7. Реконструкція Півдня. Виникнення Ку-клукс-клану

Прямий саботаж південних штатів змусив Конгрес прийняти ряд законів, спрямованих на відновлення союзної держави. Був створений революційний Комітет з реконструкції, представники заколотних штатів були виключені з членів Конгресу. Ще під час війни Конгрес вирішив конфіскувати землі заколотників і позбавити їх права голосу.

2 березня 1867 р. першим Актом про реконструкцію заколотні штати були поділені на військові округи, а їхнім командувачем були надані широкі повноваження. Туди були знову направлені федеральні війська. Негри в цих штатах одержали громадянські і політичні права. На території колишньої конфедерації з'явилися революційні уряди. Із законодавчих зборів південних штатів, з адміністративних і судових посад під контролем емісарів Півночі були вигнані найбільш фанатично налаштовані рабовласники.

Після поразки Півдня деякі негри були обрані до законодавчих зборів штатів і подекуди зайняли посади віце-губернаторів. Особливо велику роль в захисті негрів від терору рабовласників, у їх працевлаштуванні відіграло Бюро звільнених. Представники федерального уряду, спираючись на дрібних і середніх фермерів, рішуче боролися із всевладдям рабовласницької олігархії в штатах Півдня. Усе це створювало умови для продовження буржуазно-демократичної революції.

В окремих штатах створювалися безплатні школи, бідним надавалася матеріальна допомога. У тих випадках, коли адміністрація штату відмовлялася виконувати вказівки федерального уряду, на території штату оголошувався воєнний стан. Лише після таких революційних заходів удалося змусити південні штати ратифікувати 14-ту поправку. Період Реконструкції є другим етапом розвитку буржуазно-демократичних перетворень, хоча він і не був доведений до кінця. Негри на Півдні землі не одержали, і негритянське питання не було вирішене остаточно.

Революційні заходи Конгресу наштовхнулися на опір президента Е. Джонсона, прихильника жителів Півдня. Суперечнос­ті між Конгресом і президентом призвели до того, що президента віддали під суд.

Окремі положення Акта про реконструкцію так і не були виконані. Особливо реакційну роль у цей період відіграв Верховний суд США. Визнавши багато революційних актів Конгресу неконституційними, він фактично зірвав здійснення федеральним урядом багатьох прогресивних заходів. Рішення Верховного о суду з питання про громадянські права негрів були вихідною юридичною базою для запровадження расистського законодавства в південних штатах.

На вимогу народу в лютому 1865 р. Конгрес прийняв 15-ту поправку до Конституції, що набрала чинності в 1870 р. У ній записано, що право громадян не буде заперечуватися чи обмежуватися під приводом раси, кольору шкіри або колишнього рабського становища. Ці доповнення, як і всі зміни до Конституції США, прийняті невдовзі після Громадянської війни, становлять другий цикл поправок. Вони доповнили Білль про права.

Після Громадянської війни в США був остаточно подоланий сепаратизм жителів Півдня, повністю відновлена єдність американської держави. Штатам категорично заборонялося виходити з союзу. Вони не могли ігнорувати закони Конгресу. Проте штати зберігали за собою право мати своє цивільне і кримінальне законодавство, вони самі вирішували питання виборчого права, кожен з них мав законодавчий орган, свій верховний суд, власну поліцію тощо.

Війна Півночі проти Півдня мала прогресивне, визвольне значення. Знищивши рабство і сепаратизм південних штатів, вона сприяла зміцненню незалежності США. Однак буржуазно-демократична революція не була доведена до кінця. Звільнені від рабства негри землі не одержали. Після закінчення періоду Реконструкції під тиском білих терористів расова дискримінація на Півдні була офіційно визнана законами багатьох штатів.

З 1890 по 1910 р. у південних штатах були прийняті нові конституції і закони, які поступово позбавили негрів багатьох прав, отриманих ними в роки Реконструкції. Вони узаконили расову сегрегацію в питаннях проживання й освіти, у місцях громадського користування, на виробництві, транспорті.

У ряді міст з'явилися негритянські гетто. Майже в 2/3 штатів були заборонені міжрасові шлюби, діти від них вважалися незаконнонародженими. Біла жінка, яка народила «кольорову» дитину, у багатьох штатах підлягала тюремному ув'язненню. Десятки тисяч негрів стали жертвами Ку-клукс-клану, створе­ного в 1865 р. Це була озброєна і законспірована організація колишніх рабовласників і їхніх прибічників.

