пов'язані з місцевими справами.