У ході Громадянської війни перебудова землеволодіння на Півдні відбувалася шляхом конфіскацій земель у воєнний час і в зв'язку з несплатою податків у роки Реконструкції, стихійного захоплення плантацій білими бідняками і неграми, а також розподілу землі за Гомстед-актом.

В економічному розвитку південних штатів виявилися дві основні тенденції: 1) еволюція дрібних, самостійних селянських господарств на шляху перетворення їх на товарні, капіталістичні; 2) еволюція збережених і оброблюваних тепер здольниками великих плантацій. Через 35 років після закінчення Громадянської війни плантації, оброблювані дрібними і середніми здольниками з числа «звільнених» негрів (265 тис.) і білих бідняків (476 тис), давали лише близько 17% сільськогосподарської продукції південних штатів. Протягом того ж періоду у величезній мірі зросла господарська роль самостійних фермерів — власників (1180 тис. білих і 186 тис. негрів). На їхню частку припадало тепер понад 63% загальної вартості землеробської продукції Півдня. У руках самостійних фермерів до 1900 р. зосередилося 274 млн акрів землі проти 48 млн акрів, оброблюваних здольниками.

Усе це означає, що в результаті другої американської революції до кінця XIX ст. на Півдні в цілому переважала буржуазна еволюція сільського господарства фермерського типу. Фермерський шлях капіталістичної еволюції сільського господарства забезпечував «найшвидший розвиток продуктивних сил за умов, найбільш сприятливих для маси народу з усіх можливих при капіталізмі». Втілення в життя Гомстед-акта прискорило заселення значних територій на середньому, далекому і південному Заході США, сприяло бурхливому розвитку продуктивних сил і підготувало умови для швидкого, вільного і широкого розвитку капіталізму.

Після перемоги Півночі політичну владу в країні тривалий час контролювала Республіканська партія. Істотної різниці в програмах між республіканцями і демократами не було. Розбіжності були переважно у питаннях щодо розмірів тарифних зборів. Республіканці мали прихильників на Півночі, демократи — у південних штатах. На початку XX ст. опорою республіканців стали великі банкіри і промисловці.

Радикальне вирішення аграрної проблеми після війни Півночі і Півдня відкрило широкі перспективи для розвитку сіль-

ського господарства і промисловості. Буржуазія одержала повний простір для підприємницької діяльності у всіх сферах. На початок XX ст. США стали найбільшою індустріально-аграрною державою світу, вони обігнали інші країни за темпами економічного розвитку.

Виисокі темпи розвитку економіки США наприкінці XIX — на початку XX ст. були зумовлені передовим характером економіки і політичної системи. Безперечно, буржуазний, на той час передовий, устрій держави відіграв значну роль у прискоренні її економічного розвитку. Однак не можна не зазначити, що цьому великою мірою сприяла наявність сприятливих природних умов і багатих джерел сировини.

Зміцнившись економічно, США почали проводити агресивну політику. Вони захопили ряд територій у Тихому океані, басейні Карибського моря, нав'язали нерівноправні договори Китаю, Кореї. Доктрина Монро, доповнена в 1895 р. державним секретарем Одні, тлумачилася як монопольне право США бути арбітром у справах країн Латинської Америки.

У 1901 р. Верховний суд США вирішив, що жителі нових американських колоній не можуть користуватися всіма конституційними правами американських громадян, тобто мають вважатися неповноцінними. Т. Рузвельт у 1904 р. у посланні Конгресу сформулював політику «великого дрюка» щодо країн західної півкулі. Він говорив, що прихильність до доктрини Монро створює становище, за якого тільки США мають право «спостерігати за порядком» на американському континенті і можуть здійснювати функції міжнародної поліцейської сили.

У 1901 р. США одержали монопольне право на будівництво й експлуатацію Панамського каналу. У 1903 р. вони змусили Кубу прийняти «поправку Платта», на підставі якої США одержали право на інтервенцію й окупацію цієї країни. Ледь звільнившись від іспанського гніту, Куба фактично стала напівколонією США.